Великий день

Свято багате народними звичаями. Один із них — освя­чення страв. Після тривалого Великого посту Церква до­зволяє всіляку їжу, щоб вірні разом із духовною радістю відчули особливий смак зем­них дарів. У великодні кошики кладуть паску, яйця, писанки, крашанки, шинку, ковбаску, сир, масло, сіль.

Своєрідний обряд — «хрис­тосування». Щойно закінчить­ся церковна відправа, навіть незнайомі віталися одне з одним словами: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», обіймалися й обмінювалися писанками, крашанками.

У ці дні безперервно луна­ють церковні дзвони. Вважа­лося: коли вони замовкнуть, то прийде лихий.

На Великдень неодмін­но відвідують могили своїх рідних, родичів, друзів. Біля них відправляють поминаль­ні молебні, які тривають аж до Провідної неділі. Особли­вого чару святу надають га­гілки, веснянки, гаївки, різні ігри на майдані біля церк­ви. Це дорогоцінний скарб ранньої культури наших предків, високомистецькі поетичні твори, які супро­воджуються то щемливими, то радісними мелодіями. На другий день свят у Галичині виконували особливі риту­альні пісні, котрі називають риндзівками.

За Великодньою неділею — Світлий понеділок. Цього дня хлопці обливали дівчат, таким чином показуючи свої залицяння. Юнки ж відкупову­валися від «водних процедур» писанками або крашанками. У Світлий вівторок уже дівчата обливали хлопців…

На Великдень не можна сумувати, а треба радіти Во­скреслому Христові, який смертю смерть подолав і нам вічне життя дарував.