«Тихий, ввічливий. Зі сталевими яйцями. На таких, як Він, тримається Україна…»

Ще донедавна спортивної комплекції чоловік сильно схуд, виглядає нині на 80-річного дідуся. У понеділок, 25 серпня, у 91-річної матері Володимира Миколаєнка був день народження. Він привітав свою рідненьку. Коли сина захопили росіяни, у неї відняло ноги. У ворожих застінках Володимир Васильович весь час переживав, чи ще дочекається побачити маму живою. Дочекався…

Під час атак «Беркута» кидав шини у вогонь

Володимир Миколаєнко був мером народним. У квітні 2014 року, коли росія зазіхнула на Крим і топталася по Донбасу, в інтерв'ю виданню «Цензор.Нет» казав: «Херсон — український. Був, є і буде. Ні місцевих сепаратистів, ні приїжджих акторів сепаратного жанру ми зустрічати хлібом-сіллю не будемо. Якщо буде потрібно — стрілятимемо на ураження. Всіх попереджено, і всі розуміють серйозність ситуації». Він був першим мером Херсона, який на роботу їздив маршруткою, жив у «хрущовці». І був єдиним з міських голів в Україні, який ніч з 18 на 19 лютого 2014 року провів на майдані Незалежності у Києві, кидаючи шини у вогонь під час атак «Беркута»…

Коли у 2022 році росіяни наближалися до Херсона, записався у Територіальну оборону міста. Цього окупанти пробачити йому не могли. Викрали, вивезли. Хотіли, щоб «перевзувся», зрадив. Він навідріз відмовився. Як стало відомо уже після звільнення з полону, колишнього херсонського мера росіяни тероризували не тільки у катівнях рідного міста, а й у новозибківській в’язниці брянської області, потім переправили його до мордовії, а згодом — до колонії № 7 у пакиному володимирської області, де відзначаються особливо вишуканими тортурами. В’язнів там катують, морять голодом-холодом, чинять психологічний тиск. За словами племінниці Ганни Коршун-Самчук, через це у полоні Володимир Миколаєнко схуд до 45 кілограмів. Колишні його однокамерники казали, що у колонії меру зголили вуса (мабуть, щоб не виглядав на козака). Ув’язнені українці називали Володимира Васильовича «бойовим дідом». А тим часом деякі землячки з гнилим душком єхидно писали у соцмережах, що він — не у полоні, а відпочиває на морі… У перший рік ув’язнення колишній мер Херсона мав шанс повернутися додому — готували на обмін. Але він відмовився — замість себе запропонував обміняти сусіда по камері, військовополоненого ЗСУ, в якого почалася гангрена… російські пропагандисти вербували Володимира Миколаєнка, змушували зректися України і борців за її волю.

Він на це не погодився. На запитання російського «воєнкора», чи вважає Романа Шухевича героєм, відповів: «Якщо країна назвала когось героєм, значить, для неї він — герой». На увімкнену камеру заперечив, що Роман Шухевич був посібником нацистів. Сказав, що той воював за Україну. У день звільнення з полону Володимиру Миколаєнку надійшло тисячі привітань з усіх-усюд. Вітали високопосадовці і рядові українці. Ось слова Бориса Філатова, міського голови Дніпра:

«…Завжди ввічливий, спокійний та тихий. Така інтелігентна людина ніколи б не могла бути мером. Всі так думали… Перебуваючи у полоні, він відмовився від обміну. Сказав, щоб замість нього віддали важкопораненого… Тихий, ввічливий. Зі сталевими яйцями. На таких, як Він, тримається Україна…».

Такої ж думки і співрозмовники кореспондента «Високого Замку», які довший час жили з Володимиром Миколаєнком в одному місті, бачили його вчинки.

Відмовився від обміну на користь важко пораненого сусіда у камері

Анатолій ЖУПИНА, редактор газети «Новий день»:

— У полоні Володимира Миколаєнка схиляли до співпраці, щоб чогось там наговорив проти України. Але він відмовився. Працював мером Херсона дві каденції. Жителі міста відгукувалися про нього позитивно. Був людиною поміркованою. Перш ніж ухвалити рішення, доб ре зважував…

Моїх земляків вразило те, що їхній мер, перебуваючи у полоні, відмовився іти на обмін. Замість себе просив обміняти хворого, тяжко пораненого воїна, який був його сусідом у тюремній камері…

«Покаяльних» інтерв'ю не давав…

Дементій БІЛИЙ, політолог, голова Херсонської обласної організації «Комітету виборців України»:

— Ще до Майдану, коли «регіонали» були при владі у Херсоні, Володимир Миколаєнко очолював протестний рух, підтримував патріотичні ініціативи. А потім був лідером херсонського Майдану, згодом — вожаком спротиву херсонців російській окупації. Після перемоги Революції Гідності херсонці обрали його своїм міським головою, потім — ще раз. Ставши мером, провів декомунізацію у нашому місті… У нього було постійне протистояння із проросійським Сальдом, із таким собі «громадським активістом, бунтарем «за народ», а насправді - колаборантом Кирилом Стремоусовим. Час розставив усе на свої місця, показав, хто є ким…

Коли почалася велика війна, ексмер зі зброєю пішов у Територіальну оборону. росіяни швидко окупували Херсон. Миколаєнка виманили, схопили, вимагали, щоб дав «покаяльні» інтерв'ю.

Тоді таке практикувалося: росіяни піддавали тортурам наших патріотів, примушували перейти на їхній бік. У такій же ситуації Володимир Васильович повівся дуже гідно. Не зрадив Україну. За те його запроторили до підвалів… Стійкість Володимира Миколаєнка стала дуже сильною підтримкою херсонцям під час окупації. Мої краяни дуже зраділи, що їхній колишній мер — живий. Про усі його поневіряння нам поки що не відомо: після пережитого людині треба прийти до тями. Кажуть, спочатку росіяни утримували його в окупованому Херсоні, а потім перевезли в один зі слідчих ізоляторів Криму, здається, у Сімферополі…

Ми пам’ятаємо Володимира Васильовича веселого, оптимістичного. А зараз він геть виснажений. Впізнати його дуже тяжко — видно, з нього дуже знущалися. Але його впевнений голос, енергійний блиск очей зберігся. Його не зламали. Він — справжній український герой!

P. S. Після звільнення з російського полону Володимир Миколаєнко подяку вав усім, хто переймався його долею та звільненням інших бранців. І ще сказав, що дуже пишається своєю родиною, зо крема донькою Наталею — військово службовицею, яка захищає нашу рідну Україну.