Наближаємо Близький Схід до України

Показовий факт: з кінця березня до першого понеділка квітня президент України Володимир Зеленський побував з візитами у Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Йорданії, Туреччині. І у Сирії, яка ще не так давно була союзницею росії, а нині дистанціювалася від неї. Зеленський мав телефонну розмову із президентом Єгипту.

«Україна бере участь у всіх форматах взаємодії з партнерами заради більшої безпеки і заради нашої більшої спільної сили, — заявив президент України в одному з недавніх своїх відеозвернень. — Ми продовжуємо працювати з країнами, які зараз перебувають під ударами іранського режиму. Є нові домовленості. Україна буде ще більше представлена у нових безпекових форматах. Це точно посилить можливості нашого експорту і український оборонний потенціал».

Можна не сумніватися: з лідерами згаданих вище держав представницька наша делегація обговорювала не тільки про те, як наситити близькосхідний ринок українським зерном. Ми не тільки ділилися з партнерами багатим досвідом протистояння з агресором, що дуже знадобилося б їм у зв’язку з атаками іранського режиму, сателітом москви, а й домовлялися про те, як Україні отримати з цього, багатого на енергоносії регіону, нафту і газ. Заодно — залучити кошти на відновлення зруйнованої війною інфраструктури. А головне — військову підтримку.

Останнє дуже важливе на тлі тривожних дзвіночків про те, що на традиційних маршрутах поставок зброї для нашого захисту можуть виникнути перебої.

Невеличкий фрагмент із домовленостей, які досягнуто у ході недавніх перемовин: Єгипет запевнив, що більше не купуватиме у росії зерно, яке окупанти вкрали і вивезли із тимчасово окупованих територій України. Натомість Каїр дуже зацікавлений у тому, щоб Київ постачав на береги Нілу свою агропродукцію. Таких жестів солідарності з нами за останні дні було багато.
Підвищену зовнішньополітичну активність України на південному напрямку для «Високого Замку» аналізує політолог, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

«Покрити дефіцит безпеки у регіоні можна українськими технологіями»

— Ситуація у переговорних процесах щодо завершення російсько-української війни достатньо складна. Ці перемовини пробуксовують. Війна в Ірані відкрила нові горизонти і нові можливості. Частково вони пов’язані з нашими проблемами, можуть стати інструментом для їх вирішення.
Війна в Ірані показала, що у Перській затоці є дефіцит безпеки. Що гарантії безпеки, які американці видавали своїм близькосхідним союзникам, зокрема Об'єднаним Арабським Еміратам, виявилися недостатніми. Україна могла би позаздрити таким зобов’язанням, які США мали перед ОАЕ, — військові бази, «петріоти», F-35. Військової допомоги у такому обсязі у нас не було. Але виявилося, що наявність такої допомоги, фізична присутність американських військових, великі гроші, які вкладено в інвестиції в Емірати, не захищають цю країну від зовнішньої агресії, від терористичних нападів того ж Ірану.

Покрити цей дефіцит безпеки на короткій дистанції можна у тому числі з використанням українських технологій, які виходять за рамки дронів. Це певна екосистема, яка включає у себе підготовку, навчання, антидронову політику, РЕБи, малі морські дрони тощо. Ці та інші інструменти захисту своїм партнерам можемо запропонувати.

Своєю поїздкою (вважаю її успішною) президент Зеленський показав, що можемо не лише просувати на Близькому Сході якісь свої товарні позиції, а й входити туди суб'єктом. І можемо не лише пропонувати екосистеми протидії дроновій загрозі чи допомогу близькосхідним країнам у деблокуванні Ормузької протоки. Можливо, мова про більше — про те, що ми туди заходимо з певним пакетом пропозицій «безпека+». Тобто приносимо у країни регіону елементи вирішення його гарячих проблем, а ті вкладаються у будівництво інфраструктури з виробництва дронів, зокрема для наших потреб. А ще ми як додану корисну вартість додаємо інвестиційні проєкти, які регіон Перської затоки вкладає у відбудову України. А також — спільні проєкти, які вже можна здійснювати зараз. Наприклад, масштабувати виробництво боєприпасів за межами України, наростити виробництво товарів подвійного призначення у самій Україні. Або ж отримати так потрібні нам короткострокові й довгострокові інвестиції у відбудову української економіки. І все це — поза американцями, Європою, кредитами…

Як на мене, сама ідея візитів Зеленського, те, як вони відбувалися, їхній інформаційний, політтехнологічний супровід виявилися на високому рівні. Це один з найкращих вояжів, які були за останній період у Зеленського.

Не варто розглядати країни Перської затоки як наших вічних союзників. Це партнери, в яких є свої інтереси. Зараз ці інтереси частково перетинаються з українськими. Так, заходимо туди за формулою «безпека+», і це може дратувати США. Цю роздратованість з боку американців видно вже на фізичному рівні. Невдоволені тим, що пропонуємо щось своє, намагаємося з’явитися у близькосхідному регіоні як суб'єкт, без їхнього посередництва. Але на те є об'єктивні причини. Час, коли Вашингтон міг забезпечувати гідну парасольку безпеки для всіх своїх партнерів, завершився. Країни шукають іншу можливість кооперації. Така кооперація можлива, зокрема, з Україною. Можемо стати надійним партнером для країн Перської затоки.