«Андрій Баль вражав не тільки футбольним талантом, а й людяністю…»
На малій батьківщині відомого спортсмена і тренера вшанували його пам‘ять меморіалом
Завершився XI Всеукраїнський дитячий турнір з футболу пам’яті заслуженого майстра спорту, колишнього тренера національної збірної України Андрія Баля. Відбіркові поєдинки юних талантів пройшли у Новому Роздолі, Миколаєві, Роздолі. Фінал цього меморіалу приймало селище Розділ, де народився і робив свої перші кроки у футболі цей легендарний спортсмен. Переможцем змагань стала команда АФ «Розділля», срібні нагороди у юних футболістів ДЮСШ АФ Стрий «Скала», третє місце здобули вихованці Миколаївської ДЮСШ. Призерів змагань, кращих гравців привітали і нагородили голова Стрийської райради Михайло Лучечко, заступник голови Новороздільської міськради Ольга Ганачевська, брат Андрія Баля — Орест, який нині працює директором ФК «Верес», знаний ветеран «Карпат» Геннадій Лихачов, колишні одноклубники футболіста Олег Родін, Володимир Беззуб‘як, однокласник Ігор Кутник.
Про Андрія Баля, його слід у футболі кореспондентові «Високого Замку» розповів його колишній вчитель біології, незмінний голова оргкомітету із проведення турнірів А. Баля Ігор Мартинюк.
Одним словом міг зняти напругу
Меморіал Андрія Баля ми проводимо уже одинадцятий рік, але до змагань юних спортсменів цей легендарний спортсмен був особисто причетний ще раніше, — каже пан Ігор. — Ще за його життя протягом 11 років у нас проводили змагання «Золота осінь» на призи Андрія та Ореста Балів. У серпні 2014-го Андрія не стало, а вже у вересні ми провели перший турнір його пам‘яті.
Під час вшанування призерів нинішнього турніру всі його учасники і гості вкотре почули теплі слова про Андрія Баля. Зокрема, Михайло Лучечко, звертаючись до юних футболістів, сказав, що вони мають кого наслідувати.
Андрій справді був унікальною людиною. Він миттєво ставав душею кожного товариства, в яке потрапляв. Одним своїм словом міг зняти напругу. Саме через його людські якості свого часу футболісти молодіжної збірної срср обрали його своїм капітаном. Та команда із таким вожаком у 1977 році стала чемпіоном світу у Тунісі…
Відомо, що у комуністичні часи представників західної частини України особливо не визнавали, ходу їм не давали. Але авторитет Баля був настільки високим, що футболісти без роздумів ухвалили таке рішення.
Внесок Андрія в український футбол величезний. Це підтверджують його численні трофеї - Кубок кубків УЄФА, бронзова медаль Олімпіади, золото молодіжного чемпіонату Європи, срібні медалі «дорослого» чемпіонату Європи, чотири комплекти золотих медалей чемпіонату срср, чотири медалі володаря кубка срср. До слова, у незалежній Україні Андрій Баль став повним кавалером державного ордена «За заслуги».
У всьому хотів справедливості
Неписаним кредо нашого турніру стала повага до дітей, спортивна справедливість, чесність, — продовжує Ігор Мартинюк. — Саме справедливість у всьому категорично обстоював Андрій Баль. На цих змаганнях не було «переростків» (футболістів старшого віку), підставних осіб. Футбол на цьому меморіалі був чесним, суддівство об'єктивним. Діти бачили, що все робиться заради них. Свого часу до нас з одного міста приїхали «переростки» — і після того більше вони участі у турнірі Баля не брали…
Цей спортсмен заслужив собі на такий турнір. На Львівщині немає більш іменитого футболіста, ніж він.
Андрій вражав усіх своєю людяністю, порядністю. Один відомий львівський футболіст, ексгравець збірної України, якось розповідав мені, як у паузі між матчами на чемпіонаті світу він ніс хлопцям пиво. З ким не буває - хотіли розслабитися. Це помітив тренер збірної Андрій Баль. Футболіст злякався (грубе порушення спортивного режиму!), думав, що на цьому його кар‘єра у збірній закінчилася. Але Баль вдав, що не помітив нічого. Наступного дня наші хлопці виграли матч. І після перемоги Андрій Баль жартома сказав: «То пиво допомогло…»
Історій, подібної до «пивної», було багато.
Андрія поважали всі. І він — усіх. Коли приїжджав до рідного Роздолу, у селищі було велике свято. Просив, щоб покликати на зустріч всіх однокласників, запрошував їх у кафе (серед його товаришів, до речі, був майбутній співак, народний артист Зіновій Гучок).
Андрій знав, що у багатьох його краян незавидне матеріальне становище, тож при зустрічі давав їм конверт із грошима, щоб підтримати їх.
Коли у нашому селищі ремонтували церкву, Андрій теж докладався своїми коштами. Знав, що у нас є дві конфесії, і щоразу, коли робив пожертви, просив, щоб ці кошти рівномірно поділити між ними. Не хотів спричиняти конфлікту.
Мама Андрія — пані Катерина була справжньою патріоткою України. Любила життя. Її заслали у Сибір, а вона двічі втікала із таборів. Її чоловік помер у 41 рік, тож сама піднімала дітей. Правильно виховала обох синів. Дуже тішилася їхніми спортивними здобутками. Любила всіх Андрієвих друзів пригощати варениками…
Андрій навчався у музичній школі, але більше за музику любив футбол. Бувало іде на заняття, зупиняється біля торговиці, де хлопчаки ганяли м‘яча. Витягує із футляра баян, робить з них дві штанги — і з друзями грають у футбол. У музичну школу того дня вже не ходив…
Із ким би із футболістів київського «Динамо» я не спілкувався, всі згадували Андрія як «людину-душу», яка заради інших готова була на все. Якось на київському вокзалі його земляк перебрав зайвого і потрапив у відділення міліції. Не розгубився, зв‘язався з Андрієм, щоб той виручив. Баль швидко приїхав, делікатно порозмовляв із стражами порядку, купив знайомому квиток на поїзд і відправив його додому…
На Різдво телефонував з Києва у Розділ і колядував друзям…
Андрій жив футболом. Під час улюбленої гри і помер. Разом з іншими ветеранами вони ганяли м‘яча у Києві на стадіоні їм. Банникова. Володя Безсонов згодом розповідав мені: «Я віддав Андрієві пас, дивлюсь, а він падає. Підбігли — вже пізно…» То було 9 серпня. Андрієві йшов 57 рік.
Кілька років Андрій Баль грав у футбол в Ізраїлі. Ставав чемпіоном цієї країни. Був улюбленцем тамтешніх команд і публіки. Коли його не стало, на похорон до Києва прибули восьмеро його друзів з Ізраїлю. Прилетіли з-за океану і троє американців. Вони не могли вчинити інакше — постать Андрія як людини простої, цікавої, душевної, щирої приваблювала всіх. Таких зустрінеш рідко…
Пригадуєте матч із бразильцями, коли Андрій хльостким ударом здалека забив гол у ворота багаторазових чемпіонів світу? Після того матчу він жартував між хлопцями: «Ну я і дав…»
Мене дуже вражало ще ось що. Коли приходило Різдво, він завжди телефонував мені і колядував: «Нова радість стала…» Друзі-футболісти, які на той час були в гостях у нього, вкотре захоплювалися товаришем…
Своїм життям, своїми вчинками ця світла людина заслужила на повагу, на такий турнір. Не можна, щоб про ці змагання забули. За два десятиліття географія їхня була широкою. У нас виступали юні спортсмени із Києва, Горлівки, Одеси, Звягеля. На наші матчі приїжджали наші знаменитості - Володимир Безсонов, Анатолій Дем‘яненко, арбітр ФІФА Мирослав Ступар…
Поки матиму сили, робитиму все, щоб Меморіал Андрія Баля збирав довкола себе юних талантів, — підсумовує Ігор Мартинюк.
