Перед святом Божого тіла продає віночки-обереги. Щоб купити собі тискомір…

Як і кожний празниковий день, воно має свої традиції. Одна з них — освячення віночків із польових квітів.

Язик не повертається назвати ці віночки товаром, але вже, як є: цих атрибутів свята Божого тіла на львівських ринках повно. Не імпровізовані прилавки — маленькі оранжереї.
Підходимо до однієї з жіночок, яка продає пахучі в’язанки, що менш як через добу, після освячення у храмі, стануть чиєюсь домашньою реліквією, оберегом.

Ганні Федорівні Мацик з Мостищини, колишній працівниці телевізорного заводу, 77 років. Але виглядає значно молодшою від своїх літ.

Напевно тому, що багато зараз працює на свіжому повітрі, біля землі. Напередодні свята пенсіонерка пішла у поля, до лісу і назбирала різних трав, квітів. З них і сплела п’ятнадцять віночків. У цьому пахучому ансамблі є барвінок, розхІдник, волошки, ромашки, гвоздика з домашньої клумби. Кожна рослина має свій сенс, своє призначення.

— Ось цим розхІдником із жовтими квіточками, коли його підсушеним підпалити, підкурюють тих, кого турбує якась неміч. І хвороба розходиться, — пояснює пані Ганна. — Після того, коли ці віночки освятять у церкві, їх чіпляють при вході у хату або ж вішають у кімнаті. Вважається, що вони відганяють все зле від помешкання і тих, хто у них живе.
Передсвятковий товар не залежується, містяни розбирають швидко.

Наша співрозмовниця встигне продати його ще до відходу електрички. За свої духмяні віночки Ганна Федорівна бере по 100 грн. Гроші витратить в аптеці - хоче купити там тискомір, бо старий апарат зіпсувся.

Моя співрозмовниця торгує, в заодно тепло розповідає про п’ятьох своїх внуків, про доньку, сина Тараса, який повернувся з війни без руки…

Купуємо віночок пані Ганни і собі. Прощаємося з нею. Вулична продавчиня бажає нам доброго здоров’я. А потім дістає гаманець і перераховує вторговані за віночки гроші. Хоче знати, чи вистачить їх на той тискомір…