Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів: у Києві презентували фільм про українських полонених медійників

Тому особлива увага у фільмі приділена тим журналістам, які і зараз залишається за російськими ґратами. У заході взяли участь безпосередньо герої фільму, представники Національної спілки журналістів України, дипломати, правозахисники. Проєкт став можливим завдяки підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб та Норвезького агентства з питань співробітництва у сфері розвитку для Програми ICMP в Україні.

Координаторка проєкту Валерія Пархоменко, розпочинаючи захід, наголосила на важливості документування воєнних злочинів проти журналістів і цивільних, а також пам’яті про тих, хто віддав своє життя, виконуючи професійний обов’язок нести людям правду. Присутні вшанували пам’ять загиблих колег хвилиною мовчання.

Голова НСЖУ Сергій Томіленко розповів про діяльність Спілки з підтримки медійників, які постраждали через війну, наголосив на ключовій ролі журналістів у документуванні злочинів рф.

«Ми розуміємо, що для росії пропаганда — це базова складова. А незалежні журналісти — головний ворог, бо саме вони документують злочини росії», — говорив він.

Сергій Томіленко також розповів про свідчення, які доводять незаконне затримання багатьох журналістів, зокрема — Ірини Левченко, журналістки з Мелітополя, викраденої росіянами у травні 2023 року разом зі своїм чоловіком. Такі свідчення допомагають «розмотувати ланцюг подій та з’ясувати, де утримується людина, щоб почати діяти для її визволення», пояснив він. Нині в полоні у росіян перебувають 28 цивільних журналістів.

Окремо очільник Спілки згадав Вікторію Рощину — українську журналістку, правозахисницю та військову кореспондентку, яка загинула після катувань у полоні. На заході велика увага приділялась свідченням з перших уст. Журналіст Дмитро Хилюк, який сам пережив російський полон, розповів як його викрали з власного дому й вивезли до росії.

«Я міг би там сидіти й досі. Або мене могло би вже не бути. Але мене звільнили завдяки тиску міжнародної спільноти. І тепер я не мовчатиму. Я навіть не уявляв, що зусилля по звільненню мене набули таких масштабів. Це було приємним шоком — відчувати, що тебе не забули», — сказав Дмитро.

Другий секретар Посольства Норвегії Карл Гуллік Наккен запевнив, що Норвегія продовжить підтримку України в різних сферах.

«Свобода слова — це питання прав людини, і вона має бути забезпечена в кожному суспільстві», — наголосив представник посольства Норвегії в Україні.

Представниця Міжвідомчої комісії з безпеки журналістів Дар’я Кирилюк подякувала НСЖУ за ініціативу та зазначила, що комісія мала за честь долучитися до цієї роботи, спрямованої на захист українських журналістів і фіксацію порушень прав людини. Вона також додала, що досвід НСЖУ допомагає Комісії краще побачити реальні проблеми фіксації злочинів та всі виклики з повернення українських журналістів.

Глядачі переглянули документальний фільм, що розповідає історії українських журналістів, які пройшли крізь полон, і тих, хто досі не повернувся. Це Сергій Цигіпа, громадський журналіст з Нової Каховки Херсонська область, Яна Суворова, адміністраторка Telegram-каналу «Мелітополь — це Україна», яку затримали, коли їй було лише 18 років. Анастасія Глуховська, журналістка RIA Мелітополь, яку катували, змушуючи до співпраці. На початку повномасштабного вторгнення вона призупинила свою діяльність та це не зупинило росіян, у серпні 2023 року її викрали, і відтоді рідні не мають жодної звістки.

Про злочини росії проти журналістики в фільмі розповіли: Людмила Гусейнова, екполонена, громадянська журналістка, правозахисниця, голова ГО «Нумо, сестри!», Наріман Джелял, експолонений журналіст, перший заступник Меджлісу кримськотатарського народу, з травня 2025 року — посол України в Туреччині, Владислав Єсипенко, експолонений, фрілансер Радіо Свобода (проєкт Крим. Реалії), Дмитро Хилюк, екполонений, журналіст УНІАН. Фільм нагадує: українські журналісти не відмовляються від своєї професії навіть під тиском і втратою свободи, продовжуючи виконувати свій обов’язок, говорити правду.

За даними НСЖУ, щонайменше з початку повномасштабного вторгнення вже загинули 135 журналістів. Це — не просто цифра, а долі людей, які віддали життя за право суспільства знати правду. російські військові вкотре демонструють, що напис PRESS для них це мішень. Це інформаційне поле бою, в якому лінію фронту тримають журналісти.

Після показу фільму відбулося його обговорення зі співавторами та героями фільму. Йшлося про можливі важелі впливу на російську сторону задля звільнення українських полонених журналістів. Про роль журналістики у обмінах говорив керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко.

«Такі матеріали, як цей фільм, допомагають нашій державі повертати наших громадян, зокрема — і журналістів», — сказав він.

Ярослав Юрчишин, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова, сказав: «Для Росії люди — це статистика. Для нас же кожна наша людина, кожен наш цивільний, кожен наш військовий, кожен працівник медіа, журналіст це найвища цінність, як прописано в нас в Конституції». Він подякував НСЖУ за системну роботу й закликав медіа-спільноту вчасно звертатися до експертів та державних структур, які допомагають документувати злочини, скоєні росією проти журналістів.

— Завдяки журналістам світ знає правду про жахи війни, — вважає голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. — Але журналіст — не мішень! Ми вимагаємо безпеки та захисту прав журналістів на прифронтових територіях. Ось чому нам потрібна міжнародна Конвенція про безпеку журналістів. Журналісти — важливі! Важливі тому, що важлива правда, яка без журналістів і засобів масової інформації залишається прихованою від людей. Право на журналістську професію має бути забезпечене навіть під час війни!

Про розслідування злочинів проти журналістів ішлося й на дискусійній панелі під час «Donbas Media Forum».

Факт нового злочину росії проти журналістів — захисні вказівки PRESS на екіпіруванні журналістів на фронті російські агресори використовують як маркери для першочергового враження. Тому журналісти на лінії фронту знімають наліпки PRESS з бронежилетів. Те, що за міжнародними правилами мало б спрацювати як своєрідний маркер захисту, у цій війні перетворюється на повну свою протилежність, медійники стають мішенями для ворога.

Як відомо, журналісти на лінії фронту захищені Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни. Згідно зі статтею 79 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, журналісти у зоні збройного конфлікту вважаються цивільними особами та отримують захист, якщо не порушують свого статусу. Для підтвердження статусу вони повинні мати посвідчення, а також носити бронежилети з чітким маркуванням «PRESS». На це звертають увагу і в світі.

Виконавча директорка правозахисної неурядової організації «Free Press Unlimited» Рут Кроненберг наголосила, що «жилет з написом „Преса“, який колись був символом захисту, тепер став мішенню».

Так, 23 жовтня, у Краматорську російські військові ударним дроном «Ланцет» убили двох журналістів українського іномовлення FREEДОМ — воєнну кореспондентку Альону Грамову (Губанову) та оператора Євгена Кармазіна. Спеціальний кореспондент Олександр Количев отримав поранення і доставлений до лікарні. За цим фактом розпочато досудове розслідування.

27 жовтня під час виконання журналістського завдання у Дніпропетровській області через удар ланцета постраждав український фіксер Іван Захаренко, який працював з німецькою журналістською групою телеканалу WELT. Журналісти були з чіткими позначками своєї професії…

Одним з найрезонансніших була загибель внаслідок ворожого обстрілу 14 березня 2022 року неподалік села Горенка на Київщині оператора телеканалу Fox News П'єра Закржевські та тяжке поранення журналіста Бенджаміна Голла. Серед учасників знімальної групи, яка їхала висвітлювали російське вторгнення, була й українська журналістка Олександра Кувшинова, яка співпрацювала з телеканалом у якості локальної продюсерки, консультантки.

Розслідування міжнародної організації «Репортери без кордонів» встановило, що українського журналіста Максима Левіна, тіло якого тоді знайшли під Києвом, катували і стратили російські військові. Він залишив після себе чотирьох синів, одному з яких на момент загибелі батька виповнилося лише два роки. «Зараз син підріс, і він запитує, коли тато народиться… Він упізнає батька на фото, іноді ми говоримо про нього», — розповідала колишня дружина Максима Інна Варениця в інтерв'ю через рік після трагедії…

За даними Інституту масової інформації (ІМІ), з 24 лютого 2022 року росія скоїла загалом понад 850 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Ці злочини — це вбивства, переслідування, катування, сексуальне насильство, ув’язнення, депортація та інші форми тиску, які спрямовані на перешкоджання їхній професійній діяльності.

«За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на 10 жовтня 2025 року за злочини проти українських журналістів росіянам оголошено 17 підозр. З них троє російських злочинців отримали вироки, а ще до суду направлено 11 обвинувальних актів. Кожен злочин армії рф буде розслідувано, кожен винний — встановлений і притягнутий до відповідальності», — повідомили у Генеральній прокуратурі України.