Стати прийомною мамою у час війни: історія жінки із Луганщини

«Ми завжди говорили, що у нашій родині неодмінно зростатиме дитина, народжена у серці. Щоправда, спершу у нас на думці було створити патронатну сім'ю. Я з Донецька, чоловік — із Луганщини, зараз живемо у Львові, багато друзів переїхали у Київ і з початком повномасштабного вторгнення потребували житла та підтримки — ми надавали допомогу та прихисток усім. В той момент ми найбільше думали про дітей. Хвилювала доля кожної дитини. Проте з часом ця думка визріла до прийомної родини», — розповіла Марія.

Син Марії дорослий і самостійний, а от доньці лише п’ять років, і вона постійно просила у батьків молодшої сестрички.

«Майя хотіла сестру, щоб вона була молодшою, щоб їй було з ким проводити час, товаришувати та бути найближчою людиною на цій землі. Ми багато читали книжок про те, звідки беруться дітки природнім шляхом, і поволі підводили її до того, що це майже так само, тільки трохи у інший спосіб. Якщо чесно, пів року ми готувались до того, щоб прийняти дитину в родину, і якщо порівнювати мій досвід періоду вагітностей і період створення прийомної сім'ї, це дуже схожі відчуття. Хвилюванні такі ж самі», — поділилася жінка.

За словами Марії, найбільше напередодні створення прийомної родини її хвилювала бюрократія — збір документів, який їй тоді здавався довгим та виснажливим.

«Чомусь мені здавалося, що це буде дуже довгий процес, і я боялась його. Та все насправді відбулось простіше, ніж ми з чоловіком собі уявляли. Дуже цінними були обов’язкові курси — там дуже багато потрібної інформації», — каже Марія.

Аби допомогти іншим подолати хвилювання і прийняти важливе рішення, жінка вирішила розповідати і писати про своє прийомне материнство. Тому як тільки у її сім'ї з’явилась прийомна донечка, написала про це у своїх соцмережах. «Мені зателефонувало троє знайомих, які приймають таке важливе рішення. Хочу своїми розповідями допомогти і підтримати кожну маму і татка», — додає жінка.

Прийомній донечці Марії - півтора рочку. Дівчинка уже тиждень звикає до життя у новій родині, а батьки — звикають до Ані. З особливою любов’ю дівчинку зустріла старша сестричка та домашні улюбленці: собака — лабрадор, та кіт. В дівчинки уже з’явились улюблені традиції - прогулянки з татком та сестричкою парком і багато та довго купатись.

«Аню лагідно називаємо Ася. Це дівчинка наче з наших мрій. Команда управління „Служба у справах дітей“ настільки мене почула, що всі мрії щодо нашої прийомної доні - втілись. Вона така чудесна, активна, розумна, комунікабельна. Наш дім став ще радіснішим. Хочемо показати їй увесь світ та подарувати щасливе дитинство. Пригадую той момент, коли ми з нею вперше зустрілись. Ми обоє були розгубленими та наляканими: вона — маленьке дівчатко, навколо якого було так багато дорослих, і я — доросла жінка, яка дуже хвилювалась», — ділиться емоціями прийомна мама.

Марія зауважує, що рішення прийняти у своє серце дитину має бути виваженим. Але не треба цього боятися — це велике щастя.

«Якщо ви вагається чи створювати прийомну родину чи всиновити дитину, я не казатиму, що робіть це негайно. Кожна людина повинна розуміти важливість такого рішення. Чути насамперед себе. Бо насправді, для мене материнство це пригода — неймовірна, яка точно варта усього. З кожною наступною дитиною ця пригода інша, цікава, захоплива, нелегка, але точно варта того, щоб спробувати», — підсумувала жінка.

«Ця прийомна сім'я стала у нашій громаді уже 18-тою. Чудові батьки та дівчинка. Щоразу дуже радіємо, коли дитина чи діти знаходять родину. Щасливі, що люди не шукають зручного моменту, а дарують затишок дітям вже і зараз. Нехай таких родин більшає, для цього і працюємо», — каже керівник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Володимир Фридрак.

Охочих подарувати дітям родинне тепло, запрошують звертатися в управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради за телефоном: +38 (032) 297−58−83.