«Малюй, художнику! Це наша історія!»

Українських митців не лякають вибухи “коктейлів Молотова” та 20-градусні морози. Вони з головою занурились у революційні події, взявши до рук свою особливу зброю — пензель.

36-річний Олександр Ком’я­хов — київський художник. Займається ілюстрацією, сторібордами (сторіборд — послідовність малюнків, допоміжний засіб при створенні фільмів, роликів, коміксів, реклами). «З моїх книжок найбільш відома графічна новела «Чуб», — каже «ВЗ» Олександр. Це другий український мальований комікс, першим був графічний роман про пригоди козаків «Даогопак», який теж намалював Олександр.

Про свою галерею «Учасники», яка користується неабиякою популярністю на «Фейсбуку», Олександр каже так: «На Майдані та на Грушевського кожен з протестувальників має своє покликання, свою роль, яку кожен собі обрав. Хочеться усіх їх відобразити за цими ролями. Принаймні тих, хто запав мені у око». В око художникові запали хлопці, що будують та укріплюють барикади, і ті, що захищаються щитами з дорожніх вказівників, і старші жінки, що б’ють палицями по блясі, і священики, і «палії»… Нерідко у персонажів є конкретні прототипи. Автор іноді виставляє поруч фото та героя своєї галереї, а глядачі радісно пізнають у малюнку своїх друзів та знайомих. Художник каже, що поповнюватиме свій альбом, поки люди стоятимуть на Грушевського. Техніка, у якій працює художник, — це цифрова графіка.

Київська художниця Марія Діордійчук (на фото) працює над серією «Кольори волі». Щодня жінка приходить на майдан Незалежності або Європейську площу, робить рисунок, а до кінця картину доводить вже в майстерні. «Упродовж усього Євромайдану я ходила центром зі скечбуком, олівцями і робила маленькі нариси, — розповідає Марія. — У День Соборності опинилася у гущі подій, на вулиці Грушевського. Усі ці події побачила на власні очі, і відразу почала їх малювати. Перша картина — найбільш емоційна. Дуже добре пам’ятаю вибухи, тремтіння землі, коли по всьому тілу проходить хвиля від розриву гранати. Мене це дуже вразило. З того дня я вже по дві-три години була в центрі, на Грушевського. Зараз працюю над серією «Кольори волі». Малюю на полотні форматом 100 на 70 см акриловими фарбами. Наношу фарбу стихійно широкими пензлями, тобто в мазок я вкладаю всі емоції. Поки що готові чотири картини, одна із них висить в Українському домі. Мені пропонують робити виставки, але поки серія не завершена, про це нема мови. Коли ж серія буде готова, коли все стане трохи спокійнішим, тоді б я дуже хотіла зробити якусь виставку».

Руслан Коломієць з Києва працює оператором та режисером, але після того, як на Грушевського спалахнув конфлікт, почав писати революційні картини. Окрім загальних планів боротьби, художник створив портрет Сергія Нігояна і 20-річного охоронця Майдану, якого застрелили 22 січня. «Малюю у вільний час, хоча маю художню освіту, — розповідає Руслан Коломієць. — Зобразив сутичку 19 січня на Грушевського. Вирішив показати, як усе виглядає зсередини. Тоді вулиця була освітлена великим монітором: для «беркутівців» це добре, але погано для нас. Продовжив роботу наступного дня — дивився прямі трансляції і малював. На екрані було темно, картинка давала лише звук. Усе, що відбувалося, сприймав на слух. А коли знову пішов на Грушевського, походив-подивився, тоді ще й запах додався».

29-річний киянин Максим Вегера, живописець-самоук, не зміг всидіти вдома під час протестних акцій. «Довгий час залишався осторонь подій на Грушевського, бо по суті своїй я неагресивний чоловік, — розповідає художник. — Та коли приїхав у центр з товаришем-художником, мене захлеснули емоції! Були двоякі почуття: радісно, що люди перестали бути рабами, і сумно, що їм доводиться проливати кров. Писав картину біля стадіону «Динамо». Страху не було. Мені захотілося зберегти цей момент — зі собою взяв мольберт, пензлики і фарби. Почав малювати о 9.30 ранку, і до 15.00 картина була готова: вид на барикаду, з димом і людьми.Протестувальники не заперечували. А якийсь хлопець у касці жартома попросив написати його порт­рет: «Малюй, художнику! Це наша історія!».

Не покидає барикад і львівський художник Лев Скоп (на фото — ліворуч). Революція надихає його на створення ікон. Спочатку митець малював посеред барикад у наметі, але після атак “Беркута” був змушений з колегами-художниками перебратися у майстерню поблизу Майдану. У колекції львів’янина вже близько тридцяти революційних ікон. “Просто зараз працюю над створенням ікон на підтримку Автомайдану, — каже пан Лев. — Цю ідею мені активісти підказали: кошти, виручені від продажу ікон, віддамо на відновлення понівечених автомобілів автомайданівців. До того ікони дарував відважним революціонерам, щоб образи оберігали їх. Одна моя ікона зараз — у капличці Євромайдану, інша — в революційній їдальні. Вірю, що образи підтримують нас у тяжку хвилину, бо ж усі вони намальовані на дошках, котрі я знайшов на Майдані, — найчастіше це уламки барикад. Мої ікони просякнуті духом боротьби за справедливість”.