«Серед «слуг» не повинно бути політиків – там мають бути кнопочки...»

Четвер, 7 жовтня, швидше за все, буде останнім днем роботи Дмитра Разумкова як голови Верховної Ради України. Цього дня його планують змістити із другої за значенням державної посади. Такий «подарунок» піднесуть спікеру акурат перед його 38-м днем народження. І зроблять це його ж однопартійці зі «Слуги народу», політичної сили, яку він (і її виборчий список) свого часу очолював і за яку навесні 2019-го фанатично агітував наших співвітчизників.

Те, що Разумкова звільнять, стало зрозумілим після того, як його, про­ігнорувавши регламент, у минулий ві­второк 240 голосами нардепів від фракції «Слуга народу», груп «За май­бутнє», «Довіра», кількох позафракцій­них і представників «Голосу» усунули від ведення пленарних засідань. А ще — коли викреслили з внутріпартійних чатів і навіть пригрозили позбавлен­ням мандата. Перед тим було «неза­прошення» на виїзне засідання «слуг» у Трускавці (там, власне, зібрали під­писи за його відсторонення). Була і ла­вина «наїздів» у пресі з боку колишніх соратників. Бо у них, кажучи словами президента, «назбиралося мільйон пи­тань» до Разумкова…

На думку аналітиків, голова Верхо­вної Ради став жертвою авторитар­ної політики «духовного лідера» пар­тії влади Володимира Зеленського. В його оточенні давно культивують тезу, що нинішні депутати від «СН», по суті, є ніким, що своїм сходженням на політичний Олімп зобов’язані саме йому, колишньому керівникові студії «Квар­тал 95». І тому повинні безумовно, без жодних «але», виконувати волю Воло­димира Олександровича. Бути безвід­мовними пажами.

Разумков, за плечима якого осві­та міжнародника і економіста, досвід політтехнолога (а ще — власне его), на цю роль статиста не погодився. Якщо на початках майже сліпо втілював ко­манди з Банкової, то з часом, сумніва­ючись у їх правильності, дозволяв собі висловлювати «окремий погляд», не в усьому погоджувався з Першим. І це дратувало Зеленського. Поступово Ра­зумков став чужим серед своїх. Авто­номною поведінкою колишнього глави партії були особливо обурені, коли він подав на експертизу до Венеційської комісії «антиолігархічний» законопро­єкт президента. Нервувало Банкову і те, що Разумков не затикав рота опози­ції, у сесійній залі намагався дотриму­ватися прописаних законом процедур і регламенту. Пам’ятаєте, як це бісило Зеленського? «Вважаю, що регламент — це те слово, яке, вибачте, може зро­бити похорон української економіки», — «на повному серйозі» твердив наш президент у тому ж таки Трускавці.

Тож спікерську долю Разумкова ви­рішено. Але не політичну. Він уже за­явив, що у разі відставки з багатьма своїми однодумцями, «з якими і мені, і їм буде комфортно рухатися», втілю­ватиме всі дані раніше обіцянки. Екс­перти не виключають союз Разумко­ва з Кличком, Гройсманом. І навіть — з Аваковим, якого Банкова теж фактич­но змусила піти з посади міністра вну­трішніх справ.

Очікується, що на місце Разумко­ва оберуть першого віцеспікера Рус­лана Стефанчука. Бо, як показує пар­ламентська практика, він не ставитиме вождям зайвих питань, не сперечати­меться із Зеленським. І не дуже зва­жатиме на такі ненависні президенту процедури…

Думка з приводу

Ірина Геращенко, народний депутат («Європейська Солідарність»)

Як ми до цього ставимося? Як до війни жаб і мишей. Разумков, як перший номер виборчого списку «Слуги народу», разом із Зеленським несе повну відповідаль­ність за весь цей треш, який вони привели в Раду.

Немає ніякої партії «Слуга народу», бо в них немає команди, програми й ідеології! Є збіговисько випадко­вих людей, об’єднаних ненавистю до нашої політичної команди, оббріхуванням Порошенка і маніпуляціями. А цементує цю бригаду олігархічна програма 20−30−50 (маються на увазі валютні, у тисячах доларів, тіньові го­норари депутатам-«слугам» — І. Т.). Можливо, за від­ставку Разумкова випишуть додаткову премію…

Під час виборчої кампанії 2019 року Разумков узяв на себе ключову публічну роль такого собі віцепрезидента. Перемога Зеленського — це консенсус олігархів і олігар­хічних телеканалів, але Дмитро був голосом цієї кампа­нії. Та ставши спікером ВР, він намагався зберегти бодай мінімальну незалежність від Банкової. До нашої фракції, особливо на початку роботи парламенту цього скликан­ня, був упередженим — коментував, любив нагадува­ти про роботу попередніх скликань. Але опозиція мала слово.

Різницю зі Стефанчуком ми вже відчули. Це ламання парламенту через коліно дуже подобається Банковій… Ми не голосували за призначення Разумкова, тож і за відставку не голосуватимемо.

Читайте також: Разумков, на вихід!