«За свою агентуру в рясах кремль готовий стояти горою…»

Із завершенням свят релігійне життя не стихає. В Україні тривають дискусії про місце у ній конфесії, яка своїми словами і справами виказує спорідненість із церквою країни-окупанта, і надалі отримує підтримку від неї. Як бути із цією проблемою? Чи належно вирішують її державні інституції, до обов’язку яких входить гарантування національної безпеки? Про це йдеться в інтерв'ю кореспондента «Високого Замку» із відомим релігієзнавцем, доктором філософських наук Петром Кралюком.

— Минулого тижня сталася, як на мене, знакова подія: головний като­лик світу, Папа Римський, приймав у себе делегацію Всеукраїнської ради церков. Серед його гостей були не тільки глава УГКЦ Святослав, а й пред­стоятель ПЦУ Епіфаній, очільники ба­гатьох інших конфесій. Для чого і кому була потрібна ця зустріч? Якої мети досягли на ній?

— Останнім часом Папа Римський по­чав дещо змінювати свою позицію щодо України, російсько-української війни. На перших порах широкомасштабного вторгнення Франциск І намагався шу­кати нібито порозуміння між росіянами і українцями, робив відповідні заяви, вда­вався до певних акцій. Згадайте ініційо­вану ним Хресну дорогу, якою росіянка і українка разом несли хрест… Однак піс­ля варварських атак російської воєнщи­ни, які відбувалися протягом усього часу агресії, особливо наприкінці минуло­го року — на початку нинішнього, світові стало зрозуміло хижацьку суть кремлів­ського режиму. У цивілізованих країнах усвідомили, що примирення з таким ре­жимом неможливе. На різних континен­тах симпатії людей почали ще більше, ніж раніше, схилятися у бік України. Це вплинуло й на Папу Римського. Нині він робить заяви, які мають проукраїнський характер. Мені здається, саме з цією ме­тою понтифік вирішив зустрітися з гла­вами наших конфесій. Це був його своєрідний жест примирення із релігійною спільнотою України.

— Очевидно, Папа не тільки гово­рив, а й слухав. Українські ієрархи, мабуть, розповіли йому про справжній стан справ, із перших уст почув інфор­мацію про війну…

— Так, думаю, ця інформація відіграла певну роль. Папі Римському було корис­но вислухати її, дізнатися позицію релігій­них спільнот. Ця зустріч допомогла йому розставити деякі акценти щодо ситуації в Україні, почути ставлення українців до ни­нішньої війни, до росії.

— На зустрічі у Ватикані ми не поба­чили митрополита Онуфрія, предсто­ятеля УПЦ, яку поєднують із москов­ським патріархатом…

— Так звана Українська православна церква (а насправді - філіал церкви ро­сійської) завжди займала і займає осібну позицію серед релігійних спільнот Укра­їни. Досить часто глава цієї церкви на­магається не брати участі у різного роду заходах, які проводять інші церкви, і тим самим ставить себе осторонь. Очевидно, Онуфрій вирішив проігнорувати аудієнцію у Папи Римського. А можливо, його туди не особливо кликали.

— Не так давно в ООН росія порушу­вала питання про нібито пересліду­вання, утиски православних в Украї­ні…

— Те засідання із відверто надуманої проблеми закінчилося нічим. Іншого годі було сподіватися. Наведені росією «аргу­менти» абсолютно не мали підстав, були непереконливими. Представнику росій­ської федерації дали зрозуміти: якщо в Україні й притягають до відповідаль­ності певних священнослужителів, то це пов’язано з їхньою антидержавною ді­яльністю в умовах воєнного стану. росію підтримали лише кілька африканських країн, в яких православ’я практично не представлено. Абсолютна більшість чле­нів Радбезу ООН засудила позицію росії, їхніх претензій щодо начебто пересліду­вання УПЦ мп в Україні не сприйняли.

Від себе додам: такими своїми діями росія вкотре показала, що у релігійному середовищі України у неї є своя агентура, і нею є саме УПЦ мп. Як бачимо, за неї ке­рівництво росії готове стояти горою. Тож знову і знову виникає питання: а чи це українська церква?

Ще 2018 року Верховна Рада ухвалила закон, який зобов’язував релігійні орга­нізації, центр яких розташовано у країні-агресорі, відповідно змінити свою назву. У ній має бути слово «російська». Однак донині УПЦ не виконала цієї вимоги. З до­помогою судових органів було намагання заблокувати цей закон. Але крапку недав­но поставив Конституційний Суд, визна­вши згаданий закон конституційним. Відтак можна ставити питання про пере­йменування УПЦ. Вона має називатися правильно — скажімо, «російська право­славна церква в Україні». Це відповідало би стану справ.

— Але ж в Онуфрія кажуть, що по­чистили свій статут, що вже не мають жодних зв’язків із РПЦ…

— Донині не зрозуміло, які зміни внесе­но у цей статут. У пресі було опублікова­но певні матеріали, з яких випливає, що в УПЦ зняли положення про те, що вона є структурною частиною російської пра­вославної церкви. Заявляють про свою автокефалію, яка нібито надана грамо­тою колишнього московського патріарха Алєксія ІІ. Насправді ця грамота передба­чала не повну автокефалію, а лише пев­ну самостійність. Представники УПЦ мп і далі входять до синоду російської право­славної церкви. І це явно свідчить про те, що ця церква є структурною частиною цієї релігійної організації.

— Перед Новим роком СБУ прове­ла низку обшуків у храмах, монасти­рях УПЦ, зокрема у Києво-Печерській лаврі. Знаходили російську пропаган­дистську літературу, великі суми нео­блікованих грошей. Через протиправ­ні дії деяких священнослужителів УПЦ позбавлено громадянства України, відкрито кримінальні провадження. Невже на цьому все закінчиться?

— Думаю, у церквах, монастирях УПЦ мп були й інші речі, які священнослужи­телі завбачливо сховали… Попри те, що великого ефекту від цих обшуків немає, вони спричинили відповідний резонанс. До цього часу державні органи, м’яко ка­жучи, більш ніж лояльно ставилися до УПЦ мп, закривали очі на антидержавні, по суті, діяння її священників.

Багато залежить від політичної волі влади, від депутатів Верховної Ради, які можуть ухвалити законодавчі акти про обмеження цієї релігійної організації. Ба­гато залежить і від нашої судової систе­ми. Але не секрет, що серед служителів Феміди, правоохоронців багато прихиль­ників московського патріархату. Та й у са­мій владі також.

Пригадайте, на початку широкомасш­табної агресії, коли порушували питання про необхідність якщо не заборонити, то хоча б обмежити діяльність УПЦ мп, дея­кі високопоставлені очільники, у тому чис­лі - спікер парламенту Руслан Стефанчук, заявляли, що не можна чіпати релігійно­го питання, бо це, мовляв, може призвес­ти до конфліктів, непорозуміння у сус­пільстві. І що? Провели обшуки у церквах, монастирях УПЦ мп, декого з одіозних священнослужителів позбавили грома­дянства, не продовжили договорів орен­ди з УПЦ мп щодо Києво-Печерської лав­ри — і нічого такого не сталося! Ніхто не вийшов на демонстрації, на хресні ходи. Загалом у суспільстві зберігається спо­кій. Тож застороги були зайвими.

УПЦ мп насправді не має великого впливу в Україні. Відносно невелика кіль­кість людей є прихильниками цієї церк­ви. Інше питання в тому, що за часів неза­лежної України, особливо — за правління Януковича, у нас активно розбудовува­ли структури московського патріархату. Робилося це за російські гроші. І не тіль­ки за них. Великі фінансові внески робили високопосадовці, у тому числі прокуро­ри, судді. Для прикладу, можна пригада­ти сумнозвісного генпрокурора Пшонку. Є також деякі олігархи, які фінансують цю церкву. Проросійський політик-бізнес­мен Вадим Новінський, по суті, є спонсо­ром УПЦ мп, а заодно — одним із керівни­ків цієї церкви.

— Та й ексголова СБУ Іван Баканов зізнавався, що він прихожанин УПЦ мп…

— Поки Баканов був головою Служби безпеки, всі кримінальні справи, які сто­сувалися антидержавної діяльності свя­щеннослужителів УПЦ мп, заминали.

— А ще влада блокувала перехід громад УПЦ мп у ПЦУ…

— Навіть у минулому році були факти такого блокування. Знаходили різні при­чини. Серед них — те, що в умовах війни на місці немає того чи іншого чиновника, зокрема реєстратора. Перепони були ви­смоктані з пальця. Це робили у тому числі в західних областях України.

— У січні вперше за дуже багато ро­ків у головній святині України, Києво-Печерській лаврі, відправляв Літургію ієрарх української церкви — митропо­лит ПЦУ Епіфаній. Йому і надалі до­зволятимуть такі епізодичні відпра­ви чи може йтися про довгострокову оренду лаври для ПЦУ?

— Поки що нема заяв від влади про те, що ПЦУ постійно орендуватиме при­міщення Києво-Печерської лаври, хоча відповідні прохання з боку Православ­ної церкви України були. Проте, як каза­ли древні, все тече, все змінюється. Бу­демо сподіватися, що принаймні частину приміщення лаври передадуть в оренду ПЦУ. Це було б абсолютно справедливо. І це можна зробити.

— А як щодо Почаївської лаври на Тернопільщині?

— Із нею складніше. Наскільки мені ві­домо, з УПЦ мп там укладено договір довгострокової оренди. Хоча, якщо розі­братися, ця угода незаконна. Свого часу голова Тернопільської облради Михай­ло Головко заявляв, що у цій лаврі мають служити представники ПЦУ. Очільники тернопільської влади, зокрема пан Голо­вко, мали би постаратися, щоб розірвати цей договір оренди. Але його не розірва­но, все залишається по-старому. Тож го­ворити про перехід Почаївської лаври до ПЦУ зарано. Про свої права на Почаїв за­являють також греко-католики. І роблять це небезпідставно, бо центральний храм цієї лаври будували за кошти греко-като­ликів. Із моєї точки зору, цілком могло би бути, щоб Почаївську лавру поділили між ПЦУ і УГКЦ.