Зневажені захисники України

14 жовтня разом із Покро­вою, Днем українського козацтва, Днем створення Української Повстанської Армії наші співвітчизники вшосте відзначатимуть дер­жавне свято — День захисни­ка України. Його встановле­но указом президента Петра Порошенка у розпал росій­ської агресії на Донбасі. Тож наступного понеділка кожен з нас має вклонитися людям у військових одностроях із синьо-жовтими шеврона­ми, оборонцям держави у різні її часи. Особливо тим, хто шість років тому ціною власного життя і здоров’я спинив ворога, донині, ден­но і нощно, стримує його, береже наш мир і спокій. Найперше хотілося б, щоб свою повагу до українського воїнства засвідчила влада. Не пафосно-гумористичним відеороликом у смартфоні, не міфічними обіцянками, кі­ношними візитами у сорочці на короткий рукав у нібито гарячі точки, а реальною підтримкою. Бо навіть силь­ним, що не бояться куль, важливо відчувати надійне плече-бронежилет суспіль­ства та його поводирів. Та чи відчувають?

Замість параду — гламурне шоу

Наскільки новоспечений пре­зидент України, він же Верхо­вний головнокомандувач, ша­нобливо ставиться до Збройних сил, засвідчило одне з перших його радикальних рішень. 9 лип­ня Володимир Зеленський зая­вив, що скасовує практику про­ведення військових парадів у Києві. Мовляв, це — пережиток, краще дати воїнам премію. Зе­ленський не змінив свого нака­зу навіть тоді, коли і військові, і цивільні виступили проти. Вза­мін параду президент, найняв­ши гламурних шоуменів, орга­нізував артистичну Ходу гідності за участі «представників трудя­щих» (учителів, лікарів, спортс­менів та інших «героїв праці») із двома десятками піаніно, Ті­ною Кароль та екзальтованою Аліною Паш. Це шоу 24 серпня показували всі телеканали. На­томість лише одиниці з них по­казали Марш захисників Укра­їни, яким по столиці під гучні оплески киян пройшли 50 ти­сяч учасників бойових дій. Зро­били вони це у пам’ять про своїх побратимів. І на знак про­тесту проти зневаги, яку вияви­ла до живих і мертвих захисни­ків України Зе! влада.

Армія на урізаному пайку

А за місяць до скасованого параду було рішення Окружного адмінсуду Києва, який визнав недійсним наказ Міністерства оборони часів Порошенка про проведення реформи харчуван­ня у Збройних силах України. За цим наказом у 90 військових частинах (десантно-штурмові війська, мотопіхотні підрозділи, мотострілецькі, танкові) вве­ли НАТОвські стандарти харчу­вання. Перехід всіх інших частин Збройних сил України на «захід­ну» систему харчування мало бути завершено до кінця цього року. Але не судилося. Захисни­ки України змушені їсти сумнові­дому «кірзу».

«Професійне» ставлення до проблем національної безпеки і оборони переможці президент­ських і парламентських виборів засвідчили, і коли формували робочі органи Верховної Ради 9-го скликання. Зокрема керів­ництво профільного комітету. Експерти і здоровий глузд підка­зували, що на чолі цієї структури логічно було поставити депута­та-генерала із західною освітою Михайла Забродського, який своїми рейдами на фронті на­водив жах на окупантів. Та за ко­мандою із Банкової цей комітет очолив вчорашній директор… ливарного заводу Олександр Завітневич, представник фрак­ції «Слуга народу». Вирішальну роль у цьому призначенні зігра­ло те, що дружина Завітневича, Наталія, була однокласницею Володимира Зеленського. Чого не зробиш зара­ди близької людини!

«Батьківську турботу» про українську армію можна про­стежити і за цифрами у проєк­ті Державного бюджету на 2020 рік. Кошторис Міністерства обо­рони заплановано зменшити на 14,7 млрд грн (хоча міністр фі­нансів Маркарова заперечує таке урізання). Експерти кажуть: якщо у 2019-му витрати на по­треби МОУ становили 2,58% від розміру запланованого внутріш­нього валового продукту (ВВП), то на 2020-й ці витрати станови­тимуть 2,25% від ВВП. Директор Центру досліджень армії, кон­версії і роззброєння Валентин Бадрак із сумом зазначає, що найбільшого удару зазнає про­цес переозброєння — його фі­нансування уріжуть на 1,14 млрд грн. За словами військово­го експерта, не буде за що вті­лювати програму наближення української армії до стандартів НАТО, для створення мотива­ції контрактникам, формування фонду службового житла. «Біль­шість із цих планів, як здаєть­ся, так і залишаться планами», — зауважує Валентин Бадрак. За його словами, проєкт бюдже­ту для Міноборони менш як на 50% покриває потреби, заявле­ні Генштабом ЗСУ.

І це при тому, що загроза масштабного російського втор­гнення аж ніяк не вивітрилася. Валентин Бадрак зазначив, що на початок 2019 року загальна оснащеність російських зброй­них сил сучасними зразками озброєння і військової техніки зросла в середньому до 61%. У ЗСУ цей показник не перевищує 10%, а якщо відкинути інозем­ну допомогу і зусилля волонте­рів, то рівень переоснащення сягає лише 5−6%. І при цьому у нас збираються заощаджувати на армії!

Хотіли «оптимізувати» пільги військовим

Замість того, щоб приділи­ти захисту України та її захис­никам належну увагу, пред­ставники влади норовлять взяти військових «під ніготь». Наприклад, вважають, що ви­плати учасникам бойових дій надмірно завищено, тому їх треба «оптимізувати». Таку ідею подала голова парла­ментського Комітету з питань соціальної політики та захис­ту прав ветеранів Галина Тре­тьякова (фракція «Слуга наро­ду»). В одному з інтерв’ю вона заявила: «Якщо це був контракт і людина свідомо йшла на отримання високого гро­шового забезпечення, прода­вала свою найману силу для того, щоб захищати країну, — це був її вибір і тільки так… Людина свідомо йде на вій­ськову службу не для того, на­приклад, щоб отримати житло. Захищати слід тільки тих, хто щось утратив на війні…».

Ініціатива Третьякової, зо­крема її слова про «свідомий» крок на «отримання високо­го грошового забезпечення», «продаж своєї найманої сили», «захищати слід тільки тих, хто щось утратив на війні» (тобто не став фронтовим інвалідом), спричинила велике обурен­ня серед нинішніх воїнів і вете­ранів бойових дій. Вони поши­рили у соцмережах флешмоб #Вибачте_що_ми_не_здохли. Процитую саркастичний блог молодого атовця з районного Миколаєва на Львівщині Олега Ясеницького (Дена):

«Дорогі громадяни! Хочу по­просити пробачення у вас за використання сплачених вами податків. Як справжній найма­нець Львівської хунти вирішив покаятися, чисто і сердечно. Я добровільно навесні 2014 року, з корисливою метою, маючи прямий умисел, усвідомлюю­чи настання суспільно небез­печних наслідків, маючи на­мір отримати високе грошове забезпечення у сумі 2400 гри­вень на місяць, вирішив зали­шити свою дружину, дитину, свій дім, продав свою найману силу, для того щоб захищати країну. З цією метою оформив туристичну путівку в турагент­стві Жидачівського райвійсь­ккомату та за кошти платників податків направився до 5-зір­кового курорту. Там під нагля­дом аніматорів і фітнес-трене­рів, з триразовим харчуванням, засмагав на полігоні, приймав грязьові ванни та качав фігу­ру, тягаючи снаряди. І все це разом з проживанням в окре­мих віллах-наметах на 30 на­йманців. За попередньою змо­вою з іншими найманцями, з метою заволодіння ще більши­ми коштами платників податків у сумі 4800 гривень на місяць, ми у кількості цілої БТГр на­правилися у Донецьку область для «ділової зустрічі з партне­рами із РФ».

P. S. Користуючись нагодою, хочу пред’явити претензію ва­тажкам нашого угрупован­ня найманців, які замість того, щоб дати нам можливість за­гинути чи отримати поранення і на цьому збагатитися, засто­совуючи свої знання і навички, зберегли нас".

Збагнувши, що у Зе! команді знову утнули дурницю, прези­дент спішно виступив із зая­вою-спростуванням. Запевнив воїнів, що пільг їх не позбавля­тимуть. Але гіркий осад зали­шився на душі більш як 300 ти­сяч атовців…

З окопів і бліндажів — у чисте поле?

Виконуючи передвибор­ну обіцянку про «надо пєрєс­тать стрєлять», президент зво­рохобив усю Україну заявою про «мирний план» і згодою на «формулу Штайнмайєра», за­стосування якої передбачає розведення військ від лінії роз­межування і місцеві вибори на окупованій території. Точніше — відведення українських військ. Бо окупанти відходити від «нуля» не збираються. Захисни­ки України вважають цей план здачею національних інтересів, наругою над пам’яттю тих, хто загинув, визволяючи захопле­ні агресором українські землі. А також зрадою тих українців, які живуть на цих визволених територіях — у разі відходу на­ших воїнів до них «завітають» з автоматами, мотузками і ножа­ми всякі там «мотороли» і «ґіві». Зайве казати, що анонсований відхід наших військ з облашто­ваних бойових позицій у зимо­ві поля — це теж велика зрада…

Ось що каже з цього приводу військовий капелан Юрій Па­пушой: «Відвести війська — це здати все, зроблене за роки, ворогу. За п’ять років вирито більше тисячі кілометрів око­пів! Протягнуто тисячі кіломе­трів польових проводів зв’язку! Накрито тисячами квадрат­них метрів маскувальних сіток! Обладнано електропостачан­ня. Обладнано бліндажі, ДОТи, ВОПи і т.д. Поставлено буржуй­ки і відведені димові труби… Пристріляно сектори, розстав­лено відеокамери. Замінова­но підходи ворога. Вичислено точки і позиції ворога. У землю сховано техніку, склади, допо­міжні приміщення. Все це вири­то вручну! І тепер „це все треба демонтувати, скласти, змотати, відрити, зняти, достати, вийня­ти, видьорнути“… АБО ПРОСТО КИНУТИ… ЗАЛИШИТИ ВОРО­ГУ… Війська виведуть у чисте поле. Знову все треба з нуля. Хто це робитеме? За які ко­шти?.. Нинішня лінія фронту — це роками укріплена і випро­бувана лінія фортифікаційних споруд (420 км). Це закопана фортеця, яку ворог у лоб здо­лати не може».

Тим часом Зе! команда ци­нічно вводить в оману суспіль­ство, запевняючи, що жителі населених пунктів, де пропону­ється «відхід», двома руками за такий «мирний крок». Військо­вий експерт із групи «Інфор­маційний спротив» Костянтин Машовець розповів, як тиражу­вали цю «думку громадськості» у вітчизняних ЗМІ. За словами Машовця, у селище Золоте-4 (звідси повинні відводити укра­їнські війська) приїхали міністр оборони, начальник Геншта­бу, міністр у справах ветеранів і окупованих територій, пред­ставники Сєвєродонецької ад­міністрації. Поспілкувалися з «місцевими жителями» — після чого міністр Загороднюк зая­вив для преси, що «місцеві жи­телі у своїй більшості підтри­мують політику розведення військ». А проти, мовляв, ви­словилися лише двоє, які приї­хали з Києва. Весь «прикол» цієї заяви у тому, каже військовий експерт, що владна делегація спілкувалася з учасниками… «сепарського» пікету, які при­їхали з окупованих територій. Думки інших жителів Золотого столичних інспекторів чомусь не зацікавили. «Ви що — ідіоти?» — апелює до влади Костянтин Машовець.

Завершити хочу коротким коментарем Надії Зуб до емо­ційного, але справедливого блогу згадуваного атовця Оле­га Ясеницького (Дена). Цей ко­ментар — про наших воїнів і про тих, хто циркулярами зі сво­їх владних кабінетів хоче їх «на­гнути». «ВИ — непереможні! — каже Надія. — Вони — тимча­сові».

Коментар для «ВЗ»

Андрій, учасник АТО у складі 80-ї окремої десантно-штурмової і 128-ї окремої гірсько-штурмової бригад, позивний «Хоттабич»

Я зі своїми бойовими побратимами з усіх областей був 24 серпня на Марші захисників України, який влада проігнорува­ла. 14 жовтня готуємося знову приїхати до Києва — на мирну ак­цію протесту проти згоди українського керівництва на «форму­лу Штайнмайєра». Ми, учасники бойових дій, такого «мирного» плану не підтримуємо. Ця «формула» — здача території, капіту­ляція! Як можна відводити українські війська з української зем­лі? Ми відходимо — «сєпари» заходять! Хіба незрозуміло? Так само безглуздо проводити вибори на окупованих територіях. А яка може бути амністія «тієї сторони»? Така сама кількість військ, як наша, стоїть на сході по той бік фронту. З них — 20−30 тисяч убивць наших воїнів, мирних жителів. Маємо оголосити їм ам­ністію? Це неприпустимо! Вся оця маса убивць розповзеться по Україні як чума. Доберуться і до Львова, називатимуть себе гро­мадянами України і показуватимуть довідки про те, що чисті пе­ред законом, невинні, амністовані…

Фотофакт

Цю наклейку ми помітили на видному місці в автобусі, що кур­сує за маршрутом Львів-Бережани. Вона багато про що говорить. Зо­крема про те, що, на відміну від де­яких зарозумілих, черствих, бездуш­них чиновників, у владних кабіне­тах працюють дер­жавні службов­ці, які пам’ятають про тих, хто боро­нить нашу держа­ву, шанують їх. Цим управлінцям не шкода для ветера­на ні місця в авто­бусному салоні, ні теплого вдячного слова…