Душею ректор Вадим Андрієвський відпочивав у фехтувальній залі...
Сьогодні виповнюється 100 років з дня народження видатного тренера, педагога й вченого
Завдяки зусиллям цієї людини Львів став одним із фехтувальних міст світу. Коли після ІІ Світової війни фехтування в Союзі хотіли скасувати (мовляв, втратило прикладне значення), Вадим Андрієвський з однодумцями відстояв цей вид, перетворивши аристократичне захоплення у масовий спорт.
«Як ЙОМУ ЦЕ ВДАЛОСЯ? — перепитує найвідоміший учень Вадима Олексійовича, п’ятиразовий чемпіон світу та дворазовий срібний призер Олімпіад Василь Станкович. — Наші тренери працювали безкоштовно і з невичерпним ентузіазмом, залучали до спорту «людей з вулиці» — тих, хто не мав уявлення про фехтування. Оскільки обладнаних залів тоді не було, Андрієвський проводив тренування у підвалах, навіть на кухні чи в коридорі власної оселі! Коли Вадим Олексійович уже став ректором Львівського інституту фізкультури, то перед роботою о 8-й ранку зустрічався з нами на тренуванні. А коли йшов, жартував: «Знову йду до кабінету штани просиджувати. Ось привезли нам дві тонни господарського мила. Ну навіщо нам стільки? Ми ж не банно-пральний комбінат». До своїх ректорських обов’язків Андрієвський ставився з відповідальністю, хоча і не дуже їх любив. А душею ректор відпочивав у фехтувальній залі».
На війні Андрієвський був командиром окремого розвідувального 25-го лижного батальйону. Під Равою-Руською батальйон потрапив в оточення німців. Командира було поранено: дев’ять куль пройшли через його тіло, він втратив око, три фаланги пальців на лівій руці... Андрієвський опритомнів лише у госпіталі в Свердловську. Лікар, як побачив Андрієвського, вимовив: «У сорочці народився! Кулі пройшли за міліметр від хребта і життєво важливих органів».
«Мало хто знав про те, що батько — інвалід, — зітхає донька фехтувального метра Вікторія Андрієвська. — Він робив усе можливе, аби про це ніхто не дізнався. У 1946 році нелюдським зусиллям волі привів себе у нормальний фізичний стан. Щодня присідав по 200 разів на одній нозі. У нього була несамовита воля. Якось батько сказав, що стане чемпіоном СРСР з фехтування. Довго йому це не вдавалося: зупинявся на другій-третій позиціях. Але у 1948-му таки виграв чемпіонат!».
«А ще у нього була патологічна тяга до читання, — веде далі Вікторія Андрієвська. — Його без книги складно уявити. Читав навіть ночами. Вдома у нас була колосальна бібліотека. Серед улюблених його авторів були Діккенс і Лондон. Англійських письменників він любив за гумор, а французьких читав в оригіналі».
«Мене часто запитували, чи не через жінку він втратив око? — згадувала Марія Андрієвська, дружина Вадима Олексійовича. — Через його гарну зовнішність — Вадима іноді порівнювали з Аполлоном — виникали пересуди... Вадик не міг не подобатися. Дівчата говорили, який він цікавий та інтелігентний. Навіть те, що не мав одного ока, а сильне тіло “прикрашали” шрами, викликало у моїх колежанок захоплення».
