Щоб українці без чужих царів та потворних диктаторів могли жити

Кандидат філологічних наук, доцент. Автор писемного проекту увіковічення пам’яті українських Героїв, жителів Дрогобицької ОТГ, які, боронячи нашу Батьківщину, загинули у сьогоднішній екзистенційній війні з російським окупантом. Війна почалася не 22 лютого 2022 року, а у 2014-му.

У Дрогобичі, де приблизно рік тому вийшов у світ перший том започаткованого Богданом Пристаєм циклу «Герої нездоланної України з Дрогобиччини», готова до друку друга книга, в якій авторська група продовжує свою розповідь про тих, хто пожертвував найдорожчим. Власне життя віддав задля того, щоб ми знову не стали рабами. А могли жити у вільній, незалежній Україні. Без чужих царів та потворних диктаторів. У своїй хаті, в якій «своя сила, і правда, і воля».

Розмовляємо з Богданом Пристаєм про меморіальний проєкт, який він ініціював — вже виданий перший том. Про болючі спогади рідних та близьких полеглих захисників. Про труднощі, якщо так можна висловитись щодо емоційної напруги, яка чи не на кожному кроці під час таких зустрічей-розмов дається взнаки і «обпалює». Про героїзм, високу духовність та жертовність не лише полеглих, а й їхніх батьків, дружин, дітей, братів та сестер. Тих, кому через втрати найближчих та найрідніших найдовше кривавить та найпекучіше болить.

Не чекаючи повісток

«У написаному в співавторстві з журналістом Ярославом Грициком першому томі циклу «Герої нездоланної України з Дрогобиччини» , — починає свою розповідь Богдан Пристай, — подано 191 розгорнутий життєпис Героїв — захисників з Дрогобицької ТГ. Це різні за віком, за родом занять люди, які чесно та мужньо стали на захист рідної землі. Хтось це зробив відразу, у перший день війни. Не чекаючи повісток, наказів та якихось інших команд. Деякі з добровольців могли залишитися за кордоном, де станом на 24 лютого 2022 року перебували на заробітках. Мали добру, за українськими мірками, високооплачувану працю, яка дозволяла гідно утримувати свої сім'ї. Знаєте, це не так легко жити й працювати на чужині, як може здатися… Але, коли до рідного дому прийшла біда, наші хлопці наввипередки поспішили повернутися, щоб стати на захист Вітчизни. Своє, рідне врятувати.

Це, звісно, не означає, що всі полеглі Герої, подвигам яких присвячена наша розповідь, добровольцями зголосилися на війну. Важливо інше: ніхто з них не ховався, усі вони за першим же викликом прибули для швидкого проходження передбачених мобілізаційними заходами процедур.

Ми постаралися зробити все можливе для того, щоб гідно показати звитягу, духовну велич цих хлопців. Усвідомлюємо, що не все з того, на що сподівалися, вдалося виконати. Через брак матеріалу, який дуже нелегко в час війни зібрати, болючі психологічні травми та нервове перенапруження рідних та близьких, від яких найперше отримували інформацію про полеглих чоловіків та синів, не змогли свій задум виконати якнайкраще.

Прикро до болю, але війна триває. Осатанілий ворог, незважаючи на власні величезні втрати, які аж ніяк не співставні з його «досягненнями» на полі бою, війну продовжує. Це означає, що й наші хлопці гинуть. Сподіваємося та молимося, щоб Бог зберіг оборонців України, щоб загиблих було якнайменше. Ждемо — не діждемося, коли Господь, змилостивившись, врятує, виведе український народ на дорогу миру. Станом же на сьогодні продовжуємо роботу, готуємо до виходу другий том".

Знав, що буде важко

— А коли виник задум, остаточно відчули себе готовим до того, щоб взятися за таку відповідальну роботу, як створення писемного пантеону загиблих Героїв?

 — Морально до цього був готовий давно. Ще у 2015 році написав та видав невеличку книжечку «Новітні Герої Дрогобиччини» (45 сторінок), яка тричі перевидавалася. Вона присвячена подвигу Героїв з Дрогобиччини, які загинули під час проведення ЗСУ антитерористичної операції на Донбасі. Не знаю чому, але тоді російське військове вторгнення в Україну називали не війною, а терористичною операцією. Обережність у взаєминах із росією, як вкотре вже було продемонстровано агресором 24 лютого 2022 року, не допомогла.

москаль розуміє лише силу. Ми таки отримали повномасштабну війну, найбільшу після Другої світової…

У 2019 році написав та видав ще одну книжку «Славетні люди Дрогобиччини» (379 сторінок). Цілком логічним виглядає рішення — написати книжку пам’яті про всіх наших хлопців-героїв, які загинули уже внаслідок повномасштабної рашистської агресії. Уперше про це задумався на третьому місяці війни, коли з’ясувалося, що у новій, екзистенційній для нас бійні загинуло більше 20 хлопців з нашої громади.

Незважаючи на невтішні прогнози західних експертів, які не вірили у нашу спроможність дати гідну відсіч військовому монстру, Україна не впала. Навпаки, відважно знищуючи ворога, наші захисники почали його витісняти, звільняти окуповані у перші дні території. Але, зрозуміло, не лише окупанти гинули. І українське військо зазнавало втрат. Тоді уперше поцікавився, чи пише хтось про подвиг наших хлопців з Дрогобицької громади. З’ясувалося, що ні. Отож, узявся за цю справу. Відчув обов’язок. Помолився, отримав благословення священника — і почав працювати.

Знав, що буде важко, передусім психологічно, морально. Адже потрібно вести розмови з найближчими родичами загиблих так, щоб вони знайшли сили у своїх спогадах повернутися до того, що довго не гоїться та нестерпно болить. Я боявся запитаннями завдати їм зайвого болю.

Тому спочатку інформацію про загиблих шукав на «стороні». Знаходив матеріал в Інтернеті, у коротеньких повідомленнях преси. Фіксував інформацію з некрологів. Звертався по допомогу до відповідальних за прибуття кортежів із загиблими героями службових осіб. Лише після цього, витримавши певну «паузу», наважився вийти на прямий контакт із батьками, дружинами, рідше — братами та сестрами героїв. Просив про світлини, обережно ставив запитання. Деяких із телефонних співрозмовників просив, коли буде нагода, зайти до мене.

Аби написати гідний життєпис

— «У подяку батькам, які виховали синів — героїв». Такою є присвята до першої книги — тому «Герої нездоланної України з Дрогобиччини». Коли ви зрозуміли, що реалізувати задум власними силами, як це було при написанні та виданні книжечки «Новітні Герої Дрогобиччини», не вдасться й що для видання знадобиться фінансова підтримка та допомога службовців і державних мужів, до кого за підтримкою найперше звернулися?

 — Спочатку, щоб отримати доступ та налагодити стосунки зі службовцями, які комунікують не лише з батьками загиблих, а й із військовими різних підрозділів, у складі яких свого часу воювали загиблі хлопці з нашої ТГ, звернувся до Дрогобицької міської ради. Мені сказали, що там створений відділ, який відповідає за роботу з батьками та рідними загиблих. Із працівниками відділу знайшов відразу ж спільну мову. Після перших відвідин завжди отримую від них потрібну допомогу, передусім дякую пані Ірині Кушнір. Мені дали та дають телефони батьків, інших родичів, з якими комунікую. Зрозуміло, що для написання гідного життєпису однієї розмови не вистачає. Наперед скажу, що батьки загиблих, як важко не доводилося їм у своїх спогадах, як правило, задовольняли нашу інформаційну зацікавленість, хоча вона знову повертала їх до болючих подій, про які далеко не завжди хотілося говорити.

Я ж намагаюся зібрати якомога більше матеріалу, який би дав змогу донести до читачів правдиві та важливі для розуміння характеру Героїв відомості. Де народилися та як зростали? Яку освіту отримали та де працювали? Чим до війни захоплювалися та про що мріяли? Що про них думають друзі та знайомі? Як проводили вільний час? Якими вчинками у мирному житті запам’яталися? Зрозумів, що сам із таким великим інформаційним масивом ради не дам. Тому звернувся по допомогу до журналіста та фотомайстра Ярослава Грицика, з яким сьогодні разом у Палаці дитячої та юнацької творчості працюємо. Так народився наш творчий дует. Майже всі тексти до першого тому написав сам. Ярослав повністю подбав про світлини — і це мені дуже полегшило роботу.

Найкращою виявилась пропозиція книжкової фабрики

— У першому томі книжки пам’яті про загиблих Героїв з Дрогобицької ОТГ міститься інформація про тих людей, завдяки яким книжка вийшла у світ. Це — міський голова Дрогобича Тарас Кучма, депутати Дрогобицької міськради, а також директор ТзОВ «Дрогобицька книжкова фабрика» Богдан Головко. Розкажіть про їхню співучасть у добрій справі, отриману допомогу.

 — Приблизно через півтора року роботи над книжкою, стало зрозуміло, що для написання повної історії подвигу наших Героїв, на жаль, однієї книжки не вистачить — буде щонайменше два або ж три томи. Закономірно постало питання про видання першого тому нашої праці. Треба було знайти спонсорів. Упевнений, що таких людей серед місцевих підприємців знайшлося б чимало. Але я подумав, що в нашій історії буде краще, якщо фінансові витрати на видання візьме на себе Дрогобицька міська рада: йдеться ж про увіковічення пам’яті найкращих синів Дрогобицької землі. Що може бути важливіше, ніж це? Тому звернувся до Тараса Кучми, який і допоміг. Розглянувши пропозиції на місцевому ринку поліграфічної продукції та ціни, перевагу надали Дрогобицькій книжковій фабриці. Друк однієї книжки першого тому «Герої нездоланної України з Дрогобиччини» обійшовся у 250 грн. Цінові пропозиції інших видавців виявилися вищими. Дрогобицька книжкова фабрика порівняно недавно працює у місті Котермака. Наскільки мені відомо, йдеться про релоковане підприємство. Воно має свої філії і в інших містах. Перший том нашої книжки надрукований в Одеській філії фабрики. Зрозуміло, що всім дотичним до видання першого тому ми дуже вдячні. Всього було надруковано 350 книжок. Це 386 сторінок, на яких — життєписи та понад 480 кольорових світлин Героїв із побратимами, рідними, близькими. За 40 екземплярів я розрахувався власними коштами. Друк решти тиражу оплачено з інших джерел.

Коли завдання мінімум вже виконано

— Ваша книжка, як зазначено в анотації, розрахована на широкий читацький загал. Найперше на воїнів, інтелігенцію, студентство, робітників, службовців — усіх, хто твердо в перемогу українського народу вірить і прагне більше дізнатись про безсмертних Героїв, пам’ятати їхній чин, хоче допомагати нашим воякам, плекати патріотизм, мужність та відвагу. Віриться, що так воно й буде. Що книга матиме попит, що багато людей захочуть мати її вдома. Чому ж тоді таким малим накладом видано перший том?

 — Тому, що на першому етапі нашої роботи ми визначили завдання-мінімум. Полягає воно в тому, щоб перший том, до якого увійшли життєписи 191-го загиблого до 2025 року Героя, отримали всі батьки наших воїнів. Так воно і відбулося: вручили книжки всім присутнім на презентації батькам, рідним тих, хто за нами вже з небес спостерігає. Зроблено це було в урочистій атмосфері за участю міського голови Дрогобича Тараса Кучми, його заступника Юрія Кушлика, отця-декана УГКЦ Івана Паньківа, інших священників, службовців та окремих депутатів міськради, військових. Книжка вже є у всіх школах, гімназіях та ліцеях, дошкільних та позашкільних закладах Дрогобицької ТГ. Про придбання першого тому для усіх розташованих на території громади закладів освіти подбали в галузевому управлінні Дрогобицької міськради. Дуже вдячний за підтримку нашого проєкту керівнику управління Петрові Шев’яку.

Як буде далі? Час покаже. Збільшити наклад першого тому, думаю, не проблема. Незабаром ця книжка буде і в усіх бібліотеках громади — читач зможе скористатися цим. Спільно з Ярославом Грициком продовжуємо розпочату роботу. Тепер більше обов’язків поклав на Ярослава: він займається пошуком інформації, яку я вже дописую, поспілкувавшись із рідними. Буду щасливий, якщо Бог підтримає, допоможе все довести до логічного завершення. Але усвідомлюю, що це станеться лише після закінчення війни. Тому так скажу: дай нам, Боже, миру, примнож наші сили та надихни наснагою, аби довести до кінця розпочате.