«Напругу у відносинах із Польщею спричинили втома від війни і політична боротьба у наших сусідів…»

Якби ще кілька місяців тому хтось сказав, що Україна посвариться з Польщею (чи Польща — з Україною) аж до «виклику на килим» послів, його вважали би божевільним, провокатором. Бо таке уявити собі було важко — від початку великої війни наші сусіди-поляки виявляють безпрецедентну солідарність з українцями. Варшава допомогла нам зброєю, технікою, фінансами, гуманітарними вантажами, стала надійним логістичним містком для транспортування військової і цивільної допомоги з інших країн світу. Гостинна Польща дала притулок мільйонам українських біженців, була одним із творців і найактивніших учасників міжнародної антипутінської коаліції, її голос на захист України переконливо звучав на всіх світових форумах. Транзитом через Польщу український президент літав у різні точки світу, аби знайти союзників. Ми навіть у футбол грали на польських аренах! Неспроста президент України нагородив свого польського колегу орденом Ярослава Мудрого І ступеня. Водночас Анджей Дуда удостоїв Володимира Зеленського найвищої відзнаки Польщі - ордена Білого орла. Ми справедливо називаємо поляків братами, як і вони — нас. Та ба! Якась чорна кішка пробігла між керівництвом наших країн останніми днями…

Політичний «театр»

Суперечка виникла через багатостраждальне, стратегіч­ної цінності українське зерно, яке поляки, керуючись власни­ми економічними інтересами, не захотіли пускати на внутріш­ній польський ринок. Не стри­мався Анджей Дуда. Він висло­вився жорстко, на грані фолу, порівнявши Україну з людиною, яка тоне. І яка, мовляв, хаотич­ними діями, рятуючись, може затягнути на глибину і свого рятівника. Гострою була і зая­ва Володимира Зеленського з трибуни ООН: «Тривожно бачи­ти, як у цей час дехто в Європі підриває солідарність і влашто­вує політичний театр, робля­чи із зерна трилер. Може зда­ватися, що вони грають власну роль, але натомість вони допо­магають підготувати сцену для московського актора». І хоча «театралів» не було названо, в офісі Дуди ці закиди сприйняли на свою адресу. Через обопіль­ну нестриманість не відбулася зустріч українського і польсько­го лідерів на полях Генасамблеї ООН. Далі - більше! Конфлікт перейшов у дипломатичну та іншу площини…

Зрештою, обидві сторони зі­йшлися на тому, що конфлікт між ними вигідний третьому. Зроблено певні кроки для пони­ження градуса напруги. Але не­приємний осад залишився. Про причини кризи у польсько-укра­їнських стосунках розмовляє­мо з Андрієм Дещицею, в.о. міністра закор­донних справ (лютий-чер­вень 2014 р.), Надзвичайним і Повноважним послом Украї­ни у Польщі (2014−2022 рр.).

москва хотіла б нас ізолювати від світу

— Пане Андрію, ми нази­ваємо Польщу нашим най­кращим сусідом, адвокатом, навіть — братом. Чому ці «ро­динні» зв’язки різко погірши­лися? Хто до цього спричи­нився? Хто у цьому завинив?

— В українсько-польських відносинах з’явилися нові ре­алії. Вони проявили проблем­ні питання, які слід вирішувати. Зовнішня загроза, російська агресія проти України спри­чинили додаткові виклики. У тому числі - проблеми експор­ту українського зерна, питання великої кількості наших біжен­ців, які перебувають у Польщі. Це, зрештою, і питання, які ви­никли ще до початку широко­масштабного вторгнення ро­сії й залишаються на порядку денному. Вони не вирішували­ся у зв’язку з тим, що найпер­ше потрібно було чинити опір ворогові, протидіяти загрозам для України і Польщі. Я кажу про питання нашого історично­го минулого, ексгумації похо­вань, видачі автодозволів, черг на кордоні, питання україн­ських шкіл у Польщі. Усі ці важ­ливі проблеми обговорювали, але до кінця не розв’язували їх. На це потрібен був час. А тепер додатково з’явилися нові пи­тання, які слід вирішувати.

Важко сказати, що у трудно­щах, які виникли, винна та чи інша сторона. Головне у тому, що ці поточні питання треба ви­рішувати. Поза тим, найважли­віше завдання, яке стоїть пе­ред обома країнами, — відсіч російській агресії, переможне завершення війни, надання га­рантій безпеки Україні.

— Чи не можна було всі не­порозуміння між нами зала­годити за зачиненими две­рима, дипломатичними інтрументами, не винося­чи проблему на люди? Адже наша сварка неабияк тішить ворога.

— Цілком з вами згоден. ро­сія не тільки тішиться — вона робить усе, щоб посварити Україну з Польщею та іншими нашими сусідами, союзника­ми. москва хоче, щоб ми були максимально ізольовані на між­народній арені, бо тоді їй було б легше з Україною воювати. ро­сія активно працює, щоб вне­сти розкол між нами і нашими партнерами.

Проблемні питання, які ви­никають в українсько-поль­ських відносинах, слід вирішу­вати за столом переговорів. Треба робити це дипломатич­ними методами, не виносячи на загал. Такою є світова прак­тика, її треба застосовувати.

У цій ситуації негативну роль зіграли емоції. Їх спричинено певною втомою від війни, го­строю ситуацією. Усі ми, як мо­виться, «заведені» війною.

З іншого боку, ці пробле­ми проявляються у зв’язку з передвиборчою кампанією у Польщі, вони пов’язані з май­бутніми виборами до її парла­менту. Під час цієї кампанії зву­чать багато гучних гасел, заяв, звинувачень. Вони є наслідком внутрішньополітичної бороть­би. І ці емоції зачепили сферу наших двосторонніх відносин.

Потрібно емоції відкласти вбік, з холодним розумом сіс­ти за стіл перемовин і якнай­швидше знайти вихід із ситуа­ції, в якій опинилися. Потрібно шукати компромісне рішення, яке задовольнило б обидві сто­рони.

— Чим загрожує політико-економічний конфлікт між українцями і поляками? Чи не позначиться він на нашій обороноздатності? Поль­ський прем'єр Матеуш Мо­равецький натякнув на пев­ні обмеження у постачанні зброї Україні…

— Польща (це підтвердили її дипломати і президент Анджей Дуда) і далі виконуватиме свої зобов’язання з надання Украї­ні військової допомоги у рамках тих домовленостей, яких було досягнуто між нашими країна­ми. Я переконаний, що Польща свого слова дотримуватиме. Таке постачання вона робить як на двосторонній основі, так і як член НАТО. У цьому зацікавле­ні інші країни, які переконува­тимуть Польщу і далі допомага­ти нам.

До слова, передача нам Польщею озброєння не завжди відбувалася легко. Були пев­ні протиріччя, дискусії щодо передачі Україні винищувачів «Міг», «Су» та навіть танків Т-72, які стояли на озброєнні поль­ського війська. Танки вже були старі, поза тим, нам їх не пере­давали відразу. Довелося до­класти багатьох зусиль, щоб їх отримати.

Поляки усвідомлюють, що потрібно підтримувати Україну, бо це є гарантією і їхньої безпе­ки. Водночас вони роблять кро­ки з модернізації своєї армії, розуміючи, що росія є загро­зою для них також.

Бачити кроки єднання, а не поділу

— Як нам зміцнити оці роз­хитані мости з поляками? Як погасити «іскри», щоб не спричинили «пожежу»?

— Політикам треба домов­лятися за столом перегово­рів, прибрати емоції. Треба узгоджувати свої позиції - по­при те, що кожна зі сторін має власні пріоритети. Треба ви­слухати одне одного і зна­йти шляхи виходу із проблем­них ситуацій. При цьому слід пам’ятати, що для нас і поля­ків у вирішенні будь-яких пи­тань найважливішими є питан­ня безпекові, питання загрози російської агресії. Тому нам понад усе слід зберігати єд­ність, солідарність — щоб побо­роти зовнішнього ворога. Всі інші питання ми зможемо вирі­шувати пізніше.

Інший важливий аспект — роль наших суспільств, гро­мадськості, у тому числі - за­собів масової інформації. Треба наголошувати на тому, що нам потрібна єдність, по­казувати кроки єднання, а не поділу між нашими народа­ми. Бо політики прислухову­ються до думки свого суспіль­ства і діють так, як воно хоче. Якщо політики бачитимуть вза­ємні симпатії між українцями і поляками, взаємну підтрим­ку (за соціологічними даними, понад 86% українців вважають Польщу найбільш дружньою сусідньою країною), це озна­чатиме, що суспільства хочуть мати добросусідські відноси­ни. Треба показувати вияви та­кої приязні, треба переконува­ти політиків у цьому — щоб вони продовжили лінію наших до­бросусідських відносин.

Інший важливий момент: нам треба боротися з облуд­ною російською пропагандою, яка була і далі спрямована на те, щоб посварити українців з поляками. Треба давати відсіч таким спробам вбити клин між нашими народами. Якщо ми бу­демо розрізненими, то можемо втратити нашу незалежність. Якщо будемо об'єднаними — неодмінно переможемо.

А тим часом…

Президент України Воло­димир Зеленський заявив про кроки з врегулювання «зернової» кризи. «Європей­ська комісія підтримала до­рожню карту взаємного мо­ніторингу експорту зерна, — сказав глава держави у ве­чірньому зверненні до укра­їнців 25 вересня. — Друге: поступово прибираємо емо­ції з цієї теми за більшістю питань, робота з сусідами може і мусить стати цілком конструктивною, і Україна все для цього робить».