Нерівноцінний обмін

Новий рік у колі рідних зустріли додатково 76 щасливих українців. Саме стільки наших співвітчизників 29 грудня визволено з полону російського окупаційного режиму на Донбасі. Можна тільки порадіти за родини, які після багаторічних тривог нарешті обняли своїх батьків, синів, доньок. Однак у багатьох українців ця подія має і гіркий присмак. Цей біль від того, що українська влада відпустила на волю 127 непокараних убивць, на чиїх руках кров їхніх дітей, батьків. Тож чи варто вслід за президентом фанфарно повторювати, що проведений обмін — наша велика перемога?

Альтернативні групи обміну явля­ли собою два полярні світи. Із «днрівського» авто­буса виходили хлопці і ви­гукували: «Слава Україні!». А Олена Сорокіна, патріо­тична власниця зоомагази­ну із Первомайська, що по­над рік провела у підвалах бойовиків, шокувала злю­чу «днрівську» обмудсменку Скобцеву футболкою з ви­веденим від руки написом «Моя держава — Україна».

У той же час на іншо­му майданчику вирува­ли зовсім протилежні емо­ції. Бузувір, який у лютому 2015-го підірвав учасників мирної проукраїнської ходи у Харкові, показував україн­ським журналістам серед­ній палець, немовби хотів сказати «ми вас сдєлалі!».

День перед тим таким же тріумфом світився і ко­лишній беркутівець Павло Аброськін. Під час засідан­ня Київського апеляційно­го суду, на якому його з волі президентського генпрокурора Рябошапки фактично реабілітували, цей убивця демонстративно почепив собі погон у вигляді… росій­ського прапора-триколо­ра. Тим самим вказував на своїх кураторів, які у люто­му 2014-го давали коман­ду брати на приціл учасни­ків Революції гідності.

Після того шокуючо­го рішення суду, який, по суті, дав «вольную» п’ятьом «беркутівцям», Наталія Диг­далович, дружина вбитого на Майдані будівельника зі Сокільників (під Львовом), написала, немовби зверта­ючись до покійного чолові­ка Андрія: «Серце болить… Ні, пече вогнем і не дає ди­хати. Чи варті ці люди Твоєї смерті, чи велика Твоя жер­товність та любов до Укра­їни оцінена ними? Невже все намарно?».

Перегляньмо «послуж­ні списки» інших бойови­ків, яких Банкова віддала агресорам. Серед них те­рорист, що вчиняв замах на українських патріотів — че­ченців Аміну Окуєву і Адама Осмаєва. Горе-пенсіонер, що передав нашим бійцям банку з медом і замаско­ваною у ній міною (внаслі­док її вибуху загинув батько п’яти дітей). Бразильський найманець, який допома­гав бойовикам убивати за­хисників Донецького аеро­порту. Один із організаторів трагедії в Одесі у травні 2014-го, терористи, які під­ривали поїзди і офіси гро­мадських організацій. За всіх цих та інших клопота­ла Росія. І Україна покірно їх віддала.

А узяла в обмін не тіль­ки героїв. Є інформація, що серед восьми десят­ків повернутих Україні осіб є і кілька відвертих дезер­тирів, які здались на ми­лість ворогу. Зокрема двоє волинян, накачані росій­ською пропагандою, перед кремлівськими телекаме­рами… просили пробачен­ня у жителів окупованого Донецька. Справжніх укра­їнських героїв «та сторо­на» віддавати не збираєть­ся. А їх, за різними даними, у донецьких і луганських ка­тівнях у нелюдських умовах поневіряється більш ніж дві сотні…

Жорстку заяву щодо не­рівноцінного обміну зро­била партія «Європейська Солідарність». У цьому до­кументі, зокрема, йдеться: «Рішення влади про обмін осіб, які причетні до злочи­нів проти учасників Револю­ції гідності, обірве останні ниточки до безпосередніх замовників злочинів, а вже зараз очевидно, що ці ни­точки ведуть в Москву, до головного замовника Путі­на та його маріонетки Яну­ковича. Прагнення росі­ян отримати „беркутівців“ під свою юрисдикцію є пу­блічним визнанням при­четності Кремля до масо­вих розстрілів на Майдані, а операція з обміну полоне­ними знадобилася виключ­но для того, аби замести злочини, які стали почат­ком військової інтервенції Росії в Україну».

У заяві «ЄС» також ідеть­ся: «…Хіба можна було очі­кувати чогось іншого від скалозубів, які у розпал трагічних подій на Майдані радили „Беркуту“ ебоніто­вими паличками здобува­ти електрику, б’ючи протес­тувальників?.. Втрата осіб, причетних до вбивств на Майдан, унеможливить по­карання виконавців та за­мовників злочинів, здій­снених під час Революції гідності, і відповідальність за це буде лежати виключ­но на нинішній владі та осо­бисто президенті Зелен­ському».

Є і прямо протилежна реакція на звільнення від покарання «беркутівців» та проросійських терористів — від соратників Янукови­ча. Один з них, ексзаступ­ник керівника Адміністрації президента Андрій Порт­нов, привітав Київський апеляційний суд.

Багатозначна цитата Портнова: «Забув сказати. Вулиці в честь героїв Май­дану треба потихеньку на­зад перейменовувати…».

Що це, як не чергова се­рія антиукраїнського ре­ваншу? Він триває від 19 травня — з часу повернення в Україну Андрія Портнова. Яке дивним чином збігло­ся з інавгурацією наступно­го дня Володимира Зелен­ського…