«Слуги» не хочуть служити народу…

Верховна Рада, одна з найбільш важливих державних інституцій країни, переживає складні часи. Вони пов’язані не з воєнним станом, а радше зі станом невизначеності. У парламенті не перший політичний сезон перебуває переможець виборів 2019 року — партія «Слуга народу». Попри те, що ця політична сила із 254-ма депутатами тріумфально увійшла у ВР, ставши монобільшістю, сьогодні одноосібно не може ухвалювати рішень, навіть маючи у своєму активі 235 голосів. У фракції різнобій, групівщина, єдністю і не пахне. Ряди «слуг» щораз рідіють, їх стрясають політичні, корупційні, морально-етичні скандали, фракція «сиплеться», з неї під різними приводами втікають… Таке «бродіння» негативно позначається на роботі законодавчого органу загалом. У час війни він мав би працювати як годинник, а нагадує стару таратайку… Причини такого хаосу, деградації партії «нових облич» пробуємо з’ясувати у розмові із керівником політико-правових програм ГО «Український центр суспільного розвитку», кандидатом політичних наук Ігорем Рейтеровичем.

— Опозиція, політологи кажуть, що наш парламент із самостійного, самодостат­нього органу перетворив­ся на придаток Офісу пре­зидента, що спікер Ради, друга особа у країні, перебу­ває на побігеньках у Банко­вої. Чи не згущено тут фар­би?

— Сьогодні можемо конста­тувати, що в Україні існує як мі­німум парламентська криза, яка є складовою частиною кри­зи політичної. Вона пов’язана із втратою суб'єктності пар­ламенту, фактичним розпа­дом коаліції. Ця монобіль­шість власними «штиками» забезпечила лише менш ніж десяток результативних го­лосувань після широкомасш­табного вторгнення. Всі інші голосування стали можливи­ми завдяки опозиції або завдя­ки тим «милицям», якими для «слуг» є депутатські групи, за­лишки колишньої «ОПЗЖ». На сьогодні у монобільшості ре­ально нараховується від сили 170−180 депутатів, які здат­ні у сесійній залі підтримувати ті чи інші рішення. Це призво­дить до того, що ефективність роботи Верховної Ради сильно впала. У значної частини «слуг» зникла мотивація працювати. Залюбки пішли б із Верховної Ради, але їх силовим спосо­бом не відпускають. Не дають їм зробити відповідні заяви і скласти мандати. А відтак де­путати, яким робота у ВР на­бридла, перестають ходити на засідання. Якщо й приходять, то лише імітують законотвор­чу діяльність.

Була спроба повісити на парламент відповідальність за не дуже популярні рішення на кшталт нового закону про мо­білізацію. А це ще більше доби­ває функціональність Ради, за­галом її суб'єктність. Депутати «брикаються», намагаються показати Офісу президента: якщо не будете з нами радити­ся, не будете зважати на наші інтереси, то ми взагалі пере­станемо голосувати…

Проблему могло би вирі­шити реальне переформату­вання коаліції, створення но­вої більшості, повернення суб'єктності парламентові, у тому числі - його контроль над виконавчою владою, зокрема над Кабінетом Міністрів.

— Восени 2019-го, щойно було утворено монобіль­шість, парламент штампу­вав свої рішення наче прин­тер. Цього давно уже немає. «Слугам» доводиться «пози­чати» голоси. Чому фракція Зеленського перестала бути дієздатним монолітом?

— У неї немає стимулу пра­цювати. У перші місяці роботи «слуг» ця мотивація мала ідеологічно-політичний характер: мовляв, ми з президентом ба­гато що можемо зробити, мо­жемо змінити країну. Такий драйв спостерігався недовго, десь рік-півтора, а потім зник. На Банковій сподівалися, що після початку великої війни цей драйв повернеться. Такого не сталося. Показовий факт: під час недавньої зустрічі з гла­вою держави, першої за остан­ні два роки, Володимир Зе­ленський прямо сказав: є моя команда (люди, які прийшли з ним до Офісу президента) і є ваша команда. Тобто вигляда­ло так, що Зеленський не роз­глядає «слуг» у парламенті час­тиною своєї команди. Це дуже вдарило по Зе!-депутатах.

Є ще один момент — мотива­ція матеріальна, реалізація яки­хось своїх особистих інтересів. Хтось, будучи народним депу­татом від президентської пар­тії, брав гроші у конвертах — усі знають ці історії про їх матері­альне стимулювання. Після 24 лютого 2022 року все це зни­кло. Провладні депутати не мо­жуть паралельно зайнятися якимось бізнесом, бо виник­нуть проблеми через необхід­ність відображати свої приро­бітки у деклараціях. Саме через це чимало «слуг» хочуть піти з Верховної Ради, щоб займати­ся бізнесом відкрито.

Такі чинники і спонукають «слуг» прощатися з мандата­ми.

Є ще й третя причина — по­стійне приниження з боку Офі­су президента під час ухва­лення політико-управлінських рішень. Депутатам натякають, що вони — ніхто, «зелені кно­почки». Натискайте їх, робіть, що вам кажемо! — дають зро­зуміти з Банкової. Це призвело до того, що чимало «слуг» біль­ше не хочуть працювати у пар­ламенті. Розуміють, що політи­ку роблять без них. А якщо так, якщо на цій політиці вони не заробляють, то який сенс для них працювати?

Така деградація — законо­мірний процес. Але Офіс пре­зидента не хоче його виправ­ляти. Там вважають, що все одно зможуть протиснути пев­ні рішення, а після війни якось по-іншому виходитимуть із цієї ситуації.

— Колишній Генпрокурор Юрій Луценко, посилаючись на джерела у силових орга­нах, сказав сенсаційну річ: кількадесят «слуг» перебува­ють на гачку російської ФСБ, спецслужби країни-агресора підкуповують їх. І можуть ви­користати цих провладних депутатів як інструмент полі­тичної дестабілізації в Укра­їні. За словами Луценка, вони здатні саботувати робо­ту ВР, зокрема не з’явитися у Раду під час голосування за продовження воєнного ста­ну. Чи бачите ознаки такого саботажу?

— Я не впевнений у вербу­ванні «слуг народу», хоча, мож­ливо, серед них є одиниці, які мають відверто проросійську орієнтацію — для прикладу, Бу­жанський, частина «групи Ко­ломойського». Оці люди мо­жуть мати якийсь стосунок до росіян через підставних осіб, можуть зривати, саботувати роботу в парламенті, вкида­ти якісь контроверсійні теми — наприклад, порушувати пи­тання мови. Але не думаю, що такі випадки є масовими се­ред «слуг». росіяни більше ді­ють через ОПЗЖистів…

А «слуг народу» навіть не треба брати на якийсь гачок ФСБ! Самі не дуже зацікав­лені в ефективній роботі пар­ламенту. Саботуючи її, вони, звичайно, завдають шкоди на­ціональним інтересам України. На них навіть не треба шукати компромат, самі себе «закопа­ють»…

— З огляду на кризу у біль­шості, чи не передбачаєте ви, що президент може піти на її перекроювання? Якщо так, якою була би конфігу­рація?

— Володимир Зеленський повинен би на це піти. І це було би правильно. Бо парла­ментська більшість існує на­разі формально. На папері її немає. Процес коаліційних пе­ремовин можна було би розпо­чати або офіційно залучивши туди одіозні депутатські гру­пи, які і так голосують зі «слу­гами» в унісон, щоб нейтралі­зувати свою відповідальність за минулі політичні гріхи. Або долучити представників опо­зиції і створити Коаліцію національної єдності. Але прези­дент робити цього не буде. У нього вважають, що вистачить своїх папочок із компроматом на окремих депутатів (думаю, такі папочки в Офісі президен­та є) для того, щоб змусити їх голосувати за потрібні ключо­ві рішення. І таким чином до­чекатися завершення війни, призначення нових виборів, переформатування Верховної Ради відповідно до нових умов. А зараз навряд чи це робити­муть — тому що треба ділитися владою, повноваженнями. На Банковій не хочуть цього ро­бити.

— Опозиційні депутати ка­жуть, що спікер Руслан Сте­фанчук безпідставно ска­сував пленарні засідання. Деякі провладні парламен­тарії відбули у закордон­ні відрядження, поїхали «ін­спектувати» фортифікаційні укріплення. Тож законотвор­чої роботи немає…

— Коли у Верховній Раді не­має достатньої кількості депу­татів, першою чергою — з числа монобільшості, то тим самим ці депутати дестабілізують си­туацію, відверто ігнорують ви­конання покладених на них обов’язків. Наведу приклад: на одному з останніх засідань де­путати попрацювали хвилин 20, потім була повітряна триво­га. Після неї виявилося, що 50 «слуг» зникли із сесійної зали, пішли геть із парламенту…

Мала кількість засідань Вер­ховної Ради пов’язана з не­здатністю зібрати у сесійній залі 226 депутатів для того, щоб формально розпочати її роботу. Тому спікер придумує різні причини, щоб перенести ці засідання. Якщо депутати не можуть прийти до сесійної зали, то повинні з ранку до ночі працювати у комітетах. Але вкрай рідко відбуваються і за­сідання цих комітетів.

— Якою вам бачиться по­дальша доля партії «Слуга народу»?

— На наступні вибори вона піде. Але це буде сильно пере­кроєна партія, де залишать тих, хто не потрапить до нової полі­тичної сили президента. Відсо­тків п’ять голосів на цих вибо­рах «слуги» (це будуть, умовно кажучи, три-чотири десятки не дуже «зашкварених» депута­тів) можуть набрати. Спробу­ють використати старий бренд і подолати виборчий поріг. Але головну ставку Банкова роби­тиме на нову політичну силу Зеленського. «Слуга народу», якщо подолає прохідний 5%-ий бар'єр, виступить як її політич­ний партнер для формування нової коаліції. Але шансів мати велику підтримку у «слуг» не­має. Значною мірою цей бренд уже дискредитовано.