Захід відбудує Україну після Перемоги
Зробить це за умови активних внутрішніх реформ і дієвості антикорупційних органів, переконана економічний експерт Оксана Денис
Війна — це не тільки величезні людські жертви, які неможливо оцінити, а й конкретні матеріальні, фінансові втрати. Через агресію росії Україна тимчасово втратила, за різними даними, приблизно 130 тисяч квадратних кілометрів своєї території. А разом з нею — родючі землі, ліси, водойми, природні ресурси, нафтогазогони, порти, мости, дороги, залізничні колії, електростанції, аеродроми, заводи, фабрики, шахти, рудники, житлові будівлі, заклади освіти і культури, соціальні об'єкти, підприємства комунального господарства. Окупанти заволоділи значною частиною нашого урожаю. Країна-агресор, країна-мародер продовжує свої безчинства… Але рано чи пізно Україна поверне окуповані території і візьметься за відбудову втраченого, налагоджуватиме мирне життя. Як це відбуватиметься, чи не залишимося ми наодинці зі своїми проблемами, як швидко зможемо стати на ноги, які труднощі можуть нас підстерігати на цьому шляху? Про це та інше у розмові кореспондента «Високого Замку» із доктором економічних наук Оксаною Денис.
Пані Оксана — стипендіат у Дослідницькому центрі історії трансформацій (Research Center for the History of Transformations — RECET) Віденського університету. До війни працювала професором КПІ ім. Ігоря Сікорського та Міжнародного університету фінансів, КНУ ім. Т. Г. Шевченка, доцентом Університету банківської справи НБУ, науковим співробітником Інституту регіональних досліджень НАН України. У рамках співпраці університетів та міжнародних організацій була членом робочих груп кількох проєктів за підтримки Глобального договору ООН в Україні, Міжнародної фінансової корпорації.
— Пані Оксано, чи можна у коштах виміряти масштаб того, що росія вже знищила, зруйнувала, вкрала, пошкодила, сплюндрувала в Україні - за рік великої війни і за весь період, починаючи з 2014-го?
— Цифри — вагомий аргумент у комунікації. Питання обліку, адекватної оцінки та документування втрат є важливим, оскільки саме від цього залежить, на яку суму репарацій може претендувати Україна в майбутньому.
Фінансова термінологія — достатньо складна тема, не зовсім зрозуміла пересічному читачеві. Для прикладу. Минулого тижня я відкрила «Українську правду». У розділі «Економічна правда» — цифра 137,8 млрд доларів США завданих прямих збитків інфраструктурі України «в ході війни». Дещо нижче наводилися економічні втрати від землетрусу в Туреччині - 84 млрд доларів США, що становить 61% оцінки вищезазначених збитків від агресії рф. Закономірно, що жахливе турецьке стихійне лихо не співмірне з війною проти України — ні від початку повномасштабної війни з 24 лютого 2022 року, ні тим більше — з 2014 року. 137,8 млрд — це оцінка, здійснена Київською школою економіки (KSE).
Цитування інших офіційних джерел, з одного боку, додає розуміння, а з іншого, теж викликає запитання. Наведу їх лише кілька. Світовий банк, Єврокомісія та український уряд презентували звіт, де за перші три місяці великої війни (до 1 червня) збитки оцінювалися у понад 252 млрд доларів (в середньому 80 млрд на місяць), а вартість відбудови країни та її економіки — у 348,5 млрд доларів США. Ці оцінки було зроблено ще до того, як росія атакувала українські об'єкти енергетичної інфраструктури у різних містах країни. У листопаді Єврокомісія оцінила збиток уже в 600 млрд євро. Тобто за червень-листопад сума збільшилась на 350 млрд євро, або близько 60 млрд на місяць.
— Чому такі суттєві розбіжності в оцінках? Хто веде облік цих втрат?
— Загалом аудит збитків, завданих внаслідок війни, входить до компетенції створеної Національної ради з відновлення України від наслідків війни, яка є консультативно-дорадчим органом при президентові України.
Думаю, основна причина, чому певні цифри разюче відрізняються, — різні методики оцінки збитків. Повернімося до оцінок KSE, які часто цитують журналісти. KSE оцінює прямі збитки від війни. Наголошую на слові «прямі», тому що поняття прямих та економічних збитків не є однаковими. Економічні збитки, по суті, є реальними збитками
В оцінках KSE не враховуються ні збій Каховського водосховища, яке має велике економічне та екологічне значення для України, ні втрати від блокади портів, хоча від найбільших збитків страждають експорт сільського господарства і металургії.
Загалом KSE фокусується на оцінці того, що об'єкти коштували до руйнувань. Простими словами, якщо було знищено будинок (нехай 50-річної давності), то оцінка прямих витрат — це вартість цього будинку на момент руйнування. Але ж ви за ті самі кошти не побудуєте новий! А з бізнесом ще складніше. Тому прямі збитки не дають повної картини, і тому вони у кілька разів нижчі за економічні. Для оцінки економічних збитків потрібно оцінювати потребу у відновленні, а на рівні бізнесу — втрачену вигоду. Якщо говорити про країну загалом, то це ще більше — втрата ВВП, робочої сили, ділових зв’язків тощо. Це міжнародна практика оцінки. Правда, у своїх звітах KSE вказує економічні збитки, розраховані Мінекономіки — в непомітному місці з трьома маленьким зірочками. І ці цифри у кілька разів перевищують прямі збитки.
Київська школа економіки (KSE) — поважна структура. Згідно з даними видання Forbes, увійшла в десятку за сумою зібраних донатів у перші 9 місяців повномасштабної війни. Її оцінки важливі, тому що лягають в основу офіційної оцінки економічних збитків, оцінка яких у подальшому може впливати на репарації. Проте в її оцінку не все включено. Аргументувати, що цифра 137,8 млрд доларів США не відображає повної картини навіть прямих збитків, нескладно. Для прикладу. В грудні 2022 року аналітики Київської школи економіки «виключили з оцінки вартість Запорізької АЕС з урахуванням того, що обсяг її пошкоджень, згідно з повідомленнями Енергоатому, не є суттєвим, і є таким, обсяг якого важко визначити».
Аби бути впевненими, що «росія заплатить» сповна, необхідно робити акцент на економічних збитках, а не на прямих збитках з жорсткою методологією. Загалом, якщо хочете знати реальну картину втрат, — дивіться на цифру загальних втрат. Хочете знати, що коштуватиме повернення до нормальної життєдіяльності, — дивіться на вартість відновлення.
— У який спосіб можна буде після перемоги стягнути з країни-агресора завдані нею збитки?
— Це питання, напевно, більше до юристів. Я думаю, і це очевидно, що нині правлячий режим росії міжнародних судових рішень не визнаватиме. За таких обставин основним джерелом покриття завданих війною збитків можуть бути активи рф, які багато країн світу заморозили у відповідь на її агресію проти України. За різними оцінками, йдеться, орієнтовно, про $ 300−500 млрд. Теоретично цієї суми мало б вистачити для покриття близько половини збитків. Але будемо реалістами. Для того, щоб ці активи було використано для відбудови України, необхідно, аби на міжнародному рівні було розроблено механізм їх конфіскації і передачі. Хороша новина, що лідери ЄС закликають прискорити обговорення конфіскації активів рф для відбудови України. Проте я розділяю думку скептиків, що навіть за такого сценарію Україна може не отримати всіх коштів від конфіскації цих заморожених російських активів. Частина їх може піти, наприклад, на покриття боргів рф іноземним державам.
— Відбудувати зруйновану економіку власними силами ми навряд чи зможемо. Чи готовий цивілізований світ допомогти нам у повоєнному відродженні? Чи готує Захід український «план Маршалла»?
— Я сказала би дещо по-іншому: відбудувати зруйновану економіку власними фінансовими ресурсами ми навряд чи зможемо. Відбудова — це не лише гроші, а й люди. Японці після війни культивували принцип «Наше багатство — людські ресурси». Тому говорити про відбудову, виключаючи людський чинник, неможливо. Україна втратила не лише частину економіки, а й величезну частку населення. Подивіться на цифри. 4,848 мільйона осіб отримали притулок у Євросоюзі. Хто ці люди? Переважно добре освічені жінки і діти, люди, здатні до швидкої інтеграції. Для прикладу, у Польщі 70% дорослих тимчасово переміщених осіб з України працевлаштовано. Для ЄС це феноменальний показник, порівняно з попередньою хвилею біженців. Тому потрібно бути готовим до того, що навіть за найбільш оптимістичного сценарію частина українців, які мають тимчасовий притулок на чужині, інтегрується і залишиться там. Це теж втрати для нас. Вирішення проблеми, щоб ця частка була якомога меншою, — виключно питання України. Тому що ці люди (і особливо діти) — один з основних ресурсів відбудови і подальшого розвитку.
Щодо фінансової допомоги світу. Хорошим знаком для України є те, що європейські лідери, зокрема канцлер ФРН Олаф Шольц, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликають до створення «плану Маршалла» для України. Із цього питання проводять конференції, дискусії. Попередньо передбачається, що допомагати Україні мають члени ЄС, G7, а також міжнародні фінансові інститути та організації. А у перспективі, можливо, і приватні компанії. Основним їхнім завданням буде відбудова інфраструктури України.
— На яких умовах нам надаватимуть цю допомогу?
— Переконана, основною умовою західних партнерів буде проведення внутрішніх реформ в Україні. Загалом, повноцінної допомоги з боку Заходу не буде, якщо в нас не відбудеться антикорупційне оновлення.
Думаю, частину допомоги отримаємо безплатно, а частину — у вигляді кредитів. А от якими будуть умови їх надання та якою буде пропорція цих коштів, наразі до кінця незрозуміло. Відсоток кредитів під час надання Сполученими Штатами допомоги на відбудову післявоєнної Європи становив меншу частину, а більша частина допомоги надавалася європейцям безплатно.
— Наші союзники допоможуть відновлювати тільки державну інфраструктуру — чи підставлять плече ще й приватному бізнесу, який під час війни теж зазнав величезних збитків?
— Обіцяна допомога для відновлення державної інфраструктури — це вже величезне досягнення. Бізнес переважно не підтримують на безоплатній основі - у нього інвестують чи йому надають кредити. Надлишку іноземних інвестицій в Україні, на жаль, і до війни не було, незважаючи на потенційну привабливість країни для інвесторів. А все через традиційні наші проблеми: бюрократія, корупція тощо. Тож якщо йдеться про післявоєнний розвиток приватного бізнесу, багато залежатиме від внутрішніх реформ України, від створення сприятливого інвестиційного середовища.
— Скільки часу може зайняти повоєнна відбудова української господарки?
— На це питання однозначної відповіді, думаю, не дасть ніхто. Усе залежатиме від того, коли закінчиться війна, якими будуть масштаби руйнувань і якого обсягу допомоги потребуватиме Україна. Я ж думаю, що відбудова займе не менше ніж 10 років.
— Іноді доводиться чути побоювання: чи не доведеться згодом нашим дітям-внукам розраховуватися за інвестовані Заходом кошти у повоєнне відродження?
— Усе залежатиме від формату допомоги. Якщо йтиметься про кредити (а без них повна відбудова навряд чи можлива), то, можливо, наступним поколінням і доведеться повертати наші борги. Не забувайте, що і до війни Україна мала великі зовнішні запозичення. Усе залежатиме від того, як швидко наша країна проведе реальні реформи. Повторюся: чим «прозорішою» буде наша держава, тим більшою буде ймовірність отримати ґрантові кошти чи дешевші кредити. Багато важливих моментів у питаннях післявоєнного відродження залежатиме виключно від нас.