«Українців загнали у зневіру...»

Як ніколи раніше, українців лякають терактами. У середу, 5 серпня, Печерський райсуд Києва обирав запобіжний захід громадянину Узбекистану Сухробу Карімову, який напередодні із вибухівкою захопив приміщення банку у центрі столиці, взявши у заручники одну з працівниць. Протягом кількох тижнів в Україні сталося ще кілька «НП», які кваліфікували як теракт. 23 липня полтавець Роман Скрипник, якого звинуватили у крадіжці авто, взяв у заручники поліцейського, а потім, відпустивши його, зник. 1 серпня, після тривалих розшуків, зловмисника виявили і знешкодили (бо начебто погрожував поліцейським гранатою). 21 липня дивний теракт стався у Луцьку: раніше засуджений Максим Кривош захопив автобус із двома десятками пасажирів. Після того, як із терористом, на його вимогу, порозмовляв глава держави і опублікував на президентському сайті відповідне відеозвернення, Кривош здався. Зробив це дуже дивно: вийшов з піднятими руками і майже півтори хвилини чекав, коли його заберуть. А після цього ні з того ні з сього спецназ показово почав штурмувати автобус, для пасажирів якого небезпеки вже не було.

Про «дивні», дещо награні теракти, їх можливу при­роду і наслідки розмовля­ємо з виконавчим директором Інституту світової політики Єв­геном Магдою.

— Спробую подивитися на це через політичний підтекст, — каже експерт. — Нестабільність у суспільстві і відсутність чіткого бачення та розуміння перспек­тив напружує багатьох людей. Вони відчувають певний неспо­кій. У них немає уяви, куди, як і для чого рухається країна. Вва­жаю, українців загнали у силь­ну зневіру. Тому проблеми із мо­ральним здоров’ям суспільства є очевидними.

З іншого боку… Те, що відбу­валося у Луцьку, це — фарс. Те, що було у Полтавській області, виглядає трагедією окремої лю­дини. А те, що побачили минуло­го понеділка у Києві, видається як епізод внутрішньої боротьби між правоохоронцями за право бути ефективними у боротьбі з терористичними проявами.

Зверніть увагу: під час актив­ної фази бойових дій на Донбасі були, на жаль, фатальні замахи на життя правоохоронців, жур­налістів. У 2015 році сталися те­рористичні акти у Харкові. Але не було такого, як нині, істерич­ного нагнітання ситуації.

Ми не повинні забувати, що гібридна війна ведеться насам­перед за наші мізки, за наші го­лови, за наше світосприйнят­тя. Тому треба чітко розуміти виклики, які існують. З одного боку, суспільству потрібен пев­ний спокій і впевненість у за­втрашньому дні. А з іншого, суспільство само не може зге­нерувати цей спокій — це за­вдання влади. У такому розхиту­ванні ситуації я вбачаю ознаки її слабкості. Записавши відоме ві­део для луцького терориста, Во­лодимир Зеленський з великою часткою вірогідності відкрив скриньку Пандори. Хочеться ві­рити, що вона не буде весь час стукати кришкою. Але навряд чи хтось може дати на це гарантію.

Ми вступаємо у період сер­йозної нестабільності. Економі­ка передає великі «привіти». А ці сигнали чутливо сприймають наші громадяни. Не хочеться бути поганим пророком, але хо­роших прогнозів для них у мене немає…

— Звертає на себе увагу той факт, що про київський теракт першими і досить об’ємно розповідали олігархічні і про­російські телеканали…

— Події у Луцьку дуже щіль­но висвітлювали російські Telegram-канали, медіа. На цей факт теж варто було б звернути увагу.

Інспіровано ці теракти ззов­ні чи ні — це мають з’ясувати фа­хівці. Але специфіка власної ро­боти дозволяє бачити серйозні виклики у тому, що йде процес розхитування ситуації у краї­ні. Державу, її інституції «пере­віряють на слабо». Виявляють уразливі місця, а також те, як вона реагує на виклики. Належ­ної відповіді ми не отримуємо. Є серйозні проблеми з кому­нікацією між владою і суспіль­ством. Ми опинилися у ситуа­ції, коли, складається враження, у представників влади немає не лише стратегії виходу із комп­лексної кризи (економічної, ко­ронавірусної), а й набору пер­шочергових тактичних рішень.