"Грошові мішки" побачимо і на цих виборах

Як тільки заходить мова про вибори, починають говорити про “грошові мішки”, людей з величезними статками, частину яких готові витрачати на політику. В українських реаліях без тугих гаманців будь-які перегони неможливі. Зацікавленість суб’єктів обопільна. Партіям “вищої ліги” потрібен надійний фінансовий опікун. А мільйонерам для спокійного життя чи задля амбіцій, крім заводів, яхт, вілл, золотих злитків у банківських скриньках, потрібні ще й політичні капітали.

Вітчизняні політичні сили, навіть ті, що хизуються сот­нями тисяч своїх активістів на партійному обліку, не можуть прожити без потужних донорів. Грошей треба на рекламу, вуличні білборди, друковану агітпродукцію, сувеніри з партійним брендом, офісну техніку. На оплату роботи штабістів, на “премії” своїм представникам у виборчих комісіях, спостерігачам, на транспорт. На “благодійні акцїі” для виборців (читай — задобрювання, непрямий підкуп) і власні “кишенькові витрати”.

Як правило, у віддяку за свою “добродійність” меценати отримують місце у прохідних частинах виборчих списків або ж вмонтовують туди своїх вірних агентів, не обов’язково інтелектуалів. Нерідко у парламент потрапляли начальники особистої охорони олігархів, водії і масажисти. Їх не побачиш на трибуні, вони не пишуть законопроектів, не роблять запитів. У них місія інша — бути “вухами” і “очима” (а нерідко — і “кулаками”) у законодавчому органі. А ще — “кнопкодавами”, за командою патрона підтримувати або блокувати те чи інше рішення. Тобто впливати на велику політику. А це приносить дивіденди економічні. Так було. Так є. І, мабуть, не скоро минеться...

Проблема у “добродійників” одна — не прогадати, зробити правильні ставки на політичну “конячку-лідера”, або на того, хто здатен піднести сюрприз. Завдання не менш складне, ніж вдало купити біржові акції. Аналітики кажуть, що окремі скоробагатьки фінансують відразу кілька політичних проектів, іноді — протилежної ідеологічної спрямованості. Це дозволяє тримати на короткому повідку знач­ну частину парламенту. Принаймні так було донедавна.

Без “грошових мішків” не обій­деться під час нинішньої виборчої кампанії. Їхні імена партійні вожді тримають у секреті, як і суми зроблених ними пожертв. Виняток зробили у “Громадянській позиції”. Після критики з боку журналістів, які побачили у списках партії Гриценка сумнівні прізвища, він оприлюднив імена своїх “благодійників”. Серед них — Олег Канівець, Ігор Пукшин, Леонід Макул, Олексій Гаврилов, Петро Ландяк. Хоча пан Анатолій каже, що ці люди не поставили йому жодної умови, жодного обмеження, зиск від фінансування партії ці люди таки отримають. Четверо з них займають високі, “прохідні” місця у виборчому списку — з шостого по чотирнадцяте.

Можна не сумніватися, що одним зі спонсорів президентської сили “Блок Петра Порошенка” є колишній нафтогазовий магнат Ігор Палиця (№34 у списку). Не виключено, що частину власних прибутків для успішної виборчої кампанії вділить сам президент, колишній власник “Рошену”. Свої­ми коштами на виборчі потреби партії “Батьківщина” поділяться Віталій Данілов (№21), Руслан Богдан (№30), в яких потужне бізнесове минуле. У “Народному фронті”, мабуть, не обійдеться без виборчих внесків Сергія Пашинського (№12), Миколи Мартиненка (№14). Значний фінансовий тягар виборчої кампанії “Свободи” ліг на плечі нардепа, голови Економічної ради партії Ігоря Кривецького (№13).

Чимало “грошових мішків” у першій двадцятці “Сильної України” — Сергій Тігіпко (№1), Валерій Ходорковський (№2), Таріел Васадзе (№11). “Опозиційний блок” очолює один із найбільших багатіїв країни Юрій Бойко. На проходження цієї політсили у парламент, поза сумнівом, потратяться власники великого бізнесу Вадим Рабинович (№4), Нестор Шуфрич (№7), Наталія Королевська (№8).

Чимало заможних людей балотуються на мажоритарних округах. На Галичині це брати-підприємці Дубневичі, екс-директор “Буковелю” Олександр Шевченко, на Волині — нафтовий магнат Ігор Єремеєв. Не без того, що на Кіровоградщині знову спробують депутатського щастя лідери тамтешнього хлібно-кондитерського бізнесу батько і син Табалови. Нехай пробують, тільки щоб не торгували совістю і не подалися у “тушки”...

Коментар для «ВЗ»

Назар БОЙКО,

керівник моніторингово-

аналітичної групи “Цифра”

— Одним з компонентів успішного проведення кампанії є її фінансова складова. Кожна з політичних сил повинна мати своїх спонсорів. Не завжди вони є прямими кандидатами у депутати, це можуть бути і тіньові гравці, які після виборів якимось чином впливатимуть на фракцію чи кандидатів-мажоритарників, яких проведуть у парламент.

Фінанси від “грошових мішків” можуть використовуватися різними шляхами — від офіційного, внесками у фонди партій і кандидатів, до прямого чи непрямого підкупу виборців (умовною “гречкою”, “кешем”) напередодні виборів чи у день голосування. Не виключаю, що це побачимо і на нинішніх виборах. Про масштаби говорити важко. З інформації, яка є, виглядає на те, що схеми, які працювали у 2012 році, будуть використовувати і тепер...

Про кількість “грошових мішків” можна буде судити після 25 вересня, коли завершиться висування кандидатів у мажоритарних округах. Думаю, вони будуть у всіх партійних списках.

— Що потрібно “грошовим мішкам” у парламенті?

— На цих виборах їхні амбіції будуть набагато більшими, ніж “парасолька” для власного бізнесу. Вони розуміють, що відкриваються “вікна можливостей”, тому захочуть впливати на політику. Це буде ще ефективніше, якщо люди з фінансовим ресурсом, крім власної присутності у парламенті, зможуть провести туди депутатів, на яких матимуть вплив. Думаю, переговори з такими потенційними соратниками вже ідуть на округах.

— Чи не може з часом статися світоглядного конфлікту між тією частиною майбутніх фракцій, яка йшла у депутати “за ідею”, і тією, яка йшла “за гроші”?

— Цей конфлікт, безумовно, відбудеться. Його інтенсивність залежатиме від того, як суспільство реагуватиме на підсумки голосування. Якщо за результатами виборів у Верховній Раді опиниться критична маса людей, які будуть готові іти на серйозні зміни в Україні, тоді ці “грошові мішки” повинні будуть поступитися власними амбіціями і йти у фарватері цих нових людей. Якщо ж станеться, навпаки, переможе “контрреволюція”, яку влаштовуватиме теперішній статус-кво, то ці “ідейні” повинні будуть відступати на другі ролі...

— Що у політичній системі України слід змінити, щоб у законодавчий орган потрапляли достойні люди, не обтяжені фінансовими зобов’язаннями перед кимось?

— Насамперед, переглянути існуючу виборчу систему. Її реформа дала б можливість з’являтися на політичній арені незалежним кандидатам. З іншого боку, потрібна більш глобальна реформа системи адміністрування виборів, коли були б зламані схеми часів Януковича — зокрема, проблема технічних кандидатів. Виборчі комісії слід формувати не за політичним принципом, а за професійним.

— Одним з виходів називають державне фінансування партій...

— Це палиця з двома кінцями. Ідея не настільки добра, як її хочуть подати. У теперішніх умовах це може фатально позначитися на самих політичних партіях. Якщо держава фінансуватиме партії, вони не можуть розвиватися незалежно від цієї держави. Треба робити наголос на складному шляху, який пройшли європейські партії, — фінансуванні від людей, за рахунок партійних внесків, громад.