Заради зарплати у 588 тисяч грн Лещенко став «залізничником»

Якщо когось і лякає перспектива безробіття, то тільки не колишніх народних депутатів. Втративши мандат законодавця, мають безліч можливостей жити не бідуючи. Зазвичай після роботи у «святая святих» знаходять ще більш тепле, грошовитіше (і менш клопітне) місце, ніж під куполом ВР. Не стала винятком у цьому пошуку трійця друзів-нардепів парламенту восьмого скликання, яких називали «єврооптимістами», — Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Наєм. Стрімкий злет кар’єри цих молодих політиків, фантастичний ріст їхніх статків шокує рядових українців…

Усі троє під брендом не­примиренних антикоруп­ціонерів пробували на по­зачергових парламентських виборах вдруге здобути пред­ставницький мандат. Однак не судилося. Заліщук невдало ба­лотувалася як самовисуванка по мажоритарному округу на Чер­кащині. Лещенко після співпра­ці зі штабом «Слуги народу» спо­дівався, що ця партія візьме його під свої штандарти. Та запро­шення від команди Зеленсько­го так і не надійшло. Лещенко пі­шов у самостійний політичний похід по одному з київських окру­гів. Виборці його не підтримали — значною мірою, через гучний скандал з елементами корупції у «квартирному питанні».

Повторно зайти у парламент — вже у складі партії Вакарчука — плекав надію і Мустафа Наєм. Але і для нього зорі цього разу не склалися: запрошення від «Голо­су» його обминуло…

Експерти думали, що після такого фіаско колишні журналіс­ти з великої політики повернуть­ся на творчу ниву. У крайньому разі — працевлаштуються в анти­корупційних фондах, які активно підтримує Захід. Але ні Лещенко, ні Наєм у рідну «Українську прав­ду», звідки їх п’ять років тому за­просив у партійний список Пе­тро Порошенко, іти не захотіли. Від життя на репортерські гоно­рари відмовилася і Світлана За­ліщук. Всі троє нині знайшли себе на високих державних по­садах, де платять захмарні ко­шти.

Світлана Заліщук тепер найперший радник прем’єр-міністра Олексія Гончарука. Кон­сультує його з проблем зовніш­ньої політики. Посада виглядає дуже дивно, бо у Кабміні цими питаннями займається ціле Мі­ністерство закордонних справ, до того ж міжнародні питання — як мовиться, парафія президен­та, а не глави уряду. Чи не єдина сфера зовнішніх контактів керів­ника Кабміну — стосунки з Між­народним валютним фондом. Але у переговорах з ним Гонча­руку потрібен радше фінансист, ніж журналіст…

Виборці з подивом дізналися, що Мустафа Наєм, крім багатьох своїх талантів, добре обізнаний ще й у питаннях національної безпеки. Два місяці тому його призначили заступником гене­рального директора державно­го концерну «Укроборонпром». Покликаний налагоджувати вза­ємодію цього відомства з різни­ми державними структурами. Посада, мабуть, дуже відпові­дальна, бо платять Наєму значно більше, ніж гендиректору Айва­расу Абромявічусу. Якщо деле­гованому з Литви керівнику на­раховували за місяць 4 336 грн, то ставка його бойового заступ­ника Мустафи становить 43 тис. грн. А за перший неповний мі­сяць роботи в «Укроборонпромі» він з різними преміями, надбав­ками, доплатами (розмір яких чомусь засекречено) отримав аж 310 тис. 521 грн! Талановиті конструктори сучасної військо­вої техніки не мають і п’ятої час­тини заробків Наєма!

А переплюнув усіх колег-«єврооптимістів» Сергій Лещен­ко. У грудні глава уряду призна­чив його членом спостережної ради акціонерного товариства «Укрзалізниця». Місячна зарп­лата члена цієї «інспекторської» інституції — 588 тис. грн! Та­кої платні не мають президент, прем’єр і спікер разом узяті! Де саме пізнавав ази залізничної справи пан Сергій, доводить­ся лише здогадуватися. Проте в офісі «УЗ» вірять, що присутність цього кадра в їхньому штаті по­зитивно позначиться на іміджі фірми, її економічних показни­ках, зрештою, на залізнично­му сервісі, якого так зачекалися наші співвітчизники.

Ведучий одного із телевізій­них ток-шоу запросив Лещенка на свою передачу, аби той пояс­нив, відколи є колійним фахів­цем, за що йому платять більш ніж пів мільйона на місяць. Однак ексдепутат на розмову у прямо­му ефірі не погодився. Хоча, бу­дучи членом парламенту, разом із соратниками не раз бичував чиновників з високими зарп­латами. Казав, як це амораль­но — отримувати захмарні гро­ші, коли бідує народ. Зокрема, не раз критикував керівництво «Нафтогазу» за те, що виписало собі високі премії за перемогу у Стокгольмському суді над «Газп­ромом». До слова, згадану пре­мію керманич «Нафтогазу» Ко­болєв віддав у фонд допомоги фронту, на боротьбу з дитячою онкологією…

За які заслуги, за якими кри­теріями, за чиєю, можливо, про­текцією і з якою метою колишні нардепи посіли такі високі по­сади; чи мають вони необхідну професійну кваліфікацію, допус­ки тощо; чим пояснити фантас­тичні зарплати цих чиновників? — ми поцікавилися у відомо­го журналіста-розслідувача Володимира Бойка, який до­сліджує життя вітчизняних «не­божителів». Відповідь нашого колеги була лаконічною:

— Очевидно, про це треба за­питати у тих, хто призначив цих шановних панів. Наскільки я ро­зумію, їх, як і прокурорів Рябо­шапку, Каська, Трепака та Чу­мака, працевлаштував олігарх Пінчук, який є одним із власни­ків проєкту «президент Зелен­ський».

P. S. На Новорічно-Різдвяні свята член спостережної ради «Укрзалізниці» Сергій Лещен­ко відпочивав у Німеччині, Данії, Португалії. Зарплата дозволяє…

Коментар для «ВЗ»

Євген Магда, виконавчий директор Інституту світової політики

Прагнення бути заможним — цілком нормальне. Але в історії з ексдепутатами є один нюанс: у кожно­му із цих випадків рішення про призначення на ви­сокі посади приймала нова влада. Це нагадує плату за політичну корупцію, яку вчинили ці люди. Вони до останнього моменту були у парламентській фракції правлячої сили «БПП», але потім збудували лінію сво­єї поведінки так, що їх звідти виключили. Цікаво, що Лещенко, Заліщук, Наєм пішли на теплі місця, які не передбачають надмірної уваги з боку преси. Я не ро­зумію, який у них рівень кваліфікації? На підставі чого вони посіли ці місця? Чому держава призначає лю­дей, вся заслуга яких лише у тому, що вони після за­вершення депутатських повноважень стали держав­ними службовцями 1 рангу (це звична практика для відставних парламентаріїв)? Чому призначили саме цих — адже оновлення парламенту відбулося на 80 відсотків? Тож є сотні інших кандидатур, у тому чис­лі тих, які були пов’язані з роботою у конкретних сфе­рах. Не пам’ятаю, щоб Сергій Лещенко був членом Комітету з питань транспорту. Боюся, що до призна­чення членом спостереженої ради весь його зв’язок з українською залізницею полягав у тому, що він був її пасажиром. Так само Мустафа Наєм не був членом Комітету з питань нацбезпеки і оборони. Як на мене, це зразок того, що називають політичною корупцією.

Є питання політичної відповідальності і до Світ­лани Заліщук. Адже під час президентської кампанії вона була радником Анатолія Гриценка. Також заува­жу, що у процесі призначення ексдепутати не прохо­дили жодних публічних конкурсів — і це породжує ба­гато запитань у суспільства. Щодо високих зарплат. Колись згадані посадовці боролися за високу плат­ню для нардепів, отож у цьому плані вони послідовні.