Король і блазень

«Якщо мене оберуть, буду людиною, яку спочатку поливати­муть брудом, потім — навчаться поважати, а потім — будуть плакати, коли я піду… Точно не хотів би бачити пам’ятник собі. Але щоб назвали маленьку вулицю, на якій я народився у Кривому Розі, напевно, хотів би», — без зайвої скромності роз­мірковував щодо свого можливого президентства Володимир Зеленський за лічені дні перед тим, як озвучив на всю країну рішення позмагатися за булаву. Минуло чотири місяці — і те, що багатьом здавалося неймовірним, стало очевидним: Воло­димир Зеленський — шостий президент України. Cпробуємо зазирнути під маску шоумена і розібратися, хто такий справ­жній Володимир Зеленський — поза кулісами і сценою.

Фортепіано — для «маЗе!р», штанга — для «фаЗе!р»

Пологовий будинок у Кривому Розі — місце, де Володимир Зе­ленський отримав свою першу посвідку. Бірку з прізвищем і да­тою народження — 25 січня 1978 року. З рідним містом пов’язані і перші дитячі спогади Зеленсько­го: походи до дитсадочка у ба­бусиній балаклаві (так жартома Володимир назвав «антизаме­тільну конструкцію» з шапки) та дідусеві уроки стрільби у тирі.

Коли Володі було шість, бать­ко (інженер за фахом) отримав роботу у Монголії. Сім’я пере­їхала у місто Ерденет, де Вова і пішов у перший клас. У шко­лі була інтернаціональна збірна. «За партами сиділи євреї, буря­ти, калмики, росіяни. Але ніхто ніколи не піднімав національне питання, — згадував Зеленський в інтерв’ю „Бульвару Гордона“ тринадцятирічної давності. — По­вернувшись до Кривого Рогу, зі­ткнувся з „принадами“ совко­вого життя, включаючи поділ за національною приналежністю і знайомство з ненормативною лексикою. Почувши на вулиці не­цензурщину, я при гостях поці­кавився: „Мамо, тату, а що таке х???“. Батьки зніяковіли, друзі розреготалися, а я так і не зро­зумів, що говорити таке вголос у моєму віці негоже».

До Кривого Рогу після чотири­річки у монгольському Ерденеті Володимир повернувся з мамою (суворий клімат позначився на її здоров’ї, тож із переїздом ви­рішили не затягувати). Батько ж залишився працювати за кордо­ном й упродовж наступних півто­ра десятка років удома бував на­їздами. Дбаючи про достаток у сім’ї («аби на столі завжди було м’ясо», а не тільки хліб), вихов­ним процесом не нехтував. На­віть до «уроків тапком» (гуманні­ший замінник ременя) доходило.

На Вову батьки насідали так, що думати, чим зайнятися у віль­ний від школи час, хлопчакові не доводилося. У «позакласно­му» розкладі були і класична бо­ротьба, і важка атлетика (штангу свого часу і Зеленський-стар­ший тягав), і танці, і фортепіано («мама постановила: якщо у домі стоїть піаніно, значить, на ньому має хтось грати»).

Музичну школу так і не закін­чив, а ось другий дорослий роз­ряд з важкої атлетики мав. Але і зі штангою врешті попрощався: це ж не баскетбол — із нею не ви­ростеш. Зріст не давав спокою хлопчакові. Вова з полегшен­ням зітхнув, коли нарешті пішов у школі «на підвищення», у кла­сі десятому: з останнього місця у шерензі на шкільній лінійці пе­ремістився ближче до середини.

Запевняючи, що більше не комплексує щодо зросту, і пере­водячи тему у жарти (а-ля «коли я був маленьким, а я завжди був ма­леньким…), Зеленський все ж при­скіпливий до інформації про свої сантиметри. Уточнює: його неза­служено «применшують», вказу­ючи зріст 1,66 м замість 1,7 м.

Переймався Володя і через свій низький голос. Але, коли за­хопився виступами на шкільній сцені (у гімназійному ансамблі був гітаристом та співав), а по­тім і грою у КВК, зрозумів: басок — його фішка.

Мріяв про дипломатію, а вивчився на юриста

Володимир і у творчості всти­гав, і у навчанні. З більшості предметів мав відмінні оцінки, і лише з кількох (українська та ро­сійська мови, хімія) — «четвірки». «Ботаном» не був. Міг і кулака­ми за своє постояти, і сигарет­кою за рогом затягнутися. «Я — хлопчик, який носить сережку у вусі… Був такий внутрішній на­стрій стиляг. Ми були фанатами рок-н-ролу, Beatles, Жанни Агу­зарової», — розповідав Зелен­ський в інтерв’ю Гордону.

У майбутньому стиляга бачив себе у ролі… дипломата. Мріяв вступити до Московського ін­ституту міжнародних відносин. Поки думав, підвернувся шанс поїхати на навчання до Ізраї­лю. Такий грант отримували пе­реможці конкурсу з англійської мови, серед яких був і 16-річ­ний Володя Зеленський (до ре­петиторів не ходив — «інгліш» по­глиблено викладали у гімназії). Усі зі списку поїхали, крім Воло­димира. Дізнавшись про закор­донний грант, Зеленський-стар­ший заявив: «Тільки через мій труп». Схоже, у виборі між пер­спективою для сина і запобіж­ником «а що люди скажуть: на­щадок радянського інженера, відомого у Кривому Розі про­фесора вибрав «забугор?» пе­реважило друге. Володя на знак протесту проти категорично­го батькового «ні» навіть з дому пішов (кілька днів жив у друзів). Але врешті нічого іншого не за­лишалося, як змиритися з рі­шенням.

Коли настав час визначатися з вишем, хлопцеві знову дове­лося догодити батькові. Замість «міжнародки» подав докумен­ти до Криворізького економічно­го інституту та вступив на юрфак (навчався за спеціальністю «між­народна економіка і право»). У цьому ж вузі досі працює Зелен­ський-старший: він — завідувач кафедри інформатики та при­кладного програмного забезпе­чення.

Володимир не приховує, що стосунки з батьком складаються із перемінним успіхом: без коси на камінь не обходиться. Буває, після чергових суперечок, не розмовляють один з одним — до наступного перемир’я. Причи­ни для «спалахів» різні. Володи­мир ображається, що батько не хоче приймати від нього доро­гих подарунків (від презентова­ного на ювілей авто відмовився). Зеленський-старший же може збунтуватися через те, що йому пародія з «Кварталу» не сподо­балася. «З Вовою через Кличка посварився, — розповідав Олек­сандр Зеленський в інтерв’ю. — Я був спортсменом і дивлюся на це по-іншому. Кличко — олімпій­ський чемпіон, кращий у світі се­ред профі! Тупий спортсмен ве­ликим ніколи не стане, а Кличко великий! Таку людину не треба було б чіпати, а вони його…».

Що спільного між батьком Зеленського, Масляковим і Коломойським?

Психологи, які намагалися скласти портрет Зеленського з його нечисельних інтерв’ю та ви­ступів поза сценою, сходяться у тому, що чимало рішень і вчин­ків у житті Володимира були про­диктовані саме намаганням до­вести батькові спроможність досягти успіху у тому, що сам ви­брав, без нав’язування і батьків­ського «нам видніше». Це свого роду внутрішній протест проти влади батька без посягання на його авторитет. Хотіли, щоб син став «айтішником» чи юристом — вивчився на юриста, але зробив кар’єру й успішний бізнес у тій сфері, яка була до душі йому. «Я вас не підвів і не осоромив — пи­шайтеся мною таким, як я є!».

Не виключено, що рішен­ня спробувати зі серіального президента Голобородька ста­ти реальним президентом Зе­ленським частково теж було зумовлене намаганням довес­ти рідним, які були проти: «Я можу!». Показовою була реак­ція родини на звістку про те, що Зеленський таки вирішив бало­туватися. «Дружина була у шоку. Усі були проти. Батьки телефо­нували мені: «Вова, тобі цього не треба, але люди говорять — на­зад не можна відступати. Про­клянуть, скажуть, що боягуз. А у сім’ї Зеленських боягузів не було», — розповідав Володимир в інтерв’ю «УП».

Набутий Зеленським імуні­тет проти батьківської влади може поламати вибудувані сце­нарії тим, хто розглядає майбут­нє президентство «слуги народу» у жорсткій зв’язці з Ігорем Коло­мойським. «Ні Коломойський, ні жоден інший олігарх, ніхто на мене впливати не буде!» — звучить пафосно. «Ми не друзі. У мене друзі у „Кварталі“. Прошу не при­писувати мені таких людей, ми — з різних поколінь», — а ця відповідь на запитання щодо відносин з Ко­ломойським вже значно цікавіша і красномовніша. Між рядків про­читуються висновки, які можуть стати для Коломойського непри­ємним сюрпризом. «Так, у вас є ресурси, ваші претензії на авто­ритетність небезпідставні. Але і я заслуговую на те, щоб зі мною го­ворили на рівних». Це може бути той самий протест проти іншого уособлення «владного батька», що підвищує вірогідність швид­кого конфлікту Зеленського не лише з претензійним Коломой­ським, а й з іншими впливовими персонажами, які посягатимуть на Зе! автономію. Така постанов­ка питання може зіграти для Зе­ленського як у плюс, так і у мінус. Головне — не перегравати, три­мати розумний баланс, щоб не­терпимість до нав’язування чужої волі не вилилася у самодурство і манію величі.

В історії з президентством — значно більші ризики і відпові­дальність, ніж у бізнесі чи грі у КВК. Тут змусити себе поважа­ти і грати за партнерськими пра­вилами у сотні разів складні­ше, ніж було поставити на місце «гуру КВК» Маслякова і довести, що хлопці з провінції здатні зро­бити себе самі. «У Маслякова за­вжди була жорстка позиція: якщо ти зробив крок уліво чи впра­во — знявся у фільмі, серіалі, за­світився у телевізорі, тебе ав­томатично викреслюють з КВК, — розповідь з інтерв’ю Володи­мира Зеленського 2006 року. — По суті, ми були власністю мас­ляковської студії „АмиК“ і, крім гри, ні на що не мали права… Нам оголосили: „Самостійно, незалежно від клубу нічого ро­бити не можна“. Такі барські ука­зи отримували усі команди. Але іншим деякі вільності все ж про­бачали, а Кривому Рогу — „жопі світу“, як мені прямим текстом казали в очі, — ніколи. На той час я був ще й керівником молодіж­ної збірної СНД. Мали їхати на зустріч збірних ХХ і ХХI століть — „стариків“ і молодих. Але мені поставили ультиматум: або при­бирай свої афіші (у Києві тоді ще КВКівський „95 квартал“ плану­вав концерт до свого п’ятиріччя. — „ВЗ“), або тебе більше немає у збірній. Зрештою, як і всього ва­шого „Кварталу“. Я відреагував спокійно: „Афіші не зніму, а зна­чить, ми для вас дійсно більше не існуємо“. За півроку ми зібрали під своїм дахом однодумців і со­юзників, перебралися з Кривого Рогу до Києва, жили по п’ятеро-шестеро на орендованих квар­тирах. Але ж вижили!».

Попереду надскладна місія 2.0 — не лише прижитися і ви­жити в українській політиці, а й не перетворитися з надії, в яку повірили мільйони українців, у чергову ганьбу багатомільйон­ної України. Чи впорається Во­лодимир Зеленський з цією ще незвіданою для нього висотою? Одне можна сказати напевне: віри у себе і власне призначення Зе! переможцеві не бракує. По­бачимо, чи зможе конвертува­ти її у довіру тепер вже без кре­диту.

Фото з Instagram