Тарас КУЗЬО: «Неорадянський президент Янукович повторює шлях, пройдений Щербицьким...»

Констатуючи живучість «кучмізму», водночас необхідно зрозуміти, що передумови створення кланово-олігархічної моделі держави були закладені набагато раніше, ще в брежнєвську «епоху стагнації», переконаний науковий співробітник Центру з питань трансатлантичних відносин Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса (Вашингтон, США), доктор Тарас Кузьо (на фото).

— Чим була і залишається для України епоха президента Кучми?

— Кучма керував державою, спираючись на центристський громадянсько-територіальний пат­ріо­тизм, який збалансовував інтереси Східної й Західної України. Він утверджував українську національну ідентичність і водночас поважав російську мову, мови та культури інших національних меншин. За Кучми українська стала найбільш поширеною в системі освіти. Викладання історії у школах й університетах було інклюзивним і патріо­тичним. Але найбільше Леонід Данилович запам’ятається «кучмагейтом» — справою Гонгадзе, плівками Мельниченка...

Водночас етнічний український націоналізм Віктора Ющенка і російсько-неорадянський націоналізм Віктора Януковича розділили Україну, унеможлививши проведення заявлених внутрішніх реформ, модернізацію і використання переваг європейської інтеграції. Обидва Віктори втратили шанс успішно отримати План дій щодо членства в НАТО 2006 року та посилити євроінтеграційні процеси в 2012-му. РНБО за Ющенка і Януковича керували секретарі без належного усвідомлення інтересів національної безпеки, а сам цей орган деградував до антитимошенківського уряду, SPA-салону, зали очікувань для дискредитованих посадовців і місця для злов­живанням державними адміністративними ресурсами.

— Чи вважаєте, що більшість сучасних проблем країни були закладені саме за часів «кучмізму», що створив і утвердив кланово-олігархічну систему влади?

— Основи домінантної політичної культури, регіональних поділів і русифікації України були закладені в останні дві декади існування СРСР. В «епоху стагнації», що припала на правління радянських лідерів Леоніда Брежнєва і Володимира Щербицького, комуністична ідеологія звелася до трьох речей: кар’єризму, цинізму і хамелеонства. Ці явища витворили культуру аморальності, байдужості до людини, жадібності та сформували еліти, котрі розглядають народ як «гарматне бидло». Наслідки такої деградації мали набагато більший вплив на Україну після 1991 року, ніж президентство Кучми.

Українці глибоко травмовані радянським минулим, що найбільш очевидно на прикладі «хуторянського» президента Ющенка чи «нового Щербицького» — президента Януковича. Звісно, все це стосується, як засвідчили плівки Мельниченка, й екс-директора «Південмашу» Кучми.

— Наскільки можна вважати наступників Кучми, президентів Ющенка і Януковича, його політичними спадкоємцями?

— Янукович, як і Щербицький, міг би стабілізувати економіку. Але його радянська культура ніколи б не призвела до перетворення України в державу, суспільство й економіку європейського типу. Вони обидва могли б збудувати малоросійську Україну, позбавлену української мови, культури і національної історії. Ющенко — це не політик, його небажання нести відповідальність за власні вчинки та підтримка ув’язнення Юлії Тимошенко засвідчують, що він — не європейський політичний діяч. Це найменш зрозумілий західними лідерами президент України, діяльність якого не збігалася з тим, у що він, здавалося б, вірив. Ющенко цинічно і таємно підтримав Януковича в 2010 році (навіть незважаючи на те, що біло-блакитна контрреволюція зруйнувала все те, що він раніше обстоював) і в обмін на зраду отримав право безстроково жити у президентській резиденції. Третій президент хотів збудувати хуторянську Украї­ну без жодної економічної активності (за винятком бджолярства), одягнувши всіх у шаровари і вишиванки.

— Чому навіть після Помаранчевої революції, на хвилі величезної суспільної ейфорії та симпатій Заходу, не відбувся демонтаж системи «кучмізму»?

— По-перше, провінційність зробила з політиків середнього (Ющенко, Тимошенко, Тігіпко) і старшого поколінь (Кравчук, Кучма, Янукович) людей із радянською свідомістю, способом мислення і дій. Жоден із них не говорить анг­лійською, навіть якщо дехто одружений з американкою. Вони не читають західних газет і часописів, не думають і не діють як європейці чи американці. Тим самим українські діячі відрізняються від молодої освіченої генерації грузинів, які прийшли до влади за правління Саакашвілі.

По-друге, особисті конфлікти розділили помаранчевий табір із перших років урядування і завадили проведенню злагодженої політики. Внутрішні комплекси Ющенка унеможливили його співпрацю із самовпевненою Тимошенко. Кримінальну справу проти екс-прем’єра відкрили в 2008 році, а Янукович успішно довів усе до логічного завершення, ув’язнивши Тимошенко. Ющенко гаряче підтримував переслідування колишньої соратниці, яка в разі обрання президентом не уклала б «харківських угод», підписала б і ратифікувала Договір про асоціацію з ЄС, не призначила б міністром освіти Дмитра Табачника і не допустила б ухвалення «мовного» закону Колесніченка-Ківалова.

По-третє, Ющенко і його «любі друзі», котрі фінансово підтримали Помаранчеву революцію, ніколи й не збиралися виконувати обіцянок, проголошених на Майдані. Вони не надавали першорядного значення європеїзації України, на відміну від короткотермінового власного збагачення, що показує приклад Петра Порошенка, який, прийшовши в політику в пізніх 1990-х, комфортно почувається у візантійській політико-економічній системі, що склалася в Україні. Зрештою, Юрій Єхануров, єдиний прем’єр-міністр, з яким Ющенко мав нормальні стосунки, був хрещеним батьком українських олігархів, коли працював головою Фонду державного майна.

— Прийшовши до влади, президент Янукович зламав негласний пакт політичних еліт, укладений за часів Кучми, та розпочав переслідування опонентів...

— Неорадянський президент Янукович повторює шлях, пройдений раніше радянським лідером Щербицьким. Це стосується обмеження політичних свобод, розгортання масових політичних репресій і спрямування державної політики на знищення української мови, культури та національної історії. Янукович діє так, наче він комуністичний лідер у СРСР. Він не відчуває страху перед виборами, після яких може втратити владу.

Березень 2015-го має шанси стати для України ще одним серпнем 1991-го. Але також це може стати і поверненням у 1972 рік, бо в разі перемоги на президентських виборах Янукович залишиться на посаді ще на п’ять років. Якщо у 2015-му відбудеться повторення 1991-го, українці отримають чергову нагоду для дерадянізації та європеїзації їхньої країни. В іншому випадку «новий Щербицький» до 2020 року збудує в Україні Малоросію, а українсько-польський кордон щораз більше нагадуватиме мексикансько-американський рубіж.