Сьогодні перша річниця після визволення з окупації правобережжя Херсона

2−3 березня росіяни зайняли аеродром у Чорнобаївці та взяли під контроль основні адмінбудівлі обласного центру. Наступного дня вони збиралися проголосити «Херсонську народну республіку», наївно вірячи, що більшість херсонців це підтримає. Натомість на центральній площі зібрався мітинг під синьо-жовтими прапорами.

Містяни потерпали від дефіциту харчів та ліків, майже ніде в місті не було інтернету, погано працював мобільний зв’язок.

Місто знаходилось в окупації вісім з половиною місяців. За цей час люди переживали щоденний терор, психологічний тиск та тортури, однак не здались.

Наприкінці літа Сили оборони почали просування у бік Дніпра. Ознак підготовки ворога до втечі не спостерігалося, згадував учасник подій, ексгенпрокурор України Юрій Луценко, який тоді воював на півдні.

На початку листопада українські війська контролювали трасу Миколаїв — Херсон, вступили у бій за стратегічне місто Снігурівка та посилили удари по мостах та місцях скупчення ворога на правому березі.

Вдень 9 листопада у Херсоні дивом почали зникати російські прапори, рясно розвішані скрізь.

П’ятниця, 11 листопада 2022 року, була прохолодною, та, схоже, це анітрохи не бентежило херсонців. Уже зранку в Шуменському мікрорайоні Херсона вперше за вісім з половиною місяців побачили українських військових.

Під час звільнення херсонці зустрічали ЗСУ українськими прапорами та вигуками: «Херсон — це Україна».

Херсон був і залишається Містом-героєм попри щоденні обстріли та наближеність до ворожих позицій.