Вінницький джентльмен удачі

«Я рано виріс. Рано пішов у школу. Рано почав працювати, рано розпочав доросле життя». Так Володимир Гройсман розповідав вінницьким журналістам про себе. Список можна продовжити: рано одружився, рано став міським депутатом, був «раннім» мером, трохи не дотягнув до «титулу» наймолодшого спікера Верховної Ради (рекорд залишається за Арсенієм Яценюком, який сів у спікерське крісло у 33 роки, Гройсман очолив парламент у 36). Може стати наймолодшим прем’єр-міністром України.

В 16 років — у комерційні директори

Коли 20 січня 1978 року у сім’ї майстра радіолампового заводу і шкільної вчительки народився син Володя, батько, мабуть, з гордістю відзначив: «О, вінничанин у шостому поколінні». Для Бориса Ісаа­ковича це - як титул, який навіть в офіційній біографії не забуває згадувати.

Про усе, що не стосується роботи, Володимир Гройсман воліє для сторонніх вух не розповсюджуватися. А якщо і балує журналістів чимось зі «секретного» репертуару, то хіба уривками, і лише — про хороше. З батьками проблем не було. Ременя від них жодного разу не діставав. У сім’ї - педагогічне виховання (як розповідав Володимир Гройсман, вчителями у нього були не тільки мама і дідусь, «а півродини»). Але вирости «маминим синочком» Володі заважала не лише вулиця (за грою на скрипочці не просиджував — ганяв з хлопцями на річку, грав у футбол, хокей, «підкорював» будови, що було однією з улюблених розваг радянських жовтенят-піонерів), а й заведена у сім’ї трудотерапія. Поки дідусь Ленін закликав з «червоних кутків» «Вчитися, вчитися, і ще раз — вчитися!», Володя, не встигши зі шкільною партою попрощатися, взявся гроші заробляти. Перші мозолі, каже, слюсарством натер — у кооперативі свого батька. «Робили огорожі, - згадує Володимир Гройсман. - Я працював після школи, з другої години дня. Якось іду з роботи - у робі, брудний, а біля двору стоять сусідські хлопчаки - такі чисті і гарні... Вони могли прийти до батьків і сказати: «Дай три рублі». А я не хотів брати гроші у батьків. Це для мене було неприйнятним. Так став підприємцем».

До навчання Володя Гройсман ставився без завзяття. Бувало, й «двійки» у щоденнику червоніли. Але з атестатом так-сяк викрутився. Подейкують, не без маминої допомоги: бувало, мовляв, що вчителька просила колег за роботящого сина - хоча б «трієчку» йому поставити.

Особливо не дружив Володя з хімією. А ось викладали б у школі «мопедо­знавство» - з цього предмета точно б відмінником був. У старших класах вже мав свій мопед (батько подарував). А згодом і за кермом авто вишивав. «Нива» теж від батька дісталася: той купив собі нову автівку, стару віддав синові. Ось тільки перш ніж колесити на ній з вітерцем, хлопцеві довелося відремонтувати її за власні гроші.

Колишній заводський майстер Борис Ісаакович на той час встиг власним дохідним бізнесом розжитися. Ринок «Юність» (який у народі охрестили «стіною плачу» - і не лише через зведений там мур, а й через закатану в асфальт зелену зону) став головною сімейною справою. 16-річному Володі, в арсеналі якого був лише шкільний атестат, одразу дісталася «доросла» посада — комерційного директора. Хоча, як розповідають ті, хто знає про родину Гройсманів не з чуток, були у нього й інші обов’язки: коли торговці приходили зі скаргами до Гройсмана-старшого, той посилав на базарні «розбірки» сина. Встиг Володя й у комерсантах походити. Точніше — поїздити: возив до Польщі годинники й іншу дефіцитну для поляків «дріботь», а звідти привозив на продаж те, що на вінницьких «точках» розходилося.

Поки його однолітки гризли граніт нау­ки, Володя Гройсман не переймався продовженням освіти у виші. У 18-ть обживався у власній квартирі і думав про одруження. Диплом про вищу освіту (за спеціальністю «Юриспруденція») отримав лише у 25-ть, закінчивши скандальну (через антисемітські замашки) Міжрегіональну академію управління персоналом. А ще через сім років отримав диплом магістра у Національній академії держуправління при президентові України.

Спершу з татом — в депутати, потім з «Нашою Україною» — у мери

Практикувався студент Гройсман не в юридичних конторах, а... на виборах. 2002-го, перемігши на мажоритарному окрузі у Вінниці, став наймолодшим депутатом Вінницької міськради. За компанію з батьком, який отримав мандат на сусідній «мажоритарці». Ось тільки у рядових обранцях Гройсман-молодший до кінця каденції не досидів. Коли після підвищення тодішнього мера Вінниці Олександра Домбровського до губернатора крісло градоначальника звільнилося, у міськраді почалася війнушка за коронне місце у президії. Секретаря посунули, а командування міськрадою (з припискою — в. о. мера) передали 27-річному Володимиру Гройсману. Дехто охрестив це палацовим переворотом, спланованим під протеже Домбровського. Мовляв, вже тоді Гройсман-старший мав блат з новоспеченим губернатором і приглядався до м’якого крісла для сина. Сам Володимир Гройсман від цієї версії відхрещувався: мовляв, недоброзичливці обмовили.

У секретарському кріслі теж не засидівся: через кілька місяців перебрався у мерський кабінет, отримавши ще одну лейбу «най-» - наймолодшого в Україні мера обласного центру. За Гройсмана (на вибори йшов за підтримки «Нашої України» і БЮТ) тоді проголосували майже 36 відсотків вінничан. І знову посипалися варіації на тему, чиїми стараннями «юне дарування» отримало такий кредит довіри. Одні казали, що спрацювала репутація Гройсмана-старшого (чимало він­ничан, мовляв, цінували його як бізнесмена-господарника). Інші закидали використання адмінресурсу не без участі губернатора. Мовляв, Домбровський переконав зробити ставку на мерство Гройсмана і Петра Порошенка, який, по суті, заправляв вінницькою вотчиною.

Отримавши ключі від ратуші, мер-новобранець взявся за роботу з такою хваткою, що назвати його салагою було б несправедливо. Працював по 18 годин на добу. У перші тижні, каже, схуд на 15 кілограмів. «Пакращення» у Вінниці вимальовувалося не лише словом, а й ділом. У міськраді запрацював прозорий офіс з так званою електронною чергою для громадян. Вирішили багаторічну проблему з вивозом сміття, капітально відремонтували дороги, запустили «караван» швейцарських трамваїв. Грозився пан Гройсман і психологів у жеки та диспетчерські наслати, щоб відів­чили працівників по-совковому з людьми поводитися.

Ось тільки і тут без закидів на адресу младомера не обійшлося: мовляв, господарював з користю не лише для міста, а й для сімейної кишені. Стихійну торгівлю побороли так, щоб наводнити торговцями «правильні» ринки (один з них у народі так і прозвали «ринком імені сім’ї Гройсманів»), кажуть критики Гройсмана. Додаючи: дороги у місті ледь не щороку теж не без вигоди «вилизували» - так, щоб «сімейний» асфальтний завод постійний заробіток мав. На що Гройсман пообіцяв спрезентувати цей завод тому, хто його знайде. А що шукати, парирували опоненти, коли сімейний бізнес мера «замаскували» під чужий, буцімто переписавши на довірених людей?

Від бізнесових справ Гройсман відхрестився, щойно став мером: заявив, що передав свої активи в управління. Ось тільки від фігурування у скандалах довкола компаній, які пов’язували з мерською родиною, це його не убезпечило. Особливо нашуміла історія з підприємством «Юність», яке ще 94-го заснував Гройсман-старший. Вже за мерства Гройсмана-молодшого на місці цього ринку постав помпезний торгово-сервісний комплекс «Магігранд», під будівництво якого «Юність» взяла майже 11 мільйонів доларів банківського кредиту. Позичені гроші фірма не повернула, а згодом і взагалі банкротом «намалювалася». А закінчилося усе тим, що торговий центр із земельною ділянкою під ним опинився у власності компанії «Магігранд», серед засновників якої — дружина Володимира Гройсмана Олена. Цим бізнесом вона і досі заправляє, отримуючи непоганий навар (у цьогорічній декларації Гройсмана вказано, що річний дохід його дружини — майже півтора мільйона гривень). Навіть коли чоловік кар’єрною драбиною до Києва добрався, заклопотана справами бізнес-леді залишилася у Вінниці.

Навіть зі скромною мерською зарплатою глави сім’ї Гройсманам і на обновки у гаражі вистачало, і на краватки від Луї Віттона, і на ручки за півтисячі доларів, і на лондонську освіту для старшої доньки (Юлія — донька Олени Гройсман від першого шлюбу). Тепер у Лондоні і молодша навчається. Є у подружжя і син. У серпні Давиду лише п’ять виповниться.

То «Совістю України» визнали, то на Майдані засвистали

«Котлети (читайте: покращення у Він­ниці) — окремо, мухи (чутки про збагачення родини Гройсманів на міській господарці) — окремо», - вирішили він­ничани й обрали младомера на другий термін. З рекордним для міських голів обласних центрів результатом — майже 78 відсотків. На виборах Володимир Гройсман балотувався від партії з бравадною назвою «Совість України». Тоді «совісному» меру й у страшному сні не снилося, що через три роки, у найкривавіші часи Євромайдану, його провод­жатимуть з революційної сцени у Він­ниці під крики «Ганьба!». Коли під час виступу перед натовпом Гройсмана запитали, чи визнає він президента Януковича, прямої відповіді не почули. Мер почав розповідати про громадянську вій­ну в Україні, намагаючись заспокоїти невдоволених закликами: «Не треба на мене кричати!». А потім, виляючи, заявив: «Якщо вам подобається, що я не визнаю, враховуйте, що я не визнаю. Якщо вам подобається щось інше, думайте, як вважаєте, і говоріть, як вважаєте». Коли ж і після запевнень Гройсмана про те, що він готовий сам стояти у перших рядах і боронити місто від «тітушок», з натовпу і далі лунали невдоволені вигуки, мер нарешті прокричав у мікрофон: «Я зеку ніколи не служив і служити не буду!». А ще через кілька хвилин залишив сцену, заявивши, що йому вимкнули мікрофон.

Це було 20 лютого 2014-го. А рівно через тиждень Володимир Гройсман вже сидів... в урядовій будівлі на Грушевського в Києві. Янукович втік, влада змінилася, й у постмайданівському Кабміні Гройсману довірили одразу два портфелі — віце-прем’єра, і за сумісництвом — міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКХ. Офіційна версія — в уряд Гройсмана запросив Арсеній Яценюк. Неофіційна: посаду для свого земляка і протеже відстояв Петро Порошенко. Злі язики навіть приписували Гройсману родинні зв’язки з тоді ще майбутнім президентом, називаючи екс-мера Вінниці то його кумом, то двоюрідним племінником. Проте Гройсман родичання з Порошенком спростовує.

Із запису з урядовим штампом у трудовій книжці кар’єра вінницького екс-мера у столиці лише розпочалася. Не минуло і року, як Гройсман отримав депутатський мандат за списком «Блоку Петра Порошенка». А згодом з парламентського партеру пересів у президію Верховної Ради — у крісло спікера. Що далі? Далі буде…

З цитатника Володимира Гройсмана

«Коли ми робили певні не дуже популярні кроки, журналісти запитували мене: «Не боїтесь стати непопулярним?». Я казав: «Хто хоче бути популярним, нехай іде в артисти».

«Я приїхав на територію і подивився, що відбувається з вивозом сміття. Стоять навалені баки, поряд ще 10 вивалено. Взяв тоді одного чиновника і запитав: «Скажіть, будь ласка, чому так, у чому проблема?». Він каже: «Ну, так було і так буде». «А чому?» Він: «Та ви ж не перший, хто за цю справу брався: там спробували, взяли один підхід, інший - нічого не вийшло. Це ж люди такі, ви ж розумієте». Я кажу: «Не розумію і більше з вами працювати не буду». Цю людину я відсторонив».

«Я не беру хабарі, просто мені не потрібно, у мене все є. Дякую Господу Богу за те, що є, і що я можу дозволити собі нормально працювати, як нормальна самодостатня людина».

«Майже не вживаю спиртного, просто не розумію його смаку. Інколи можу випити трохи білого вина».