Чи порозуміються «партія розумних» з «партією красивих»?

Коли наприкінці минулого року Україною прокотилася хвиля Антикорупційних форумів під лейбою Михайла Саакашвілі, заклинателі третьої сили зітхнули з полегшенням. Ось воно: прийде партія реформатора Міхо і покаже «кузькіну мать» усім, хто лише на словах декларує життя по-новому, а насправді зацікавлений у збереженні старої системи і схем. А коли в ескізах нового проекту почали вимальовуватися ще й обличчя прогресивних младодепутатів, громадських і політичних активістів без жирних плям на репутації, позитивні очікування подвоїлися. Але чим довше тривали переговори про створення «прогресивної збірної», тим швидше танув оптимізм у прогнозах щодо їхнього «хепі-енду».

Побоювання підтвердилися, коли наприкінці червня головні команди переговорників (умовно: групи «Сакварелідзе-Чумака» та «Демальянсу»-младодепутатів») замість спільного анонсували два окремі проекти. Одні заявили, що працюють над створенням своєї партії з нуля. Інші оголосили про об’єднавчий процес на базі «Демократичного альянсу», який шість років тому переріс з молодіжної громадської організації у партію. Оновлений «Демальянс» вже й з’їзд встиг провести. І хоча обидві команди запевняють, що крапку у переговорах про об’єднання не поставили, наразі виглядає на те, що розбіжності й амбіції переважають політичну мудрість і далекоглядність.

«Українське суспільство очікує на радикальні і системні зміни, безкомпромісну та рішучу боротьбу з проявами корупції на всіх рівнях. Задля реалізації цього запиту ми об’єднали свою енергію і зусилля та почали процес формування абсолютно нової за своєю суттю і принципами політичної сили, яка приведе Україну до клубу успішних країн», - презентував майбутню партію екс-заступник генпрокурора і соратник Саакашвілі Давид Сакварелідзе. Ні назви, ні програми нового проекту ще не озвучили. Обіцяють зробити це у вересні, коли має відбутися установчий з’їзд нової партії. Наразі ж засвітили лише прізвища головних дійових осіб, серед яких, крім Давида Сакварелідзе, Віталій Касько (ще один «вигнанець» з ГПУ, відомий розслідуванням у справі «діамантових прокурорів»), нардеп Вік­тор Чумак (вийшов з фракції «БПП» у парламенті, пояснивши своє рішення, зокрема, незгодою з позицією фракційного керівництва), Володимир Федорін (колишній головред Forbes в Україні, вхожий у команду Саакашвілі, разом з яким заснував Центр вільної економіки імені Кахи Бендукідзе), Денис Бродський (експерт «Реанімаційного пакета реформ», екс-голова Нацагентства з питань державної служби).

Навколо «Демальянсу» згуртувалися младоопозиція з «БПП» - Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук (на з’їзді її обрали співголовою оновленої партії), екс-представниця «Самопомочі», а нині позафракційна Вік­торія Пташник, колишній заступник міністра освіти Олег Дерев’янко, екс-заступниця міністра екології Світлана Коломієць, представники Всеукраїнської громадянської платформи «Нова країна».

Що ж не поділили ці дві команди, задекларовані цілі яких (боротьба з корупцією, деолігархізація, дієві реформи) наче під копірку писані? Не зійшлися, кажуть, у поглядах на принципи формування партії. У групі «Чумака-Сакварелід­зе» наполягали на створенні партійного проекту з нуля, а не на базі котроїсь з уже існуючих партій. Протилежна ж сторона кивала на об’єднання під вивіскою «Демальянсу». Партія, мовляв, із незаплямованою біографією. Якщо ж створювати нову, де гарантія, що Мін’юст, за вказівкою згори, не вставлятиме палиці у колеса, затягуючи з реєстрацією?

Але організаційні розбіжності — лише вершина айсберга. Головною ж гризотою стали плани й амбіції на лідерство у «прогресивній збірній». Хоча в обох командах наразі утримуються від різких публічних заяв з цього приводу у бік все ще потенційних союзників, претензії між рядків проскакують. Достатньо згадати бурхливу реакцію прихильників об’єднання навколо «Демальянсу» на прив’язку нової партії до Саакашвілі (давайте, мовляв, не називати це «партією Саакашвілі», оскільки йдеться про об’єднання різних політичних і громадських середовищ). Чи заяви Віктора Чумака з репертуару «для успіху партії потрібен харизматичний лідер». «Коли збирається купа народу, де кожен бачить у собі лідера, але ніхто не може задати вектор руху, це призводить до проблеми», - так Чумак прокоментував протест «младодепутатів-«Демальянсу» проти створення партії «вождистського формату».

З протилежного боку звучали закиди на його адресу: Чумак, мовляв, сам око на партійну булаву накинув. А як же Саакашвілі, спитаєте? Поки він у кріслі голови облдержадміністрації, диригувати партійним процесом може лише з-за лаштунків. Стати головою партії — ні: Закон «Про держслужбу» забороняє. Та навіть якщо Саакашвілі і гримне губернаторськими дверима (усе до того йде, прогнозують експерти) і напряму засвітиться у новій партії, очолити її виборчий список не зможе (Сакварелідзе — теж). Оскільки для участі у виборах українського паспорта замало — потрібно прожити в Україні не менше п’яти років.

«Партія Саакашвілі» під головуванням Чумака — варіант сумнівний (зважаючи хоча б на те, що прізвище Чумака для пересічного виборця мало впізнаване), але можливий. Сам нардеп зізнався, що у разі пропозиції очолити парт­проект не відмовиться. Та, як би там не було, стартовий рейтинг партії триматиметься на особистому рейтингу Саакашвілі. Ось тільки ті 10-12 відсотків підтримки, які соціологи давали партії одеського губернатора ще у квітні, до виборів можуть обміліти. «Великі надії несуть і великі розчарування. Якщо вибори були б восени цього року, Саакашвілі на піку популярності міг би отримати гучний успіх. А ось наступного року — не впевнений, що йому це вдасться», - заявив політолог Андрій Золотарьов.

Якщо партії, які визріли на антикорупційній платформі, і до виборів не спроможуться об’єднатися, ризикують дружно пролетіти над парламентом. «І «Демальянс», і партія, створення якої анонсував Сакварелідзе, претендують на один електорат, - каже соціолог Ірина Бекешкіна. - Це — соціально активні люди, які прагнуть перетворень і готові за ці зміни боротися. Кількість такого електорату — 10-15 відсотків. Якщо політичні сили об’єднаються на цій платформі, то можуть не лише подолати п’ятивідсотковий бар’єр, а й отримати вищий результат. Якщо ж йтимуть окремо, цілком можливо, що ніхто з них не пройде».

Зрештою, на електоральному полі, яке приглядають для себе нові гравці, ще й інші партії гратимуть. Та ж «Самопоміч», «Народний контроль», «Громадянська позиція», «Сила людей». Наслідки конкуренції й у «партії Саакашвілі», і в оновленому «Демальянсі» усвідомлюють. Але кожен сподівається, що таки вдасться перетягнути ковдру на себе. У команді «Чумака-Сакварелідзе» розраховують, що після кількох соціологічних замірів із невтішними для «демальянсівців» результатами, ті самі у новостворену партію попросяться. У «Демальянсі» ж на своєму напирають: якщо об’єднуватися, то на умовах колективного лідерства, а не на правах молодшого брата.