Партії перевели на... державні субсидії

Держава взяла на свої плечі ще один бюджетний тягар - з липня наступного року власним коштом розпочне фінансувати вітчизняні партії. Не всі, лише ті, які мають високу підтримку громадян, за підсумками останніх виборів набрали не менше 2 відсотків голосів. Відповідний закон, авторами якого є 13 народних депутатів, у минулий четвер ухвалила Верховна Рада (проти висловилися радикали Ляшка, “Опозиційний блок”, депутатська група “Партія “Відродження”). Мета ноу-хау — підтримати партійне будівництво в Україні, поставити хрест на політичній корупції, унеможливити “прихватизацію” партій сил з боку великого бізнесу (у нас ця проблема останнім часом надто актуальна). А також - убезпечити опозиційні структури від ймовірного пресингу тоталітарної влади, не дати змоги під надуманими приводами “похоронити” їх...

На Заході державне “донорство” партій (пряме і непряме) є звичною демократичною практикою. Її запровадили ще з 50-х років минулого століття. Цивілізована Європа у такий спосіб хотіла обмежити вплив на партійну діяльність приватних осіб, які могли лобіювати інтереси певних груп великого капіталу. Така державна підтримка була ще й своєрідним бар’єром на шляху фінансування партій з боку закордонних структур, “вливання” яких створювало загрозу національній безпеці. Успішно прижився досвід бюджетного фінансування політичних сил у Бельгії, Німеччині, Великій Британії, Греції, Італії, Голландії, Швеції, Франції, Литві, Естонії, Словаччині. Щоправда, дискусії щодо доцільності такого спонсорства точаться у Польщі і Латвії. Тепер же оцінити плюси і мінуси нововведення на власному досвіді належить Україні.

Передбачено, що щорічна “офіра” держави на діяльність партій вираховуватиметься за такою формулою: 2% мінімальної зарплати, помножені на кількість виборців, які взяли участь в останніх виборах. Ці кошти можна буде використовувати лише на статутну діяльність, не пов’язану з участю у виборах, а також на часткову компенсацію партійних витрат на передвиборчу агітацію. Аби запобігти нецільовому витрачанню бюджетних коштів, запроваджується їх облік на спеціальних банківських рахунках. Перераховувати ці кошти у виборчі фонди заборонено. Контролюватиме рух “державно-партійних” асигнувань Рахункова палата і Національне антикорупційне бюро (НАБ). Щокварталу партії зобов’язані звітувати у НАБ про своє майно (рухомість, нерухомість), прибутки, витрати, зобов’язання фінансового характеру, а також публікувати цей звіт на своїх веб-порталах.

Якщо та чи інша партія протягом року не використає виділені їй державні фінанси, їх повертають у бюджет. У наступний після отримання державних коштів фінансовий рік партія має пройти зовнішню незалежну аудиторську перевірку.

Аби запобігти політичній корупції, ухвалений закон обмежує недержавну підтримку партій. З боку юридичних осіб “благодійний” внесок не може перевищувати 800 розмірів мінімальної зарплати (на нині це трохи більше мільйона гривень), а з боку фізичних осіб — 400 мінімальних зарплат (півмільйона гривень). У звітних документах має бути конкретно вказано, хто і коли зробив такий “дар”, а також всі персональні дані “жертводавця”.

У разі порушення законодавства про державне фінансування партій передбачено санкції щодо винуватців — аж до тюремного ув’язнення винних.

Коментуючи прийняття закону, народний депутат Мустафа Найєм сказав: «Це перший по-справжньому історичний закон, проголосований поточним скликанням парламенту. Багато з тих, хто натиснув зелену кнопку, навіть не підозрюють, який інструмент віддали в руки суспільства, традиційно сподіваючись, що і цей закон не будуть виконувати. Насправді це молот і скальпель, вміле використання яких може вирізати серцевину політичної корупції — скуповування олігархами політиків і партій уроздріб і гуртом. Ухвалений закон у майбутньому може стати опорою для тих політиків, які не хочуть зв’язувати себе капіталом олігархічних кланів - те, з чим змушене було зіткнутися нинішнє постмайданне покоління політиків і активістів».

Солідарний з Найємом і експерт Ярослав Юрчищин, який заявив, що з ухваленням цього закону “закінчується епоха олігархічних партій”.

Мають рацію і Мустафа, і Ярослав. Першими голос невдоволення у зв’язку з прийняттям цього закону подали в “УКРОПі”, яку “субсидує” один з найбільших багатіїв України Ігор Коломойський. Представник цієї партії — народний депутат Віталій Купрій, негативно сприйняв обмеження на підтримку партій “з боку окремих громадян” (читай — олігархів).

Для тих, хто каже, що краще було би бюджетні кошти замість партійних кас переадресувати на збільшення пенсій, допомогу сиротам тощо, цікаво буде дізнатися: для кожного виборця фінансування партій обійдеться лише в одну гривню на місяць. Небагато, якщо брати до уваги мету цього процесу і його прозорість.

Коментар для «ВЗ»

Остап СЕМЕРАК, народний депутат

Серед вимог ЄС до України для запровадження безвізового режиму - прийняття трьох законів: про державне фінансування партій, про референдум та про місцеві вибори. Саме це було причиною стрімкого розгляду та прийняття двох із трьох законів. Суть закону про фінансування партій - в обмеженні впливу різного роду олігархів на політичні партії, які формують владу і визначають державну політику. Закон передбачає фінансування діяльності тих партій, які на останніх виборах підтримані виборцями. Ці кошти не можна тратити на виборчі кампанії, а лише на поточну діяльність.

З впровадженням державного фінансування запроваджується і контроль витрат на партійну діяльність. Найбільшими опонентами цього контролю є олігархи. Вони втрачають вплив на рішення в державі, а тому започаткували критику такого європейського рішення через підконтрольні ЗМІ.