В ансамблі – лише чоловіки!

25 листопада у Львівській філармонії оркестр “Високий Замок” прозвітує про свою творчість ювілейним концертом. Унікальність оркестру полягає у своєрідному стилі: кожен учасник блискуче володіє не лише своїм основним інструментом, а й багатьма іншими. Тому у будь-який момент один виконавець може підставити своє міцне чоловіче плече іншому. Бо цимбаліст чудово грає на гітарі і сопілці, віолончеліст — на трубі і тромбоні... Про репетиції і концерти, чоловічу дружбу журналісту “ВЗ” розповів художній керівник «Високого Замку» Андрій Яцків.

— З чого розпочався творчий шлях оркестру?

— Колектив «Високий Замок» стартував у рамках німецько-українського проекту. Підібрали музикантів для супроводу однієї з найпопулярніших вистав на теренах Німеччини та Австрії — Im weissein Rossl am Wolfgangsee… — Ральфа Бенацького у німецькому державному театрі Staatstheater міста Касселя. Цю виставу там ставили неодноразово, однак вона не мала успіху. Щоб підняти виставу, запросили угорського режисера Петра Гатазі. Обізнаний із фольклором різних народів, режисер зупинив свій вибір на українських музикантах з відповідною освітою, досвідом і вміннями.

Куратором цього завдання була Гьоттінген Маріка Гром, яка доручила українському цимбалісту Олександру Голубничому підібрати людей для відповідного проекту. Я очолив цей проект як художній керівник. 31 грудня 1997 р. відбулася прем’єра. Два місяці новостворений колектив працював у театрі м. Касселя, після чого нам продовжили контракт на півроку, а згодом — на рік.

— Тобто до Львова ви повернулися злагодженим колективом, і після такого успіху вас, як кажуть, з руками і ногами взяли у Львівську філармонію?

— Коли ми повернулися в Україну, тодішній директор Львівської філармонії Михайло Баран випадково почув наш музичний запис на касеті і запитав скрипаля Юрія Бішка, чи справді так граємо, як на касеті, після чого запропонував стати філармонійним колективом.

— Уявляю, як хвилювалися, коли давали перший концерт на батьківщині?

— День 22 серпня 1999 року запам’ятаємо назавжди. Від цього першого концерту залежало подальше наше творче життя. Та коли вийшли на сцену і побачили, що у залі нема жодного вільного місця — заспокої-лися. Ми зрозуміли, що ми — вдома, нас підтримують друзі і рідні, а найголовніше, що у нас повірили львів’яни.

— Чому назвали свій колектив “Високий Замок”?

— Назва колективу «Високий Замок» відображає естетику Львова, особливо на гастролях у Європі.

— Зараз багато гастролюєте?

— Даємо багато концертів у Львівській філармонії. Гастролюємо і по Україні, і Європою — Австрія, Німеччина, Голландія, Бельгія, Іспанія, Угорщина. Минулого року представляли Украї-ну на народному фестивалі у Бельгії (Брюссель).

— У колективі — лише чоловіки. Що скажете про чоловічу дружбу?

— Якби не було справжньої чоловічої дружби, жоден колектив не тримався би купи. Нас Бог береже, бо ми навіть у скрутних психологічних ситуа-ціях знаходили мудрий вихід. Бувало, хтось йшов з ансамблю, приходили інші. А Олександр Голубничий, Василь Іванишин, Юрій Бішко і я — вже 15 років разом. В ансамблі змінювалися кларнетисти, прийшов новий контрабасист. Барабанщик працює з нами п’ятий рік. Але про нашу справжню чоловічу дружбу свідчить навіть те, що люди, які пішли з колективу, підтримують з нами дружні стосунки.