Нафтова пожежа з політичним чадом

Коли спалахнула нафтобаза під Києвом, ніхто і не підозрював, яким задушливим політичним смогом накриє високі столичні пагорби. Викиди такі пішли, що порівняно з ними історія про те, де у перші години пожежі був міністр екології Шевченко (у Ніцці продовжував ніжитися чи на місце катастрофи поспішав?), виглядає дріб’язковою. Поки вогнеборці намагалися погасити нафтове полум’я, голова Служби безпеки Валентин Наливайченко підливав олії у політичний вогонь. Почав зі звинувачень, що діяльність сумнівної компанії «БРСМ-Нафта» з бізнесової обойми міністра-втікача Едуарда Ставицького «дахували» у Генпрокуратурі. А потім і на прізвища перейшов, заявивши, що йдеться про скандального екс-заступника тодішнього генпрокурора Віталія Яреми Анатолія Даниленка. Той, мовляв, не лише покривав злочинні схеми, за якими «БРСМ» нарощувала свої прибутки, а й співвласником компанії став. Голова СБУ пригрозив, що по санкції на затримання і доставку Даниленка на допит приїде до ГПУ у супроводі спецпідрозділу «Альфа». Обіцяні маски-шоу обійшлися без кадрів для надзвичайних хронік. А ось довкола відставки Наливайченка, якої зажадали на Банковій, така каша заварилася, що ще довго розхльобувати доведеться. Та й з-під попелу на «БРСМівському» згарищі цілий цвинтар політичних скелетів оголився, який так просто не прикопаєш.

Після викривальних заяв Наливайченка здавалося, що він токсичного смогу надихався, ось язик і розв’язався. А інакше, чого це голова СБУ про давно відомі йому «темні справи» «БРСМ-Нафти» і її покровителів у Ген-

прокуратурі лише після пожежі згадав? Розвиднюватися стало, щойно з’явилася новина про те, що Наливайченко попросив на вихід усе керівництво антикорупційного управління СБУ. Це виглядало як кинута Банковій рукавичка: звільнити начальство «главка», який вважається вотчиною президента, без відома президента — серйозна заявка на конфлікт. Історія, яка спершу скидалася на «тьорки» між СБУ і ГПУ, почала набирати нових обрисів.

Найправдоподібніше виглядають здогадки про те, що керманич СБУ вирішив показати зуби, зрозумівши, що президент Порошенко не відмовився від своїх намірів посадити у крісло головного «есбіста» більш надійну для себе людину. Серед президентських протеже називають нинішнього першого зама Наливайченка Василя Грицака і заступника глави президентської Адміністрації Андрія Таранова.

Проте з відставкою Наливайченка не все так просто. Навіть у президентській фракції почалися розбрід і хитання. Не кажучи вже про решту коаліції, яка розділилася на «за» (депутати, орієнтовані на Порошенка, і частина «Народного фронту»), «проти» («УДАР», фракція Ляшка і «фронтовики» з так званої квоти Коломойського) і «швидше ні, ніж так» («Самопоміч», «Батьківщина»). Ситуація з Наливайченком укотре продемонструвала, що ниточки від коаліції тягнуться до багатьох ляльководів. Якщо добряче у різні боки смикнути, то й розірвати можна.

Про підводні течії і можливі наслідки «чадного» скандалу — у розмові з політичними експертами.

Михайло БАСАРАБ: «Сильні олігархи будуть доти, доки буде слабкий президент»

- Версій щодо передумов для різких дій Валентина Наливайченка може бути кілька. Перша: йому було відомо про наміри президента замінити голову СБУ на більш зручну для себе кандидатуру, і Наливайченко спрацював на випередження, гримнувши на прощання дверима. Інша версія: пан Наливайченко визрів до самостійної політичної кар’єри і вирішив використати посаду керівника СБУ як майданчик для нового старту. Перша його спроба походу у публічну політику не вдалася, закінчившись закриттям політичного проекту Наливайченка (йдеться про громадську ініціативу «Оновлена країна», яку планували переформатувати у партію. - «ВЗ») і приєднанням до «УДАРу». Право на існування має і версія про те, що Наливайченко є несамостійною фігурою і на його вчинки хтось впливає. Було дивним, що після Революції гідності Наливайченка знову призначили головою СБУ. Під час Майдану його не було ні видно, ні чути. Призначення виглядало нелогічним у такий відповідальний час, коли Росія почала відкриту агресію проти України. Це наштовхує на думку, що затвердження Наливайченка на посаді голови СБУ було продиктоване не його особистими заслугами, а компромісом між впливовими політичними гравцями. Недавно, наприклад, з подивом дізналися, що на засіданні суду у Відні, де вирішувалося питання про екстрадицію Дмитра Фірташа до США, захист газового олігарха клопотав про те, аби Наливайченка заслухали як свідка. Очевидно, це мали бути свідчення на користь Фірташа. У цьому ж суді свідчили Віталій Кличко, якого давно пов’язують з Фірташем і Льовочкіним, Григорій Суркіс, в якого спільні бізнесові інтереси з Фірташем. Не виключено, що президент вирішив усунути нинішнього керівника СБУ саме через те, що вважав його залежним від політичних гравців, з якими у Порошенка розійшлися інтереси.

- Наливайченко для президента — маленька проблема, порівняно з тією, яка вже намітилася. Маю на увазі готовність Фірташа і Коломойського відкласти особисті війнушки і дружити проти Порошенка.

- Сильні і знахабнілі олігархи будуть доти, доки буде слабкий президент. Громадянське суспільство і наші західні союзники повинні змусити владу боротися з олігархами і корупцією або ж визнати власну неспроможність і поступитися посадою тим, хто зможе.

- Боротися з олігархами має президент, який сам є олігархом?..

- Порошенко хоч завтра може порвати зі своїм бізнесовим минулим (продавши активи чи розпорядившись ними в інший спосіб). Головне — політична воля. Її наразі не відчуваємо. Усе інше у Порошенка є. Ген-

прокуратури і СБУ (які входять до президентської квоти) достатньо, аби розпочати ефективний наступ і на олігархів, і на корупцію. Якщо чинитимуть опір, у президента буде 40-мільйонна армія підтримки.

Андрій ЗОЛОТАРЬОВ: «Дострокові парламентські вибори навесні 2016-го можуть стати реальністю»

- Єдність влади — один з небагатьох політичних здобутків Порошенка. І він за це жорстко боротиметься, пам’ятаючи 2005 рік. Тріщина, яка ламає єдність у владній команді, виникла не там, де її чекали. Чимало експертів казали, що у Конституції 2004 року, до якої повернулася країна, закладений конфлікт між президентом і прем’єром. Враховуючи підо­зри Порошенка й амбіції Яценюка, міжусобиці, мовляв, неминучі. А тут - конфлікт між Наливайченком та командою президента. Наслідки бачимо: поповзли тріщини у досить слабкому, але моноліті влади.

Тема боротьби з корупцією може стати трампліном для подальшої політичної кар’єри. В електоральному плані Наливайченко привабливий для правішого від центру сегменту політики. Враховуючи, що там якраз не вистачало такої фігури, яка могла б опонувати нинішній владі в особі Порошенка, відставка для Наливайченка може стати вигідною стартовою позицією для продовження політичної кар’єри.

- Дехто вже говорить про президентські амбіції Наливайченка...

- Швидше, парламентські. Тиждень тому на Банковій збиралися провідні експерти. Розмова з главою Адміністрації президента була жорсткою. Говорили, якщо президентська гілка влади у найближчі 100 днів не продемонструє країні хоча б якусь завершену справу, позиції президента похитнуться. А вірогідність дострокових парламентських виборів навесні 2016 року може стати реальністю. Не виключено, що побачимо Наливайченка фронтменом якоїсь нової політичної сили, яка піде на ці вибори.

- Історія з Наливайченком стала ще одним кинутим у воду каменем, який булькнув, сколихнувши чергову хвилю того, що називають великою вітчизняною війною олігархів. Як далеко може зайти ця битва?

- Не раз казав, що березнева перемога Порошенка над Коломойським — це лише перемога у першому раунді. Буде, мовляв, ще другий і третій. Загнаний у кут Фірташ кинув публічний виклик владі. Ахметов наразі мовчить. Коломойський чекає свого часу. Однією рукою вирощує патріотичний «УКРОПчик», підгодовує «Правий сектор», іншою — запускає на політичну арену колишніх «регіоналів», людей з близького оточення Януковича. Маю на увазі проект «Відродження», в якому у Коломойського — 50 відсотків, у Хомутинніка і Веревського — по 25. Можливо, й на якусь ліву політичну силу робитиме ставку. Буде йти широким фронтом.

Денис БОГУШ: «Відсутність ефективної програми реформ хвилює більше, ніж олігархічні міжусобиці»

- Скандал після пожежі на нафтобазі сколупнув ситуацію і протистояння пішло у відкриту. Щоб не допустити розширення конфлікту у владі, когось повинні зняти. Відбуваються перестановки й очищення.

- Застереження викликає не відставка Наливайченка, а те, що це не остання битва, не останній трофей у війні олігархів.

- Після Майдану, а потім і подій на Донбасі країна змінилася. Люди розуміють, що можуть тиснути на владу і щось змінювати. Ніхто, наприклад, не уявляв, як це Коломойського можуть звільнити з посади губернатора. Країна рухається до деолігархізації. Хоча олігархи усе ще намагаються кусати одне одного і смикати своїх підопічних за мотузки. Але більша проблема у тому, що уряд досі не має чіткої програми реформ, які сприяли б покращенню економічної ситуації. Через це країна — у катастрофічному стані. Це більше хвилює, ніж розбірки між олігархами.

- Через ці розбірки Україна виглядає в очах цивілізованого світу по-дикунськи.

- Звичайно, це не прикрашає країну. Корупцію, вплив олігархів на політику і бізнес ніхто не скасовував. Але процес очищення, який відбувається, веде до зменшення цих впливів. Деякі підприємства почали повертати у державну власність. Інша річ, чи зможе держава керувати і розвивати ці підприємства. Якби була нормальна антикризова програма, реальні реформи, олігархи не могли б впливати на ситуацію у теперішніх масштабах. А так: з одного боку — олігархи, з іншого — уряд, який вдає з себе реформаторів, сидячи при цьому на корупційних схемах.