«За 10 років нашої дружби про колишнього чоловіка Оленки чула лише раз. У житті „Лемберґа“ його не було»

На долю української письменниці, журналістки, фотохудожниці Олени Черніньки випало багато страждань. Але з тими двома — найважчими, — які довелося пережити у короткому часі, не кожна людина може впоратися.

Першим, і найтяжчим болем, стало повідомлення, що її син Михайло-Віктор Сцельніков з позивним «Лемберґ», який боронив Україну, у травні 2023-го зник безвісти під Бахмутом.

Щоб не втратити зв’язку зі сином, пані Олена продовжила спілкування з ним у книзі «Лемберґ: мамцю, ну не плач». Це — особлива книга, яку Олена Чернінька написала у вигляді діалогу з сином.

Михайло служив у 93-ій механізованій бригаді «Холодний Яр» ЗСУ. Спочатку вона писала фрагменти почуттів і думок у Facebook під хештегом #ЛембергМамцюНуНеПлач, ніби листи до сина — публікації, що викликали живий відгук у читачів. Згодом це переросло у книгу, яка стала для багатьох родин воїнів своєрідним «буквариком» про травму війни і її переживання.

Громом серед ясного неба стала шокуюча новина про те, що колишній чоловік пані Олени і батько патріота «Лемберґа» Михайло Сцельніков зізнався у цинічному вбивстві відомого політика-патріота Андрія Парубія.

«Із підсудним ми не підтримували зв’язку вже 27 років. Новини із суду у справі про вбивство Андрія Парубія шокували нашу родину. Важливо, щоб пам’ять про Михайла у цій ситуації не була викривлена», — сказала пані Олена журналістам «Еспресо».

Наразі вона взяла паузу до понеділка, 8 вересня, від коментарів відмовилася. А 1 вересня ввечері через навалу звернень, згадок та коментарів у мережі Олена Чернінька у Facebook все ж таки прокоментувала ситуацію.

«Мережею несеться шквал інформації. Правдивої й безглуздої. З колишнім чоловіком ми розійшлись у 1998 році. А офіційно з документом — у 2000 році. Ростила сина одна. Іноді батько з’являвся. Як то на 1 вересня в перший клас чи на якусь значну подію. З сином спілкувався, але дуже рідко. Коли «Лемберг"пішов на війну, вони дуже посварились. І «Лемберг» скрізь заблокував пращура. Бо один був патріот, а інший — ні. Після загибелі сина мені довелось спілкуватись з його батьком. Документи, слідчі, ДНК тощо. Ні дружби, ні ворожнечі не було. Наше не часте спілкування було тільки з приводу зникнення сина. Виховувала я Михайла-Віктора справжнім мужнім чоловіком. Про це можна прочитати в моїй книзі, де жодної згадки про батька немає. Новини із суду у справі про вбивство Андрія Парубія шокували нашу родину. Важливо, щоб пам’ять про Михайла у цій ситуації не була викривлена. Мій син — герой, загинув за Україну. Пройшов Київ, Запоріжжя, Миколаїв і сам напросився на переведення у Бахмут в 93 бригаду. У найгарячішу точку. Був молодшим сержантом, командиром відділення розвідвзводу. І загинув, як Герой. Герої не вмирають!».

Щоб поспілкуватися особисто з Оленою Чернінькою, звернулася з проханням дати телефон до доброї подруги пані Олени — директорки Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука і співзасновниці Форуму військових письменників Тетяни Пилипець.

«Хіба можу я зробити щось більше, як висловити беззаперечну підтримку моїй посестрі Олені Черніньці, яка виховала одного з найсміливіших Лицарів доби — Михайлика „Лємберга“! Я — з Тобою! Ми — з Тобою! Під оберегом Твого сина Героя!», — написала пані Тетяна на своїй сторінці у Фейсбуці.

— Не ображайтеся, але не маю права давати телефон Оленки. Нікому. Навіть вам. Мені вчора навіть гроші пропонували за її особистий номер, — сказала Тетяна Пилипець. —  Оленка просила не турбувати її хоча б до понеділка, 8 вересня. Але з дозволу Олени я можу розповісти те, що знаю, бо вона мені довіряє.

За десять років нашої дружби у дорослому віці, коли ми потоваришували на літературній ниві, а також на ниві допомоги війську, за усі ці роки чула про колишнього чоловіка, біологічного батька «Лємберга», лише раз, коли ми з Оленкою були на Донеччині. Олена прагнула потрапити якомога ближче до місця, де зник безвісти її син, але Бахмут вже був окупований, а ми були у Часовому Ярі. Один чоловік, мабуть, це був слідчий, наголошував, що доведеться для експертизи мати ДНК батька. Тоді я й почула вперше про цього чоловіка.

 — Ви їй підказали написати книжку про сина?

 — Ні. Оленка успішна письменниця і поза цією книжкою. Після зникнення Михайлика в Оленки був складний стан — вона була у психоневрологічному диспансері. Вона про це говорила, коли почала працювати з жінками і возити їх у Шаян на реабілітацію, переконувала, щоб вони не цуралися психотерапевтичної допомоги, бо і сама її пройшла. Саме там її терапевт порадила повернутися у соцмережі і писати про свої стани і відчуття. А згодом наш подруга — видавець Мар’яна Савка запропонувала ці Фейсбук-блоги матері, яка у розпачі і яка себе рятує спогадами, видати книгу. Ця книга не лише момент контакту зі сином, а й розповідь про нього у дитячому віці, як він ріс і як став дорослим і свідомим громадянином своєї країни.

 — Як пані Олена довідалася про цю страшну новину, що підозрюваний у вбивстві - її колишній чоловік?

 — Як і всі решта — зі соцмереж, з постів медіа на їхніх ресурсах. Коли вбили Андрія Парубія, Олена Чернінька була у бельгійському Генті, де представляла свої книжки.

 — Тетяно, на вашій сторінці у Фейсбуці я побачила коментар жінки під ніком «Наталка Невідома»: «Тепер я зрозуміла, чому ти мовчала всі ці дні. А як інакше. Хай все з’ясується. Добре, що є такі подруги, які здатні підтримати у важку хвилину». Що ця дівчина мала на увазі?

 — Наталка Невідома — активна волонтерка. Бачила цей коментар. Ще з Наталкою не з’ясовувала, бо таке непорозуміння вийшло, начебто Оленка з першого моменту знала, що це — біологічний батько її сина. Насправді, Оленка була у дорозі, поверталася з презентаційного туру, який їй організувала наша письменниця і громадська активістка Ніка Нікалео у Бельгії, була під враженням від цих зустрічей. Там вона представляла книжку «Лємберг…» і нову книжку, яка недавно вийшла. Ні я, ні Оленка ми не були раніше в курсі про цю жахливу ситуацію.

— Тобто Олена навіть не підозрювала, що людина, яка зізналася у вбивстві Андрія Парубія, її колишній чоловік?

 — Звісно, ні. Коли Михайлик їхав на фронт, вони з батьком посварилися. Хто читав книжку, той зрозуміє, що у батька і сина були протилежні погляди на питання, чи варто йти захищати Україну. У книзі написано, і у блогах Олениних йдеться про те, що Михайлик і його дружина були успішними ІТ-івцями. Михайлик отримав запрошення евакуюватися разом з його компанією у безпечне місце — не в Україні. Але він цю пропозицію не використав, і залишився в Україні. Думаю, ця позиція сина була неприйнятна його батьком.

 — Чи пані Олена колись говорила з колишнім чоловіком про його погляди?

 — Майже 30 років Олена жила поза його орбітою. Їхнім спільним інтересом навіть не був їхній спільний син. Батько ніяк не проявляв себе у його вихованні. До прикладу, навіть однокласники Михайлика, серед яких Фелікс Рябовол, який зараз на фронті, об'єдналися і написали великий допис про те, що за 11 років спільного навчання у житті Михайлика ніколи не був присутній батько. Мені завжди хотілося, щоб особисте життя Олени складалося якнайкраще, бо, окрім того, що вона — неймовірна мама і дуже талановита письменниця і віддана подруга, вона ще й розкішна жінка. Тому мені ніколи не хотілося говорити про її минуле. Колишній чоловік ніколи не фігурував навіть у наших таких «кавових посиденьках».

 — А ви особисто цього чоловіка бачили?

 — Жодного разу. Навіть на фотографії.

 — Коли показали відео, де той ймовірний вбивця їде на ровері, чи пані Олена впізнала, що то її колишній?

 — Звісно, що ні. Для цього треба бодай думку таку мати. Та й, думаю, Оленка не дуже стежила за цим, бо на той момент вона не була в роботі як журналістка, бо була у дорозі. Для неї це ще один удар, бо була поза інформаційним полем, все її наздогнало, коли вона повернулася…