ГЕНЕРАЛьне прибирання
Чим зумовлена масштабна ротація вищого командування ЗСУ і чи змінить вона перебіг подій на фронті
У керівництві української армії відбулися масштабні кадрові зміни. Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський звільнив з посади Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, начальника Генштабу Сергія Шапталу і ще 18 їхніх колег-генералів. Шість із відставлених є Героями України. Це безпрецедентне кадрове перетасування у вищих ешелонах нашого війська. Президентська «мітла» пройшлася по всіх центрах управління ЗСУ. Двоє з відставлених воєначальників отримали підвищення, три генеральські посади обійняли полковники. Суспільство неоднозначно сприйняло такий радикальний крок глави держави. Тим паче сам президент переконливо не пояснив, чим викликані його рішучі дії.
Про ймовірні мотиви пертурбації у керівництві ЗСУ та наслідки «вливання свіжої крові» запитуємо у президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара.
— З якою метою зроблено таку масову, а не точкову кадрову перетасовку? Попередня команда не тягнула воза?
— Майже всі, хто призначений тепер, були у ньому так само (щоправда, на інших позиціях) і перли цього воза…
Припускаю, причина масових звільнень криється не у воєнній сфері. Політична верхівка держави, яка не впоралася зі своїм завданням належного забезпечення Збройних сил під час відсічі російській агресії, в такий спосіб намагається перекинути відповідальність на військових. Мовляв, не забезпечили успіху контрнаступу у минулому році - тому потрібно змінити командування ЗСУ. Вочевидь, сподіваються, що після цього справи підуть ліпше… На верхах розуміють свою провину, але визнати її не можуть.
— У суспільстві домінує думка, що в особі Валерія Залужного президент прибрав потенційного політичного конкурента, який користується більшою довірою, підтримкою як військових, так і цивільних…
— Якщо це так, тоді це «постріл собі у ногу». Рейтинг Залужного внаслідок цієї відставки не зазнає падіння. Як він зауважив, «нам ще довго буде важко, але ніколи не буде соромно за те, що ми зробили». На Банковій сподіваються, що через деякий час, якщо не згадувати Залужного, про нього забудуть. Це суто політтехнологічний підхід. Але це не той випадок, коли згадують ту чи іншу кінотелезірку чи якусь іншу особу, яка волею обставин перебуває у медійному просторі, кілька днів про неї поговорили, а потім забули. Йдеться про інше — про російську агресію, про важку оборону, звільнення окупованих територій — таке не забудеться. Люди пам’ятають і будуть довго пам’ятати, хто пропонував збиратися у травні 2022 року на шашлики, хто розповідав про те, що західні партнери «накручують» істерію щодо міфічного російського вторгнення — а такого, мовляв, не проглядається…
— Якщо, на думку президента, Валерій Залужний не впорався зі своєю місією, за що тоді глава держави дав йому Золоту зірку Героя України?
— Заслуги Залужного очевидні і без цього звання. Вважаю його нагородження цілком адекватним кроком. Водночас за ним проглядається спроба збити хвилю суспільного негативу щодо політичного керівництва, щодо самого Зеленського. Тому й виник цей варіант — задобрити загал. Мовляв, все належно оцінено.
Ще одна мета цього рішення (і вона правильна): показати в Україні і за її межами, що, мовляв, немає якогось особистого конфлікту між Зеленським і Залужним. Що заслуги Головнокомандувача належно оцінено. Президент і колишній Головком ЗСУ разом з’явилися «на миру», приязно поспілкувалися. Це правильно, зважаючи на те, що не треба поглиблювати картину конфлікту, яку експлуатують росіяни і наші західні, прости Господи, «друзі» — заявляючи, що Україна знову у чварах, у розбраті, тому не варто їй допомагати…
— Нові люди у керівництві ЗСУ є кращими, успішнішими від своїх попередників?
— Воюють не тільки конкретно взяті воєначальники, командування ЗСУ — воюють Збройні сили, воює народ. Тільки це є правильною формулою. Говорити про те, що змінили Головнокомандувача — і наступник буде більш успішним, не можна. Все залежить (і це показали події 2022 року) від консолідації суспільства, коли «народ і армія — єдині». Тільки тоді буде перемога. А коли вносять роздрай… Такі чвари було внесено, і це не російська ІПСО, а недолугість політичного «рейтингозалежного», «оплескозалежного» керівництва. Воно дозволило нашим західним партнерам засумніватися у нашій стійкості. Відповідно, це використала росія, щоб загальмувати надання нам підтримки від них. Всім нам треба зосередитися. Кожному треба робити своє.
— Яке завдання може стояти перед теперішнім керівництвом ЗСУ? Виберіть варіанти: а) стримати просування ворога, заморозити війну, не дати їй розгорітися ще більше; б) підготувати новий контрнаступ; в) у найближчий час показати відчутний прогрес на фронті?
— Медійно показати прогрес можна. Але чи буде він насправді? Головне завдання Збройних сил полягає у тому, щоб тримати ту лінію фронту, оборони, яка зараз є. Будь-які наступальні дії з нашого боку унеможливлені відсутністю достатнього матеріально-технічного забезпечення. Потрібно поновити західну допомогу. І тут головна відповідальність лежить на політичному керівництві держави. Мобілізувати західну підтримку в нинішніх умовах стало складніше — і ми це бачимо на прикладі Сполучених Штатів. Добре, що прокидається Європа. Але можна мати гроші, але не мати зброї і боєприпасів… Так чи інакше головна наша підтримка — з-за океану. На жаль, ми стали заручниками внутрішньоамериканської політичної ситуації, яку експлуатують, підкладають дров туди російські «проксіс». Нам потрібна синергія зусиль: армія повинна тримати фронт, а політичне керівництво держави — докласти надзусиль для того, щоб у найкоротший час відновити забезпечення ЗСУ зброєю, технікою, боєприпасами. Те, що зараз надходить на фронт, не порівняти з тим, що було раніше. Тому про наступ-контрнаступ не може бути мови.
— Чим за стилем і методами роботи принципово відрізняються колишній Головнокомандувач ЗСУ Залужний і нинішній — Сирський?
— Багато з того, що писали і зараз пишуть про них у медіа, ставлю під сумнів. Оскільки це лише трактування дій (не важливо — Залужного чи Сирського). Остаточне уявлення про них можна буде скласти через багато років після війни, коли стануть доступними певні розсекречені документи. Тоді й з’ясується роль кожного. Зараз робимо висновки на основі чужих оцінок. Це не об'єктивно. Згадайте, що робилося у публічному просторі в останні місяці, — весь оцей бруд, що виливала на Головкома представниця оборонного комітету у парламенті за потурання і навіть заохочення влади. Це неприпустимі і ганебні речі!
— Яка доля відставлених генералів, зокрема Залужного? Вони «перебуватимуть в обоймі» чи змушені будуть шукати роботу на «цивілці»?
— Кожен вибирає свій шлях. У генералові Залужному суспільна думка побачила наступного президента України. Але ж ми не знаємо, чи мислить він у цьому напрямі? Залужний — військовий. Керівництво держави мало би скористатися його багатим досвідом.
Можна згадати з історії француза Де Голля, американця Ейзенхауера — знакові військові постаті, яких народ через їхні військові заслуги, харизму обирав президентами.
Іноді буває, що доля виносить людину з однієї професійної сфери в іншу, неочікувану для неї, у тому числі - на політичну вершину. З чинним президентом так і трапилося. Хоча ніщо не віщувало йому президентської посади в його акторському житті.
З іншого боку, є приклад нинішнього президента Чехії Петра Павела. Успішний військовий, який багато років працював у структурах НАТО, став керівником країни. З урахуванням військових заслуг Валерія Залужного, він може повторити таку траєкторію. Громадська думка його до цього підштовхує. Але все залежатиме від бачення і волі самого Залужного.
— Ми побачили масову ротацію військового керівництва. В інтерв'ю італійському телеканалу Rai1 президент Зеленський казав про «перезавантаження», про «ротацію цілої низки державних лідерів, не тільки в одному секторі, такому, як військовий». Хто може ще «потрапити під роздачу»?
— Так, це було обіцяно, люди чекають, що буде далі. Певні зміни, очевидно, зроблять. Припускаю, в оточенні президента діють за алгоритмом поміняти місцями ліжка у борделі. А ситуація потребує кардинальних змін, зокрема на урядовому рівні. Давно йшлося про те, що для консолідації зусиль суспільства потрібен уряд національної довіри. Рейтинги президента — це одне, але якщо подивитися на цифри довіри до уряду і його установ — показники вкрай низькі. У людей питання не стільки до урядовців, бо більшості їх ніхто не знає - а до глави держави. Наші громадяни розуміють, що уряд формально перебуває у Києві на вулиці Грушевського, а реально — на вулиці Банковій, в Офісі президента. Головний канцелярист президента виступає у ролі багаторукого Шиви — керує всім.
— Яких ключових персон у центральній владі може бути відправлено у відставку?
— Важливо не те, щоб поміняли кілька осіб. Ось відправили у відставку міністерку у справі ветеранів. Можуть звільнити ще кілька другорядних осіб. І на тому все — «отримали нову якість». Очевидно, мова про зміну прем'єр-міністра, ключових міністрів. Відчуваю, до того йде. Про зміни можна судити не тільки по тому, що роблять, а й по тому, чого не роблять. Питання довіри з боку суспільства, наших західних партнерів до нинішньої влади, яку уособлює президент, полягає у тому, щоб відбулася «зачистка» вищих щаблів влади від російської агентури. А такої «зачистки» не проводять. На це звертали увагу нашого президента ще перед початком повномасштабного вторгнення, після нього. Звертають увагу на це й зараз. Але реакції на ці заклики немає. Є особи, яких буде звільнено і яких буде призначено цапами-відбувайлами, а є особи недоторканні, щодо яких виникає багато запитань про їхню відданість Українській державі. Коли в черговий раз СБУ рапортує про те, що виявила, заарештувала осіб, які працювали на ворога саме у спецслужбах, розвідці, це свідчить про те, що авгієві конюшні залишаються нечищеними. Дивно, що і через десять років від початку війни, через два роки після повномасштабного вторгнення росії у нас надалі відловлюють російських шпигунів. Показовими будуть речі, які давно треба було зробити…