Щоб ніхто не заткнув медіа рота...

Відповідно до наших єврозобов’язань нарешті “відшліфовано” закон про Суспільне телебачення і радіомовлення, який покликаний реформувати державний сегмент цих мас-медіа. Зі “совкових” мають стати сучасними. У разі втілення закону уже найближчим часом співвітчизники отримуватимуть інформаційний продукт європейської якості, творчі колективи матимуть належну базу для його виробництва, при цьому будуть позбавлені (хочеться вірити) впливу на свою діяльність з боку політиків, чиновників і олігархів. Жодна зміна влади не повинна позначатися на стані свободи слова у телерадіопросторі. Фінансуватимуть Суспільне телебачення і радіомовлення з бюджету. Створять їх акціонерне товариство на основі Національної теле- і радіокомпаній та обласних ДРТК. Управлятиме ними сформована громадськістю і парламентом Наглядова рада.

—Те, що збираються створити, — розповів “Високому Замку” експерт у сфері ЗМІ Отар Довженко, — теж буде державним (за формою власності) телебаченням і радіомовленням, але функціонуватиме під громадським контролем. Це дозволить убезпечитися від того, щоб це ТБ чи радіо, на шкоду суспільству, обслуговувало чиїсь партійні, чиновницькі чи приватні інтере­си. У цивілізованих державах, як правило, спочатку виникало громадське ТБ, а вже потім — комерційне: Бі-бі-сі (Велика Британія), ARD, ZDF (Німеччина). Оскільки вони розвивалися для обслуговування суспільства, а не як пропагандистський ресурс, було закладено гарантії невтручання держави у їх роботу. Журналістів не могли зобов’язати ходити на всі прес-конференції (як у нас це відбувається), розповідати про всі зустрічі президента з прем’єром і оминати конфліктні теми. Сподіваюся, у нас на базі державного медіа-ресурсу буде створено щось подібне. Інше питання, що громадському мовленню буде вкрай складно “з нуля” увійти і стати популярним ресурсом на ринку, де існує величезна конкуренція, в який “вбухують” величезні дотації.

Не побачимо миттєвого впливу громадського мовлення на наше життя. Але у будь-якому разі воно не зашкодить. Принаймні, якщо державні медіа буде реорганізовано, на них витрачатимуть менше грошей. Якщо їх виведуть з-під безпосереднього впливу держави, то, можливо, перед наступними виборами влада не зможе ними скористатися так, як робила це щоразу до 2014 року.

Водночас Суспільне телебачення не є панацеєю, яка вирішує всі проблеми в інформаційному полі.

— Хто втілюватиме реформи у суспільному мовленні?

— Поки що ними займатиметься президент Національної телерадіокомпанії Зураб Аласанія. Це була кандидатура тієї умовної спільноти, яка раніше просувала ідею Громадського телебачення. Коли у Зураба закінчиться контракт, реформами займатиметься хтось інший. Важливо, щоб ця людина не була представником потужного політичного лобі.

— Що нового отримає глядач-слухач від суспільного мовлення?

— Це питання не тільки до керівництва, а й до журналістів. Зараз на Першому націо­нальному в основному працюють люди, які не знайшли себе у комерційному телебаченні, які задовольняються маленькою зарплатнею і низькою планкою якості роботи. Тому цей канал не є популярним. Очевидно, 99% людей, які працюють на НТКУ (а також у Національній радіокомпанії), мали би бути звільненими. На їхнє місце треба набрати набагато менше, але набагато професійніших людей з більшою зарплатою.

Ще одна проблема — обласні державні телерадіокомпанії з роздутими штатами. Для прикладу, у Львівській ОДТРК працюють 353 людей — насправді їх треба уп’ятеро менше. Умовно кажучи, у цій ОДТРК є кілька дизельних “УРАЛів” 50-х років, які працюють як генератори електроенергії для величезних фургонів ПТС. Є водій “УРАЛа”, водій ПТС, журналіст, відеоінженер і так далі. Всі їхні функції може виконати кваліфікований журналіст зі смартфоном чи сучасною камерою, підключеними до Інтернету. Старий мотлох треба здати на металобрухт. Але що робити з людьми? Їх не можна викинути на вулицю. Вони підуть протестувати під Кабмін і кричатимуть: “Ви знищуєте українське телебачення!”. Думаю, швидше за все, реформу ОДПТК законсервують до кращих часів. Тобто — назавжди...

— За рахунок чого житиме Суспільне телебачення?

— За рахунок бюджету. Немає іншої альтернативи. Є 49 способів фінансування Громадського телебачення, але в країні, де йде війна, де кожен вирішує, попити каву чи віддати кошти на тепловізор, збирати з людей добровільні пожертви — утопія. Збирати з людей соціальний податок на Громадське ТБ, при тому, що спочатку Громадське ТБ матиме мізерну частку аудиторії — несправедливо. Бі-бі-сі збирає на себе податки, але Бі-бі-сі дивиться кожна британська сім’я! У Британії невелика кількість людей може сказати: “Нам не потрібне Бі-бі-сі!” або “Ми не будемо за нього платити!”. Зате в Україні більшість людей спокійно обходяться без Першого національного і (принаймні у перший період) обходитимуться без Громадського ТБ і радіо. Іншого виходу, ніж бюджетне їх фінансування, немає. Але державне фінансування має бути обґрунтованим. Бо ті сотні мільйонів гривень, які раніше виділяли на НТКУ, йшли на годування роздутого організму.

— Де гарантія того, що Суспільне телебачення буде вільним від політичних впливів з боку Верховної Ради, Адміністрації президента, партій?

— Такої гарантії немає. Це — предмет постійної боротьби. Усі політики, якими б гарними гаслами не прикривалися, намагатимуться вплинути на медіа, будуть намагатися їх використовувати, а в якихось ситуаціях — пробуватимуть заткнути медіа рот. Тим більше, що йдеться про українських політиків з майже відсутньою у них політичною культурою, з 25-річною традицією ставитися до медіа як до обслуги. Найголовніше, щоб на Громадському телебаченні, у тому числі у регіонах, працювали ті люди, які розуміють, для чого боротися.

Розмовляв Іван ФАРІОН.