Брюґґе спить серед тихих каналів і горбатих місточків...

Бути у Бельгії і не заїхати у Брюґґе — майже злочин для туриста. Це як бути у Римі і не бачити Папи Римського. Мені пощастило. Я вперше була у Бельгії, і у програмі нашої подорожі була поїздка у це середньовічне місто, не схоже на жодне місто-музей у Європі. І для мене Брюґґе стало головною перлиною бельгійської подорожі.

Брюґґе — місто каналів, його ще на­зивають Північною Венецією. Міс­то й справді нагадує чарівне містеч­ко з казки. Охайні будиночки-прянички, а численними каналами спокійно пла­вають не лише маленькі туристичні ко­раблики, а й лебеді. За словами нашого гіда Тетяни, колись давніше це місто не було аж таким популярним серед турис­тів. А місцем паломництва стало після виходу на екрани 2008 року криміналь­ної драми «Залягти на дно у Брюґґе». Вважають, саме ця стрічка сприяла тому, що провінційне бельгійське містечко пе­ретворилося на Мекку туризму — усі хо­чуть побачити ті мости, канали і церкви, які показано у фільмі. А ще лебедів.

Це місто-музей просто неба. Уся ста­ра частина — під захистом ЮНЕСКО. Ба­гатовікова історія забезпечила Брюґґе такою кількістю архітектурних «родзи­нок», якими не може похвалитися жод­не інше місто у Бельгії та в багатьох краї­нах Європи. Це найбільше середньовічне місто у світі, що збереглося до наших днів. Тут усі будинки унікальні. Тому і на­зивають Брюґґе фотогенічним містом, бо тут де не стань до знимки, всюди вигля­датимеш суперово. Казкові будинки не­правильної форми, що наче вишикували­ся вздовж вузеньких звивистих вуличок, а височенні вежі підпирають небо. У яко­му б кварталі міста ви не були, всюди ось така неймовірна краса… Брюґґе, розта­шоване у Західній Фландрії, славився як центр міжнародної комерції і місто зу­стрічей вчених, поетів, художників, лю­дей великих статків.

Старі купецькі будинки збудовані з червоно-коричневої цегли з дерев’яними фасадами. Більшість з них оповилися ви­ноградною лозою або плющем. Будиноч­ки прикрашені флюгерами, невеличкими вежами, оригінальними статуетками тва­рин, птахів і смішними чоловічками. А на вікнах — як у старовину, ажурні фіранки. Це надає місту особливого колориту.

Перші згадки про Брюґґе тягнуться ще з VІІ століття. У ІХ столітті граф Флан­дрії Болдуїн Залізна Рука збудував замок на місці, яке ще вікінги назвали «Бруґґі­єю», що перекладається як «місто за­вантаження кораблів». У цьому місці ріка Звін утворила природну гавань. А пер­шим, кого зустрів Болдуїн, коли прибув у Фландрію, був ведмідь. Саме тому ця ве­личезна тварина посідає почесне місце на гербі Брюґґе.

Фортеця, яку збудував Болдуїн, по­стійно розросталася, і вже до ХІІІ століття маленьке поселення перетворилося на успішний комерційний центр. Тут сходи­лися шляхи торговельних домів усієї Єв­ропи. Завдяки близькості до моря, гли­боким каналам для кораблів і діловитості містян Брюґґе процвітало. У ньому меш­кало понад 200 тисяч осіб. А зараз лише 50 тисяч. Саме у той час почало розвива­тися і культурне життя міста. А через два століття Фортуна відвернулася від Брюґ­ґе. Канали, що з’єднували місто з морем, почали міліти. Купці покидали Брюґґе. На довгих 400 літ місто впало у летаргічний сон…

Та й зараз Брюґґе називають «сонним». Бо місто справді спить — серед розкоші старовинних споруд, тихих ка­налів, горбатих місточків. А ще місто на­зивають «містом Мадонн». Їх тут 270 — у церквах, просто на вулиці і у спеціальних нішах будинків. Серед тих 270 Мадонн є та, яка у церкві Богоматері — найбільшо­му головному храмі міста. Його ще нази­вають Нотр-Дам у Брюґґе. Висота церк­ви — 123 метри. У храмі є унікальний скарб — статуя Богоматері з немовлям на руках, Мадонна Брюґґе. Автор цього ше­девру Мікеланджело. Італійський митець створив статую на початку ХVІ століття.

І, звісно ж, Брюґґе є містом каналів. Навіть зараз каналами курсують невели­кі екскурсійні катери і човни з двигунами. Пройтися каналом на такому екскурсій­ному річковому транспорті можна за 10 євро.

У попередньому репортажі зі столи­ці Бельгії, Брюсселя, я писала, що країна славиться найкращим у світі шоколадом і найсмачнішим пивом. Пиво п’ють не лише у Брюсселі, а й у Брюґґе. Оскільки місто туристичне, то тут мало не в кож­ному будинку на першому поверсі пив­ний бар. До речі, туристів, які нічого не замовляють у барі, пускають у туалет за один євро. Але є така «пивнушка», відві­дати яку повинен кожен турист, який при­їхав у Брюґґе. В іншому разі це не буде повноцінна подорож.

У самісінькому центрі є найпопуляр­ніший бар, що називається «Пивна сті­на». Він і справді ніби вмурований у сті­ну. А всередині — вітрина, де виставлена неймовірна кількість пива. Але все, як у музеї, — «руками не чіпати». У цій сті­ні представлені усі сорти пива, які ва­рять у Бельгії. А їх там дві тисячі! Народу стільки, що не проштовхнутися. Можна замовити чотири види пива по 150 гра­мів кожного, до цього вам подадуть пів жменьки солоних горішків і «знімуть» 10 євро. Якщо ж маєте намір не дегустува­ти, а просто випити пива, доведеться за­платити 4−5 євро за 250-грамовий ку­холь.

Я звернула увагу, що 250-грамові кух­лі «чіповані». Як з’ясувалося, це така собі сигналізація на посуд, бо, як відо­мо, «сперти» на згадку кухоль туристові, а ще за такої кількості народу, — елемен­тарно. За словами нашого гіда, щороку відвідувачі цього бару крали не менш як 4 тисячі фірмових кухлів. Не допоміг і ма­газинчик, який працює при барі, де мож­на придбати такий кухоль за 4 євро. Але для чого купувати, якщо можна просто взяти? Тому й встановили таку сигналіза­цію, на яку заклад витратив понад 4 ти­сячі євро.

Фото автора та Олени Пастернак

Бельгія

Редакція газети «Високий Замок» дя­кує туристичній фірмі «Карпатія-Галич- Тур» за організацію цікавої подорожі.