Недовідкриті списки, обнадіяні переселенці та непідйомні бюлетені...
Крім прогресивних норм, у новому Виборчому кодексі і підводних каменів вистачає
Із початку нового року в Україні запрацювали нові виборчі правила. Точніше — став дійсним ухвалений після багаторічного «тушкування» у Верховній Радій Виборчий кодекс. Яким він буде у дії, чи виправдають себе прописані у ньому прогресивні норми і чим відгукнуться сумнівні нововведення, проясниться вже після перших виборів, проведених за новою «виборчою конституцією». Якщо звірятися з графіком (хоча у ньому можуть «намалюватися» зміни — а-ля дочасні парламентські перегони), обкаткою для ухваленого кодексу мали би стати заплановані на кінець жовтня місцеві вибори. Тож із передбаченої для них процедури і почнемо «препарувати» новий Виборчий кодекс.
До райради — по мажоритарці, до обласної — за відкритими списками
Якщо під парламентським куполом нічого суттєво не переграють (після ухвалення Виборчий кодекс грозилися доопрацювати), заплановані на 25 жовтня місцеві вибори стануть дебютними за останні п’ять років для такої категорії громадян, як вимушені переселенці з окупованих територій Донбасу і Криму. Досі право голосу цих виборців поширювалося лише на президентські і парламентські вибори (та й то — за винятком мажоритарки). А ось голосувати на місцевих вони не могли. Тепер це обмеження не діятиме.
Дозвіл переселенцям голосувати на місцевих виборах викликав неоднозначну реакцію — від схвалення до категоричного несприйняття. Зрештою, результат прогнозований, зважаючи на тональність дискусії, яка роками точилася навколо цього питання. Поки одні аргументували свою позицію утисками виборчого права переселенців («навіть живучи у місті чи селі чотири-п'ять років, ВПО не можуть вибирати мера, сільського голову, місцевих депутатів — це неприпустимо!»), інші керувалися страшилками з репертуару «понаїхали — і такого нам наголосують: хай удома собі владу обирають». Активізувалися і перестороги про «виборчий туризм» та інші зловживання, пов’язані зі спрощеною процедурою зміни виборчої адреси. Крапки у цій дискусії хіба тільки час розставить. І досвід участі внутрішньо переміщених осіб у голосуванні на місцевих виборах.
За якими ж правилами відбуватимуться ці перегони? Для виборів мерів, сільських, селищних голів — знайома процедура. Тут мажоритарку ніхто не скасовував. Переможець — той, за кого виборці віддадуть більше голосів. Щоправда, у великих містах (де кількість виборців сягає 90 і більше тисяч виборців) для мерської перемоги потрібно буде не просто обійти усіх суперників, а набрати 50% + 1 голос. Якщо ж жодному кандидатові цього не вдасться — другий тур.
Мажоритарна система прописана і для виборів депутатів сільських, селищних, міських (у містах, де до 90 тисяч виборців) і районних рад. По кожному з округів визначатимуть не одного, а кількох переможців — не менше двох, але не більше чотирьох.
Вибори депутатів обласних, міських рад і міських ОТГ (йдеться про міста з кількістю виборців 90 тисяч і більше) відбуватимуться за пропорційною системою з відкритими партійними списками. Область чи місто будуть поділені на округи, у кожному з яких партії (лише вони зможуть висувати кандидатів, самовисуванцям — зась) пропонуватимуть свій кандидатський список. Виборець зможе проголосувати і за партію, і за конкретного кандидата із запропонованого нею «окружного» списку. Мандати розділять між собою партії, які подолають прохідний п’ятивідсотковий бар’єр.
Пів тисячі прізвищ — в одному бюлетені!
За схожою процедурою відбуватимуться і вибори до парламенту. На них зупинимося детальніше, аби прояснити, як саме розподілятимуться депутатські мандати між кандидатами з партійного списку. Точніше — списків, бо у кожної партії, яка братиме участь у перегонах, їх буде кілька. В одному — уся кандидатська збірна (до 450 висуванців). Із цього «меню» виборці побачать у бюлетені лише топ-дев'ятку достойників. Якщо партія подолає п’ятивідсотковий поріг, усі дев’ятеро щасливчиків отримають мандати «автоматом».
У попередній редакції Виборчого кодексу такі гарантії були прописані для партійних топ-десяток. Коригувати цифру депутати взялися після того, як президент Володимир Зеленський повернув у ВР заветований кодекс зі своїми пропозиціями. На Банковій просили взагалі зарубати можливість для партій «бронювати» коронні місця для VIP-кандидатів, бо інакше, мовляв, виникають сумніви, що ж це за такі відкриті списки, в яких десять «обраних» залежать від волі виборців значно менше за інших висуванців.
Чи це була президентська подача лише для красивої картинки, чи ситуацію переграли на догоду політичним інтересам, але Зе! пропозиція про кандидатську рівність залишилася непочутою. Єдине, що зробили депутати, — зменшили кількість VIP-місць у виборчому партсписку… аж на одне: з десяти до дев’яти.
Топ-дев'ятка залишається недоторканною, решту ж кандидатів зі сформованого загального списку розподіляють по списках регіональних, які партії висуватимуть у кожному з 27 виборчих регіонів (за деякими винятками, межі регіонів збігатимуться з межами областей). В «окружному» списку має бути не менше п’яти і не більше 17 прізвищ. Хто за ким, визначатимуться на партз’їзді. Там же кількість «М» та «Ж» у списках фільтруватимуть: Виборчий кодекс велить, щоб у кожній кандидатській п’ятірці було не менше двох представників однієї статі.
У кожному виборчому регіоні виборці отримають різні бюлетені. Спільними будуть колір, оформлення і перелік партій (у визначеній за результатами жеребкування послідовності) із зазначенням кандидатських топ-дев'яток. А ось прописані у бюлетені прізвища «регіональних» кандидатів від партій та їх кількість умовно у Житомирському і Тернопільському регіонах відрізнятимуться.
Важко навіть уявити, якого розміру будуть виборчі «сувої», якщо у них доведеться втискати кількадесят партій не просто з титульною топ-дев'яткою кандидатів, а ще й із регіональними списками, у кожному з яких — 5−17 позицій. Не позаздриш ні тим, хто голосуватиме, ні тим, хто ці «непідйомні» полотнища рахуватиме. Якби за новими правилами відбувалися торішні парламентські вибори, і в бюлетені було би 22 партії, то біля кожної значилося б щонайменше 14 прізвищ (титульна топ-дев'ятка, плюс — мінімум п’ятірка регіональних кандидатів). Загалом — 308 прізвищ! А якщо брати за максимумом, то і всі 572!
Галочка — за партію, пробіл — за кандидата
Поставивши галочку навпроти «своєї» партії, виборець може ще й одного «регіонального» висуванця від неї позначити, вписавши його номер у відповідне поле внизу бюлетеня. Позначка за партію є обов’язковою — без неї ваш голос не зарахують. А ось голосувати чи ні за окремого кандидата — персональний вибір кожного. Якщо голосуватимете, «заглядатися» можна лише на висуванців від обраної вами партії, на «іншопартійних» — ні.
Вписуючи у бюлетень номер конкретного кандидата, ви збільшуєте його виборчі шанси. У цьому і сіль відкритих списків: можливість виборців впливати не лише на те, які партії потраплять до парламенту, а й на те, яким саме кандидатам мандат світить більше за інших. Ось тільки в ухваленій редакції Виборчого кодексу не все так райдужно. Пристойна кількість голосів у кандидата з регіонального списку ще не гарантує йому путівки до парламенту, якщо партія подолає прохідний бар’єр. Аби претендувати на мандат, не будучи у перших рядах регіонального списку, потрібно набрати не менше як чверть так званої виборчої квоти. Виборча квота — це ціна одного мандата у голосах. На парламентських виборах 2019-го цей показник був на рівні близько 28 тисяч голосів. Якщо відштовхуватися від цієї цифри, то для того, аби просунутися вище у регіональному рейтингу і покращити свої шанси, кандидат мав би набрати не менш як сім тисяч голосів. Інакше йому не «посунути» тих, для кого партія визначила перші номери у «місцевому» списку.
«Якщо виборці відмовлятимуться від персоніфікованого голосування, кандидатам від прохідної партії буде складно подолати встановлений бар’єр. У такому випадку депутатські мандати розподілятимуться за черговістю, яка визначена партією, і на практиці система працюватиме за аналогом закритої пропорційної, — акцентують у Громадянській мережі „ОПОРА“. — Роль виборця буде дещо зменшена: як партія виставить список, так 30−50% громадян і проголосує, без створення умов для ротації, коли останній кандидат у списку може стати першим».
Зрештою, до такого «лінивого» голосування (тільки за партію, без виокремлення конкретного кандидата) багатьох може спонукати саме некомфортний для руки й ока бюлетень. Щоб заповнити ще й «кандидатське поле», доведеться окремо (а то й не раз) переглянути прізвища регіональних кандидатів, запам’ятати потрібний номер і вписати його у відповідний квадратик аж у самому кінці «сувою». Хтось не захоче напружуватися таким марудним заняттям, а хтось і помилитися на фініші може, позначивши не той номер, який обрав.
«Необхідність двічі проставляти позначки та незручне розташування місця для номера конкретного кандидата стимулює до збереження практики голосування за закриті партійні списки. Виборці голосуватимуть лише за партію… і ухилятимуться від підтримки конкретного її представника», — кажуть в «ОПОРі». І наголошують на ще одному суттєвому недоліку у новому Виборчому кодексі — прив’язці кількості депутатських мандатів у виборчому регіоні до активності виборців. «Чим більша явка, тим більше представництво виборчого округу у парламенті. Тимчасові безпекові ускладнення або просто погодні умови можуть знизити активність виборців, внаслідок чого регіон буде недопредставлений у Верховній Раді упродовж п’яти років. Залежність кількості мандатів у регіоні від явки може також спровокувати місцеві еліти до зловживань адміністративним ресурсом і фальсифікацій. Такий підхід не відповідає практиці більшості демократичних країн із досвідом застосування пропорційної виборчої системи з відкритими списками. Як правило, кількість мандатів, які розподіляються у регіонах, залежить від кількості зареєстрованих виборців. Це дозволяє забезпечити стабільне пропорційне представництво всіх регіонів у парламенті, яке не залежить від мінливих показників явки», — заявили в «ОПОРі».
Хоча з мажоритаркою на парламентських виборах попрощалися, її дух витатиме над тим, що у новому Виборчому кодексі виглядає радше як привідкриті, а не відкриті списки. Недобросовісні кандидати і далі щедро «окучуватимуть» округи («гречки» більше знадобиться, зважаючи на те, що округи до розмірів областей розростуться), сподіваючись завоювати серце і руку електорату. З тією лише різницею, що за виборця між собою чубитимуться «засівальники» від однієї партії, сподіваючись обскакати один одного у регіональному списку.