«Із росією треба воювати й на спортивному фронті!»

Велике протистояння між росією та Україною перенеслося і на спортивні арени. Цивілізоване співтовариство справедливо вважає, що представники країни-агресора не мають права стояти під олімпійським стягом, бо їхня країна грубо порушує гуманістичні засади, на яких базується олімпійський рух, замість мирної сповідує і втілює людиноненависницьку політику. Вбиває, руйнує, катує, ґвалтує, грабує, бреше, маніпулює. Висловлюючись спортивною мовою, порушує правила «фейр плей» (чесної гри)… Тільки за останній рік від рук окупантів загинуло майже три сотні українських спортсменів! Водночас російські атлети не тільки не осуджують це криваве людиновбивство, влаштоване керівниками своєї країни, а всіляко підтримують, заохочують його, і роблять це публічно. Таких відвертих пропагандистів війни серед чинних російських спортсменів встановлено близько чотирьохсот. То як же, резонно апелює громадськість, цих осіб можна допускати на стадіони, над якими звучить гасло П'єра де Кубертена «О спорт, ти — мир!»?

Президент МОК не хоче «дискримінувати» країну-окупанта

Крім політичних, економічних обмежень, росія ось уже кілька років перебуває і під санкціями спортивними. У неї забрали пра­во на проведення офіційних міжнародних турнірів, виключили із футбольних єврокуб­ків, не допустили на футбольний Мундіаль у Катарі.

Ще одна ганьба — через гуч­ний допінговий скандал на зи­мовій Олімпіаді 2022 року в Ки­таї росіян змусили виступати без свого прапора, гімну. Під час найбільшої спортивної по­дії на планеті «вєлікоє государ­ство» виглядало безрідним, упослідженим!

Без сумніву, через повно­масштабне вторгнення в Укра­їну росіянам не місце і на літ­ній Олімпіаді, яка відбудеться у липні-серпні наступного року у Парижі. Однак президент Між­народного олімпійського комі­тету (МОК), колишній німець­кий фехтувальник Томас Бах, у якого, як у багатьох інших його елітних співвітчизників, прогля­дається пієтет до путіна, не во­ліє зайняти принципову пози­цію у цьому питанні. Навпаки, переймається тим, щоб зро­бити росіянам приємне. У лис­топаді минулого року на саміті G20 Бах звернувся до світових лідерів із закликом відмовитися від практики усунення атлетів з рф від спортивних змагань че­рез воєнну агресію їхньої краї­ни. На думку Баха, така ізоляція є… дискримінацією, а це, мов­ляв, суперечить Олімпійській хартії. Президент МОК твер­дить, що спортсмени не повинні потерпати через дії політиків. Випадково чи ні, але саме «рід­на» для Баха Міжнародна феде­рація фехтування першою до­пустила росіян і білорусів до участі у змаганнях для відбору на Олімпіаду. І цим, за слова­ми німкені Леи Крюґер, їхні ін­тереси було поставлено вище інтересів інших спортсменів, зокрема українців. За фехту­вальниками «зелене світло» пе­ред росіянами запалила і між­народна федерація тхеквондо. Процес пішов…

В останні місяці 35 країн, а серед них — Україна, вимагали від МОКу цілковито закрити ро­сіянам дорогу на Ігри у Фран­ції. Але згадуваний Бах цю про­позицію пропустив повз вуха. Більше того, домігся протилеж­ного. У грудні минулого року «несподівано» з’явилася ініціа­тива Азійського, а через кілька місяців — Африканського олім­пійського комітету, які запро­понували… повернути росіян і білорусів у міжнародний спорт. За таке рішення почали висту­пати представники арабських країн. Можна лишень здога­дуватися, хто саме і за яку від­дяку підказав усім їм таку «ми­ротворчу» ідею! До сонму переживальників за росію до­лучилася навіть спеціальна до­повідачка ООН! Добалакалася до того, що військовослужбов­ців із росії теж слід допускати до олімпійських змагань…

Іншими словами, ґрунт було підготовлено. «Взявши до уваги пропозиції з місць», 28 березня виконком МОКу під головуван­ням Баха постановив повер­нути росію, а також її сателіта, білорусь, на Олімпійські ігри. Через відсутність хребта у най­вищих функціонерів спортивну блокаду кремль прорвав…

І все ж широких обіймів для росіян не буде

Аби не виглядати явним ло­бістом москви і мінська, Між­народний олімпійський комітет обумовив участь росії і білору­сі у паризькій Олімпіаді кілько­ма застереженнями. Спортс­мени цих країн не матимуть права брати участь у команд­них змаганнях. На індивіду­альні олімпійські старти не до­пустять росіян і білорусів, які є військовослужбовцями, пред­ставниками спецслужб. А та­кож тих, хто прямо чи опосе­редковано, у тому числі через соцмережі, схвалював війну проти України, демонстру­вав Z-символіку. Виявляти та­ких горе-спортсменів, за при­писом МОКу, будуть профільні міжнародні федерації. Однак будьмо відвертими: багато з них очолюють (або мають у тих федераціях відчутний вплив) представники росії. Для при­кладу, голова міжнародної фе­дерації боксу кремльов. Тож на олімпійському рингу майже га­рантовано можна буде побачи­ти російських боксерів…

Ще одне, встановлене МОКом обмеження: силови­ки із рф і рб не матимуть пра­ва бути членами тренерських штабів на Олімпіаді. На спор­тивній формі росіян і білорусів не повинно бути навіть натяку на державну символіку — ма­тимуть нейтральний статус. На додачу, кожен із цих спортсме­нів повинен пройти сувору ан­тидопінгову перевірку.

Томас Бах вважає, що у про­блемному питанні його відом­ству вдалося знайти «золоту середину». Але чи так це?

Політичні й спортивні чинов­ники росії та білорусі прийняли ці умови зі скреготом зубів, як принизливі. І все ж не прихову­ють потаємної радості: в умо­вах світової обструкції дозвіл їхати на Олімпіаду для них — певне досягнення.

В Україні чіткої консолідо­ваної позиції на рішення МОКу не було. Олімпійський чемпіон з боротьби Жан Беленюк на­звав вердикт відомства Тома­са Баха дипломатичною пораз­кою українських чиновників, які, мовляв, недопрацювали, не зуміли переконати інші кра­їни продовжити жорсткі спор­тивні санкції проти росії. А от у Національному олімпійському комітеті щодо цього дозвіль­ного вердикту спостерігалася невизначеність. На початках президент НОКу, він же міністр молоді та спорту Вадим Гут­цайт заявляв про «перемогу», ледь не бив у литаври — мов­ляв, рішення про допуск росі­ян і білорусів на ОІ відклали. Але згодом, коли стало відо­мо про піднятий перед росія­нами шлагбаум, його риторика змінилася. За поданням пана Гутцайта, уряд ухвалив доволі дивне рішення. Суть його ви­словив міністр Олег Немчинов: наші спортсмени братимуть участь лише у тих відбіркових турнірах на Олімпійські ігри в Парижі, де не буде росіян. За словами Немчинова, якщо українські федерації порушу­ватимуть це урядове рішен­ня, то їх позбавлять статусу «національна». Іншими слова­ми, хотіли покарати ворогів — а вдарили по своїх…

«Не треба давати задню!»

Відомі українські спортсме­ни цим рішенням Кабміну про бойкот були шоковані. Жор­стко розкритикували його як непродумане, поспішне, неви­важене. Як шкідливе для укра­їнського спорту. Зокрема, ске­летоніст Владислав Гераскевич назвав його «ідіотським». На думку цього спортсмена, бой­котувати Олімпіаду правильно було би у широкій міжнарод­ній коаліції - тоді це подіяло б. У тому, що не вдалося схили­ти МОК на свій бік, Гераскевич побачив і бездіяльність НОКу.

Уславлений український гімнаст Олег Верняєв, спо­внений бажання виступити на Олімпіаді-2024, вважає, що навіть якщо росіян і допус­тять до Олімпіади, українцям не варто ігнорувати ці змаган­ня. За його словами, за всіма спортивними виступами на­ших спортсменів з великим ін­тересом спостерігають і вболі­вають воїни ЗСУ. Чекають цих стартів. На переконання Вер­няєва, українські атлети не по­винні сидіти вдома і віддавати всі медалі росіянам. «Я думаю, що ми повинні також виїжджа­ти на змагання та воювати на своєму спортивному фронті. Треба завойовувати якнайбіль­ше медалей. Якщо не поїдемо, то даємо задню і показуємо, що вони нас взули і тут».

Бронзова медалістка Олім­пійських ігор-2020 у Токіо лег­коатлетка Ярослава Магучіх вважає «дуже слабкою позиці­єю» рішення бойкотувати Олім­піаду. За її словами, якщо там не буде українських спортсме­нів, це буде провал. Магучіх наполягає: «Ми маємо їхати на Олімпіаду, щоб показувати ре­зультати та піднімати прапор нашої країни».

Такої ж думки срібний і бронзовий призер Олімпіади в Японії - плавець із Рівного Михайло Романчук. Коменту­ючи рішення НОКу, він сказав: «Як ми бачимо на практиці де­яких федерацій, гроші вирішу­ють багато. Я вважаю, що наші спортсмени повинні боротися. Це має бути додатковою моти­вацією, щоб вигризати та пе­ремагати. Спортсмени можуть виїжджати з країни, тому ми можемо розповідати Європі та світу, що відбувається в Украї­ні. Вважаю, ми маємо змагати­ся та доводити на міжнародній арені, що ми сильні та бороти­мемося до кінця, попри умови тренувань та життя. Ми є силь­ною нацією».

Ексфутболіст збірної Укра­їни і фронтовий волонтер Ро­ман Зозуля із сарказмом за­значив, що пан Гутцайт «на відмінно» виконує завдання хоронити український спорт. Спортсмен дорікнув міністру, що той, замість того, щоб до­кладати зусиль для недопуску на Олімпіаду ворожих спортс­менів, вирішив «забанити» ат­летів українських. За словами Зозулі, такою поведінкою Ва­дим Гутцайт однозначно за­служив від рашистів похваль­ну грамоту.

Жорстко розкритикував рі­шення чиновників обмежити виступи українських спортс­менів і один з найвідоміших наших тенісистів Олександр Долгополов, який зараз пере­буває на фронті. Він, зокре­ма, нагадав, що під час міжна­родних змагань його колеги, крім іншого, заробляють чи­малі кошти на придбання для українського війська дронів, автомобілів та багато іншого — і передають це, зокрема, в його підрозділ.

Солідарний з колегою інший відомий наш тенісист, Сергій Стаховський. На його думку, попри участь росіян і білорусів, українські спортсмени повинні їхати на Олімпіаду — бо там вони захищають честь України.

Стадіон можна використати як антивоєнну трибуну

Готуючи цей матеріал, ми розмовляли з одним із колиш­ніх авторитетних керівників спорту на Львівщині (називати себе не захотів). Обмежуваль­не рішення щодо українських спортсменів вважає глибо­ко помилковим. Наш співроз­мовник запропонував смі­ливе альтернативне рішення для росіян, які горять бажан­ням виступити на Олімпіаді. На його думку, ці спортсме­ни спершу повинні публічно, перед телекамерами, засу­дити загарбницьку війну росії проти України, задекларува­ти несприйняття дій військо­во-політичного керівництва своєї держави, поставити пе­ред ним вимогу звільнити оку­повані українські території. Лише тоді, мовляв, цим атле­там можна було би дозволити вийти на старт. Щоправда, без прапора країни-агресора, без звучання її гімну…

Автор цих рядків теж вва­жає рішення наших спортив­них верховодів популістським, недалекоглядним. Кожна мож­ливість представника України виступити перед міжнародною аудиторією — це додаткова трибуна, це внесок у нашу май­бутню перемогу. Виходячи на олімпійські старти, україн­ські атлети щоразу приверта­тимуть увагу до нашої країни. Коментатори неминуче нага­дуватимуть мільйонам теле­глядачів, слухачів про війну і тих, хто її розв’язав. Можна не сумніватися: коли диктор оголошуватиме українського спортсмена, трибуни щоразу реагуватимуть на це оваціями, ця підтримка відчуватиметься впродовж усіх змагань. Вод­ночас реакція вболівальників щодо появи росіян на спор­тивній арені може бути зовсім протилежною…

Не забуваймо також, що наші спортсмени завжди бу­дуть бажаними співрозмовни­ками журналістів. А це ще одна можливість донести світові правду про війну.

А щодо ігнорування… Навіть якщо спортивна доля зведе у поєдинку українців і росіян/бі­лорусів, нічого страшного у цьому немає. Більше того — це додасть нашим хлопцям-дівча­там додаткового стимулу пере­магати. Пригадую, в одній із су­тичок на борцівському килимі росіянинові протистояв пред­ставник Грузії, частину якої окупували путінські війська. У тому несамовитому змаганні спортсмен із Тбілісі переконли­во поклав суперника на лопат­ки. А після перемоги, не потис­каючи йому руки, сказав прямо в очі все, що думає про росію…

Зрештою, згадайте олім­пійську перемогу наших бі­атлоністок в олімпійському сочі-2014. На старт в естафеті 4×6 км українські дівчата вихо­дили, маючи гнітючий настрій: у ті дні «беркути» януковича розстрілювали майданівців. Але українки зібралися — і фе­єрично перемогли. У тому чис­лі обігнали на домашній лиж­ні росіянок. Як це підняло дух українцям!

Чому би такі спортивні по­двиги не робити нам і в олім­пійському Парижі?

А тим часом…

Організатори Європей­ських ігор, які відбувати­муться з 21 червня по 2 лип­ня у польському Кракові, заявили, що «за жодних об­ставин» не допустять до ви­ступу спортсменів із росії та білорусі. Як відомо, під час цих змагань у 19 запланова­них дисциплінах із 29 атлети виборюватимуть ліцензії для виступу на Олімпіаді у Пари­жі.

Коментар для «ВЗ»

Юрій ТУРЯНСЬКИЙ, голова відділення НОК України у Львівській області

До протокольного, вистражданого рішення Кабміну став­люся як до вимушеного кроку. Розумію, що це дуже боліс­но для спортсмена, бо він може випасти із циклу змагань. Але виходу іншого немає. Війна сьогодні з московією триває на всіх фронтах, на спортивному — у тому числі. Нашою пе­ремогою у спорті має стати недопущення росіян і їх сателі­тів-білорусів до будь-яких змагань. Сподіваємося, що світо­ва спільнота це зрозуміє і зробить свій екзистенційний вибір. Важливо, щоб вона долучилася до нашого українського бой­коту. Важливо, чи ми будемо зі свободою, з вільним світом, чи світ буде толерувати жахіття, яке агресор чинить на території нашої суверенної держави.

Розумію, що спортсмени тяжко сприймають можливу не­участь в Олімпіаді. Але це особисте. На кону стоїть толера­ція або нетолерація московського агресора. Тому треба забу­ти про власні амбіції. Треба не дати московії можливості бути присутньою на світових аренах. Ми робимо жертву, але здо­буваємо більше. Йдемо через терни, але йдемо до зірок.