Діти революції

Свідомість дорослих людей хиткою назвати аж ніяк не можна. Ще б пак, вона “закріплена” “залізним”, неквапливим Радянським Союзом, у якому “сексу не було”, горбачовською перебудовою, врешті-решт Незалежністю. А що ж говорити про молодь, у кого народження або дитинство припали на обнадійливе розчарування — Помаранчеву революцію, а найкращі роки йдуть в унісон з революційними майданами? Як сформується їхня свідомість? Ким вони стануть, і чи можна нині говорити про “новий тип підлітків та молоді”? Про це журналіст “ВЗ” розмовляла з психологами, медиками і педагогами.

—Чи змінюється свідомість дітей і підлітків, дитинство яких припало на революційні події?

Марія Гоянюк, навчальний терапевт Української спілки психотерапевтів:

— Такі діти швидше дорослішають, стають більш самостійними. У такий час відбувається становлення дитини як особистості, формується її самосвідомість. Маленькі діти йдуть на майдани і твердо заявляють, що хочуть жити у вільній Україні. Саме такі діти будуватимуть майбутнє нашої держави.

З одного боку, недобре, що маленькі діти бачать насилля навколо. З іншого — ті кроки, які роблять на шляху до нашої справжньої незалежності, — хороший приклад для молодого покоління не боятися змін. А загалом, говорити про глобальні зміни на тлі попереднього Майдану і нинішніх можна лише після того, коли ситуація стабілізується, коли буде час детально поспілкуватися з дітьми, дослідити їхню поведінку. Нині таких досліджень не проводять.

Олександр Бурлакін, гештальт-терапевт Української спілки психотерапевтів:

— Не думаю, що теперішні події якимось чином вплинуть на дитячу свідомість. От якщо, не дай Боже, у нас запровадять режим диктатури — тоді так. Про зміни у дитячій свідомості можна говорити і якщо переможемо і країна розвиватиметься стабільно хорошими темпами. Тимчасові, хай навіть і революційні ситуації, не здатні вплинути на свідомість дітей.

Оксана Гентош, голова Львівської обласної?організації Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка:

— На свідомому рівні прагнення свободи у таких дітей значно сильніше, аніж у їхніх батьків чи дідів. Старше покоління, яке виросло у тоталітарну епоху, ще досі відчуває на собі гніт диктаторських режимів. У молоді, на щастя, цього відчуття немає. У 90-х, коли ми тільки «входили у хвилю свободи», ще не до кінця розуміли, що означає бути відповідальним за своє життя. Тепер молоді люди розуміють, що не від політиків залежить майбутнє, а від кожного з нас.

Оксана Наконечна, психолог, координатор служби психологічної підтримки львівського Євромайдану:

— Такі події змінять характер дітей. Вони бачать, що не потрібно боятися, сидіти по кутках і скиглити. Треба висловлювати свою думку. Проте глобально говорити про зміни у дитячій свідомості не варто — для цього потрібно проводити спеціальні дослідження.

— Чи можна говорити про «новий тип дітей, підлітків та молоді», народжених революціями?

О. Гентош:

— Безперечно, можна. На майданах і далі здебільшого стоять молоді люди, які зробили це свідомо, а не за вказівкою якихось політичних партій чи організацій. Молодь вміє обстоювати своє право на краще життя. Студенти, особливо ті, які мали змогу подорожувати світом, навчатися за кордоном, бачать, як живуть люди там. Молодь не хоче такого життя, яке було у їхніх батьків, дідів.

Відчуття та прагнення свободи у них значно глибше, ніж 9 років тому. Тоді люди обстоювали право за чесне голосування та його справедливі результати. Тепер — діти обстоюють цінності справжньої свободи.

М. Гоянюк:

— Процес залежить все-таки не так від революцій, як від оточення, батьківського виховання. Дитина ж не розвивається самостійно, вона зростає у соціумі. Саме від впливу соціуму і залежатиме розвиток молодого покоління. Попри те, волелюбність в українців у крові, це ж стосується і нинішніх дітлахів.

О. Наконечна:

— Ті студенти, які стали ядром нинішніх майданів, були дітьми, підлітками за часів Помаранчевої революції. У них інше мислення. Вони не сприймають стереотипів, що їх має старше покоління. У них немає того страху. Нинішні студенти багато їздять, подорожують, по-іншому бачать світ. Це природний процес.

— Чого слід очікувати від тих підлітків, дитинство яких припало на революційні події?

О. Наконечна:

— Якими стануть діти і чого від них чекати, залежить передусім від батьківського виховання. Якщо їхні батьки — люди, які мають активну життєву позицію, які зараз на майданах, діти виростуть хорошими громадянами.

О. Гентош:

— Якщо нинішня молодь прийде до політики, увіллється в політичні партії, вона демократичним шляхом змінить навіть саме керівництво країни. Я бачу в цьому оптимізм, розумію, що нинішнє студентство — це велика школа громадянства.

«Як же мені пройти у садок?»

Ця фотографія облетіла соціальні мережі. На фото — Даниїл, якому 2,5 року. Він — син активного київського мітингувальника Валерія Миргородського. Родина живе поблизу Адміністрації президента. «Вранці, коли маля їхало на самокаті до садочка, завмерло перед стіною «Беркута» та мовчало близько п’яти хвилин, — розповідає «ВЗ» Валерій Миргородський. — Потім Даниїл сказав: «Як же мені пройти у садок?». «Стіна» на невинне дитяче запитання не відреагувала. «А от коли ми були поблизу Банкової, Даниїл з дитячою безпосередністю усміхався правоохоронцям, — продовжує розмову Валерій. — Так от, один з них показав, що все буде «добре», і підняв два пальці вгору, що символізує свободу».

Доленосну фотографію, на якій малесенький хлопчик стоїть перед «охоронною стіною», мама Даниїла зробила в переддень кривавих «беркутівських» розбірок зі студентами...

А тим часом...

Ось що розповідають «ВЗ» батьки про своїх чад-«революціонерів»

“Малий тепер реагує на будь-який прапор, — розповідає мама трирічного Данила Світлана. — Коли побачить якийсь стяг, вигукує “Наша Україна!”. Це не пов’язано з партією, радше з відчуттям, що Україна — його, рідна...” За словами Світлани, як тільки дорослі починають говорити про нинішні події, Данило вуха нашорошує — слухає уважно. “Пригадую, були кумедні випадки, — каже пані Світлана. — Ні з того ні з сього Данило вигукував гасло “Україна-Європа!” і так по-дитячому зворушливо стискав руку у кулак”.

“Син слухав у школі розмови про євроінтеграцію, її важливість, — каже батько 8-річного Назара Олег. — Одного разу приходить додому і розповідає: “Нам вчителька в школі розповіла, що в Європі власники собак прибирають за ними, коли гуляють на вулиці. Тож якщо ми вступимо в ЄС, то і нашим власникам собак треба буде за ними прибирати”. Причому у нас собаки немає”.

“Він ще підліток, однак вже по-дорослому аналізує сьогоднішню ситуацію, — розповідає мама 15-річного Владислава Світлана. — Син дуже переживає, як далі розгортатимуться події, кожного дня, навіть у вихідні, ходить на Євромайдан”. Як розповіла Світлана, у молоді немає тієї розгубленості, що у старшого покоління. “У нього блиск в очах, — каже вона. — А ще — здорова впертість боротися до кінця”.

А ось що кажуть студенти, підлітковий вік яких припав на Помаранчеву революцію, а молоді роки — на Євромайдани

Христина, 21 рік

— У 2004 році мені було 12. Сім’я підтримувала Помаранчеву революцію, то і я не могла на це не реагувати. Тоді у школі всі у помаранчеве вдягалися — светри, сукні, а то й просто стрічки у волосся та до рюкзаків прив’язували. Класна керівничка з нами на львівські мітинги часто ходила. Тепер я не лише навчаюся, а й працюю, тож до Києва їхати не можу. Однак часто ходжу на львівський Євромайдан, допомагаю фінансово. Вірю, що ситуація у нашій країні зміниться на краще.

Богдан, 26 років

— Маю позмінний графік, тож за першої нагоди намагаюся у Київ їздити. Уже двічі був, чекаю, коли втретє матиму можливість поїхати. Перебував у столиці якраз у ту криваву «беркутівську» ніч, лише чудом не отримав палицею по голові. Чи налякало це мене? Навпаки, зрозумів, треба стояти до кінця, аж поки свого не доб’ємося. Бо заради чого ж тоді спливали кров’ю молоді люди?!

Фото Мирона МАСЛЮКА та з соціальних мереж