«Про Наталю Ужвій не можна говорити «зірка». Вона була іконою стилю»

Авторка видання — письменниця, кандидат філологічних наук Наталія Колесніченко-Братунь є далекою родичкою відомої актриси Наталі Ужвій, про яку і взялася написати книжку.

Про видатну українську актрису, народну ар­тистку СРСР Наталю Ужвій не можна говорити «зірка», переконана модераторка презента­ції мистецтвознавець Світлана Максимен­ко. «Це надто принизливо для неї, — каже пані Світлана. — Вона була іконою стилю… Дуже де­лікатно, з максимальною нотою щирості авторка книжки показує епоху тоталітаризму, епоху стра­ху. Наталя Ужвій професійно і щиро працювала на сцені до останніх років свого життя».

213 ролей у театрі, 20 ролей у кіно. Вона була дитиною свого часу, і книжка дуже об’ємно, в ко­ротких новелах, показує перипетії долі від ди­тинства актриси до останніх років життя. Ця книжка — лише початок майбутньої фундамен­тальної монографії, в якій буде реконструйовано кожну виставу, в якій грала Ужвій. Сьогодні вона повертається до нас як жінка, як мати, як людина свого часу, але, найголовніше, як велика україн­ська артистка.

«Ідея книжки була підкинута моєю подругою, — каже Наталія Колесніченко-Братунь. — Не кон­кретно про Ужвій, а про те, що необхідна біогра­фія видатних українських митців. Мене назвали на честь Наталі Ужвій. Мала щастя спілкуватися з Наталією Михайлівною, коли приїжджала до Ки­єва, інколи їздила до неї в Кончу-Заспу, де вона відпочивала. Вона завжди залишалася україн­ською актрисою. Розповідала мені, що Іван Коз­ловський якось їй сказав: „Яка ти щаслива, що не поїхала до Москви. Я там чужий“. Їй пропону­вали, але вона відмовилася. Я зробила відкрит­тя — дізналася про першого чоловіка Ужвій. Це була юнача закоханість, вони одружилися. Ві­домо лише, що його звали Григорій, і був він аг­рономом. В архівах я знайшла його щоденник. Щодо тексту самої книжки, я хотіла зберегти ху­дожній стиль, але з максимальною документаль­ною точністю».