Квартал нетрів межує з п’ятизірковою розкішшю

У багатьох українців Філіппіни асоціюються з екзотичною країною з нечуваною розкішшю та сервісом для п’ятизіркового відпочинку багатіїв. Частково так і є: острівна країна у Південно-Східній Азії приваблює товстосумів-туристів, яких уже важко чимось здивувати. Як правило, такі вибагливі мандрівники досліджують азійську культуру та філософію життя. А ще Філіппіни — відома мекка для організацій міжнародних конкурсів краси серед міс та місіс. З одного з таких конкурсів повернулася національна директорка конкурсу «Місіс Всесвіт» в Україні Уляна Оксенюк. Уляна возила до столиці Філіппін Маніли двох конкурсанток зі Львова на конкурс «Місіс Всесвіт-2023». Своїми враженнями від Філіппін поділилася з журналісткою «ВЗ».

Уляна відвідала Філіппі­ни вдруге. Вперше там по­бувала у 2018 році, вибо­рюючи корону на конкурсі для заміжніх жінок. Тоді привезла в Україну титул «ТОП-Всесвіт», одну з рейтингових корон кон­курсу. У 2018 році конкурс від­бувся на філіппінському остро­ві Себу, а у 2023 році - у Манілі, столиці Філіппін. Острів шокував львів'янку тим, що, окрім бід­ності, мешканці часто стражда­ють від природних катаклізмів, зокрема від цунамі. Інфраструк­туру не встигають ремонтува­ти…

Безкоштовні музеї, восьмиповерхові паркінги та життя в… гамаках

«Філіппіни — справжня країна контрастів між бідністю та ба­гатством, — каже Уляна. — Це як паралельні світи, коли квартал нетрів межує з п’ятизірковою розкішшю готелів, ресторанів, торгових центрів, тут вирує ба­гате світське життя. Тут і розкіш­ні хмарочоси, і казино… У торго­вому центрі - бутики люксових брендів, а за квартал — люди сплять на вулиці на картоні чи у гамаках, матері змушують ді­тей жебракувати. І така бідося — у самій столиці, серці Філіп­пін. Складається враження, що у Філіппінах немає середнього класу».

Вулиці Маніли мають не над­то приємний запах… Тут вкрай важке повітря, що спричинено, зокрема, спекотним азійським кліматом та вологістю. На кож­ному кроці жебракують замур­зані діти. Уляна вирішила дати милостиню одному хлопчику. Це побачила його мама. Філіп­пінка різко зупинила таксі, в яко­му їхала українка, аби особисто розцілувати жінку за «вуличну благодійність»…

«На годиннику — опівніч, а жінка з немовлям ночує просто на тротуарі, — розповідає Уляна Оксенюк. — І це біля Макдональ­дса. Досі ця вражаюча картина перед очима».

Незважаючи на злидні, фі­ліппінці загалом життєрадіс­ні, усміхнені. Найбільше місце­ві були в захваті від львів'янки Наталії Ровенюк, яка здобула на конкурсі титул «Перша леді Всесвіту». Азійці на вулицях на­ввипередки фотографувалися з українською красунею, яка має зріст 1 метр 85 сантиметрів.

Уляну Оксенюк приємно зди­вувало у Манілі те, що усі но­вобудови мають багаторівневі паркінги. Є паркінги навіть на ві­сім поверхів. Тож проблеми, де припаркувати авто, немає. Ще одне приємне враження — без­коштовні музеї.

«У музеях Філіппін не потріб­но ні за що оплачувати, — наго­лошує моя співрозмовниця. — Це державна програма, щоб місцеве населення розвивало­ся, а туристи вивчали культур­не багатство країни. Відвідала національний музей природної історії Маніли, де експонують природні багатства — метеори­ти, знайдені лише на Філіппінах, рештки динозаврів та інших тва­рин з Азії».

Уляна Оксенюк разом з учас­ницями конкурсу краси взяла для екскурсій по Манілі місце­вого гіда. Його послуги разом з авто коштували 50 доларів за п’ять годин роботи. Відвідала собор, де якраз експонували чу­додійну скульптуру Чорної Ма­донни з Мексики.

«До Мадонни вишикувалася довга черга ту­ристів, — каже Уляна. — Придба­ла в церкві сувенір-оберіг — ко­пію Мадонни за 20 доларів. Це вперше за десятки років до Ма­ніли привезли Мадонну з Мек­сики».

У собор Маніли, де експону­вали Мадонну, українок впус­тили без спеціального одягу, де потрібно закрити плечі, на голо­ві - хустка. А от до найстарішого університету Азії їх не впустили. Виявилося, що туристки з Укра­їни були без закритого дрес-коду, одягнені у плаття на бре­телях, в шортах…

«У філіппінців є велика по­вага до освіти, — каже пані Уля­на. — На тлі бідності та руйнацій від природних катаклізмів тут приділяють увагу освіті, бо ро­зуміють її важливість для май­бутнього нації. Приємно було бачити біля навчальних закла­дів ідеально одягнених школя­рів у форму, дуже дисципліно­ваних, вихованих. У них дуже гарна шкільна форма».

«Одяг розвішують на шнурках за вікном»

Уляна Оксенюк сказала, що авіапереліт до Маніли з Риму через Китай коштував 670 євро в обидва боки. Таку ціну їй вда­лося зарезервувати в одному туристичному агентстві Італії. У 2018 році Уляна летіла до Фі­ліппін з львівського летовища через Стамбул, заплатила 800 євро.

Кишенькові витрати у Мані­лі не так спустошують гаманець, як, наприклад, перебування у Відні чи Парижі. Обід, вечеря у хорошому ресторані столиці Фі­ліппін обійдеться у 30−40 дола­рів. Особливість філіппінської гастрономії - замість ножів ви­користовують ложки. Філіппінці полюбляють шкварки зі свинини великого розміру.

«У Манілі багато варіан­тів street food, але ми на нього лише дивилися, їсти не ризику­вали, — наголошує Уляна Оксе­нюк. — Мене бентежила анти­санітарія, на пляжах купатися заборонено. Воду в номерах го­телю та коктейлі в барі запако­вують плівкою. Це знак якості».

Ціни за готельний номер у різних регіонах Філіппін — у діа­пазоні півтори-двох тисяч гри­вень за добу. Кращі варіанти — від 3,5 тисячі гривень. За 150 доларів можна орендувати люк­сові апартаменти.

Якщо збираєтеся на Філіппі­ни, зважте на побутовий національний нюанс цієї країни — в готельному номері жодної зір­ковості немає шафи. Одяг там прийнято складати, де бачиш і наскільки дозволить фантазія… Уляна Оксенюк разом з делега­цією конкурсанток була вельми заскочена відсутністю шафи.

«Мешкали у чотиризірково­му готелі, хоча це в нашому ро­зумінні рівень „двійки“, „трій­ки“. Одяг ми тримали у валізах, це дуже незручно, — продовжує моя співрозмовниця. — Шаф не­має не лише в готелях, а й у по­мешканнях. У цій країні одяг розвішують на шнурках за вікном».

Ціни на таксі у Манілі низь­кі - 10−20 доларів. З таксистами прийнято торгуватися. Туристи без такого досвіду можуть їха­ти з аеропорту до готелю утри­дорога, не обговоривши з так­систом наперед ціну поїздки. «Таксист назвав мені одну ціну, я озвучила суму удвічі меншу, і він радо погодився везти, — розпо­відає Уляна Оксенюк. — На недо­свідчених туристах таксисти на­магаються добряче заробити».

Таксують тут не лише во­дії авто, а й… коні. Охочих ве­зуть на возах, з вітерцем. Коні у Манілі карликової породи. Бід­не населення Філіппін їздить у брудних «відкритих» а-ля марш­рутках.

Виконання гімну як молитва

Уляна Оксенюк каже, що фі­ліппінці патріотичні, на заходах співають гімн, дехто із заплю­щеними очима та зі сльозами на очах. Для них виконання гімну як молитва. У війну прапор тут пе­ревертають догори ногами.

Про війну в Україні філіппін­ці знають дуже мало і поверхне­во. Дехто з місцевих не знав, на якому континенті світу розташо­вана Україна.

«Це була одна з найяскра­віших подорожей мого життя. Філіппіни варто відвідати для розширення свого світогляду. Поліцейських на вулицях бага­то, ретельно стежать за пра­вопорядком. Тому тут віднос­но безпечно. На десятий день перебування на Філіппінах вже звикла до специфічних ароматів вулиць. Головне, що від місце­вих віє позитивом, і це дорого­го коштує», — підсумувала Уляна Оксенюк.