Відроджена у бою

На свято Покрови, 14 жовтня, наші співвітчизники вперше відзначили День захисника України. Його кілька місяців тому своїм указом запровадив президент за рекомендацією Інституту національної пам’яті. Зроблено це, аби відмежуватися від сумнівного радянського свята, яке припадало на 23 лютого (день, коли поразку видали за перемогу). І для того, щоб відновити національну традицію вшанування українських воїнів (відомо, що Покрова була оберегом запорізьких козаків). Нове свято — це не тільки феєрверки, вітальні промови, ордени. А й слушна нагода поговорити про те, наскільки ми сильні, наскільки сучасною є українська армія, чи здатна вона захистити державу в умовах зрослих загроз.

Все пізнається у порівнянні. Ще рік-півтора тому Збройні сили України були пародією на військо. У міністерських кабінетах, у Генштабі, розвідувальних відомствах та й на нижчих рівнях сиділи відверті агенти Москви, перекінчики, казнокради, які своїми діями роззброювали армію. Бойова техніка дихала на ладан, багато військового майна горе-командири розпродали, збагативши свої кишені. В країні майже повністю було знищено військовий облік. Від служби в армії можна було запросто відкупитися хабарем у військкоматі. Процвітала пиятика, дідівщина, показуха. Замість проходити вишкіл на полігонах, солдати будували дачі генералам, яких наплодилося тьма-тьмуща.

Жалюгідний стан ЗСУ проявився у перші дні антитерористичної операції — на маршах в окупований схід “вклякали” танки і “бетеери”, не було надійного зв’язку, солдатів, одягнутих у лахміття, годували простроченими консервами. На низькому рівні була фронтова медицина. Армії бракувало логістики і координації. Одна з головних проблем — недолугість військового керівництва. Його непрофесійні, а точніше, злочині дії значно збільшили кількість бойових втрат. Якби не винятковий героїзм рядових воїнів і чесного офіцерства, всенародна підтримка - люди переказували на армію останні заощадження, купували бійцям форму, бронежилети, шоломи, тепловізори, медикаменти, харчі, ба навіть звичайні шкарпетки — війна, розпочата Росією, могла б поставити хрест на існуванні Української держави. Це визнають і на верхах. За зізнанням прем’єра Арсенія Яценюка, два роки тому українські збройні сили практично вщент були знищені і деморалізовані.

Біда всього навчить. Ціною неймовірних зусиль Україна переламала ситуацію. Ми перестали бути “хлопчиками для биття”. Дали по зубах оснащеному до зубів ворогові, змусили його зупинитися і у багатьох випадках - дати задній хід. Українська армія наростила м’язи. Промовиста статистика: якщо ще три роки тому чисельність ЗСУ становила 184 тисячі осіб, то нині — 250 тисяч. Рік тому наші воїни ходили у легкопробивних радянських касках і благенькій формі , а нині — у сучасних одностроях, значно надійніших кевларових шоломах, у балаклавах, тактичних окулярах. На зміну бронежилетам 2-3 класу прийшли “броніки” 4-5 класу. Сучасний український солдат має тактичний рюкзак, наколінники і налокітники, персональну аптечку за стандартами НАТО. Замість берців із шкірзамінника наші воїни взулися у надійні черевики моделі Talan. Зовсім іншою стала зброя. На ворога наші хлопці дивляться крізь коліматорні приціли. На фронті з’явилося багато ефективних розробок вітчизняного оборонпрому, які суттєво підвищили ударну міць, зробили воїнів більш захищеними. Загалом за один рік у війська передано понад чотири тисячі зразків модернізованого озброєння і військової техніки — а це у 36 разів (!!!) більше, ніж у попередній рік. До кінця цього року цих військових знарядь надішлють ще 8,5 тисячі. Якщо рік тому у зоні АТО у нас було 450 артилерійських систем — то тепер 800. Співвідношення броньованих машин за цей період — 900/1400, бойових літаків — 20/40, танків — 210/360, реактивних систем залпового вогню — 80/230...

На безпеку України тепер виділяють безпрецедентну суму - 90 млрд. грн. Затягнувши паски, українці пішли на це. Крім моральних, наші воїни отримали ще й матеріальні стимули. Якщо у 2014-му рядовий стрілець отримував 2341 грн., то нині - 5778 грн. Воїнам встановили солідні премії за знищену ворожу техніку...

Незважаючи на фінансову скруту у країні, керівництво держави знаходить кошти на пільги учасникам АТО, встановило низку компенсацій. Воїни, які повернулися з фронту, а також родини загиблих мають змогу отримати землю для будівництва. Уряд виділив 354 млн. грн. для придбання помешкань нашим захисникам.

Всього за рік українська армія змінилася до невпізнання (за деякими стандартами уже відповідає стандартам НАТО). Скоро у нас, за українськими і західними традиціями, з’являться свої хорунжі, капрали, бригадні генерали. Годуватимуть нашого солдата по-європейському. Але, погодьтеся, це ще не цілком те військо, про яке мріємо. Ще багато чого належить зробити, щоб, за висловом міністра оборони Степана Полторака, у ворогів і на думці не було перейти український кордон. Армія потерпає від тих же проблем, що і все суспільство. Як і йому, Збройним силам потрібні сміливі реформи, патріотичні фахівці-новатори, рішуча, не імітаційна боротьба з корупцією. Разом зі старим святом, старою формою у минуле мають відійти старі традиції, солдафонські манери і звички. Замість бажання вислужитися перед начальством людей у погонах має проймати бажання служити. Вірою і правдою служити Україні.

Коментарі для «ВЗ»

Олексій МЕЛЬНИК, експерт Центру Разумкова.

Навряд чи одними цифрами можна охарактеризувати ті процеси, які останнім часом відбулися в українській армії. Значне збільшення чисельності війська для фахівців не є визначальною характеристикою зростання його боєздатності. Так само, як і збільшення військового бюджету, хоча фінансовий бік справи — надзвичайно важливий, без нього не можна говорити про надійну оборону.

Прогрес у військовому будівництві України за останній рік відбувся величезний. Зруйновані Збройні сили зуміли відродитися. Підставило їм плече все суспільство. На перших порах російської агресії воно взяло на себе левову частку зобов’язань із забезпечення армії, починаючи від елементарних побутових речей, закінчуючи військовим обладнанням. Ми маємо справді народну армію.

Наші Збройні сили пройшли суттєву трансформацію. Сталося це не стільки завдяки зусиллям вищого командування — вони змінилися перед страшною загрозою, яка постала перед країною. На всіх рівнях відбувалося зростання, селекція. Ми набралися досвіду, змужніли наші військовослужбовці. Їхній високий моральний дух певною мірою зберігся досі. Однак якогось особливого патріотичного підйому не спостерігається. І в цьому, вважаю, вина політичного керівництва, вищого армійського командування, чиї не завжди адекватні дії призвели до певної деморалізації як суспільства, так і Збройних сил. Дедалі очевиднішими стають проблеми, які необхідно вирішити.

Для того, щоб наша армія відповідала на всі виклики часу, їй бракує багато чого. А найголовніше, як казав один зарубіжний колега, - мізків. Під цим мається на увазі наше військове керівництво, той недолугий генералітет, який засідає у наших відомствах. Люди, які дискредитували себе на фронті, досі не понесли відповідальності. Вони мають піти, поступитися місцем молодим, які гідно проявили себе. Великою мірою це залежить від Верховного головнокомандувача.

Сергій ЗГУРЕЦЬ, військовий експерт, керівник дослідницьких програм Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.

Армія стала сильнішою. Це правда. Але армія має стати системно іншою. І треба втриматись від спокуси вважати, що слів про потужне військо буде достатньо, щоб глибинні — а не поверхові — якісні перетворення таки почалися…

Фото з архіву “ВЗ”.