Коли війна, в Ізраїлі вишиковується черга з машин. Бо усі везуть армії гуманітарну допомогу…

Інна та Олександр — вихідці з українського Херсона. 23 роки тому виїхали на постійне міс­це проживання до ізраїльсько­го Ашдода. Пані Інна працює бухгалтером у компанії Scania, пан Олександр — волонтер зі стажем. Очолює громадську організацію «Ізраїльські друзі України», займається благо­дійними акціями для атовців, надає гуманітарну допомогу українським фронтовикам. До Львова подружжя при­їхало вперше, кажуть, при­ємно вражені містом. Сім днів відпустки провели «на одно­му подиху». Журналіст «ВЗ» познайомилася з Інною та Олександром Кофф в одному з затишних кафе у центрі міс­та. Розговорилися. Туристи з Ізраїлю розповіли багато ціка­вого про особливості життя в їхній країні.

«Ізраїль — багата країна, зо­крема завдяки експорту технологій, продуктів і по­слуг IT-індустрії. У нас дуже висо­кі податки, які платять усі, — каже Олександр Кофф. — Країна поча­ла активно розбудовуватися у 80−90-х роках минулого століття, коли приїхало багато народу з колишнього Радянського Сою­зу. Звісно, усі потребували жит­ла, попит на помешкання. Зараз нерухомість у нас дуже доро­га. Квартири коштують від пів-мільйона доларів. Як правило, од­разу будують великі помешкання — на 5−6 кімнат, однокімнатних уже не будують, такі „кавалерки“ є лише у старих багатоповерхів­ках. Найдешевша оренда дуже скромної квартири у Тель-Авіві — 1000 доларів на місяць. У бід­ніших районах деяких міст мож­на орендувати помешкання і за 400 доларів. Крім того, в Ізраїлі усі платять муніципальні податки на квадратні метри — плюс-мінус 150 доларів за місяць. Комуналь­ні послуги в середньому обхо­дяться у 250−300 доларів».

Середня зарплата в Ізраїлі — 3,5 тисячі доларів «на руки». Міні­мальна державна зарплата — пів­тори тисячі. Вижити на дві тисячі доларів на місяць в Ізраїлі склад­но. Життя там дороге, особливо харчування. Скромний обід в рес­торані на двох потягне мінімум на 100 доларів. І то без алкоголю… Келих вина — ще 15 доларів. Кава з тістечком — мінімум 20 доларів, салат — 10−15 доларів, пляшка мі­неральної води — три долари.

«Дорого обходяться в Ізраїлі діти, — наголошує пан Олександр. — Державний садочок коштує 300 доларів на місяць, приватний — 750. Мама може бути в „декреті“ лише три місяці, далі — за свій оа­хунок. Коли виходить на роботу, змушена шукати платного поміч­ника (якщо немає бабусі), аби той вчасно забрав дитину зі садоч­ка. Ця послуга коштує від 500 до­ларів на місяць. Жінка має вибір: або працювати на роботі на годи­ну менше, щоб встигнути забра­ти дитину зі садочка, або найма­ти спеціальну людину, яка забере дитину і залишиться з нею до по­вернення мами».

А якщо хтось раптом втрачає роботу? Працівнику віком до 40 років на біржі праці можна пере­бувати чотири місяці, після 40 — довше. Безробітний отримує со­ціальну допомогу в розмірі 70% попередньої зарплати. Але є умова — за півроку потрібно зна­йти роботу. «У нас низький рі­вень безробіття, — каже пані Інна. — Кадрового голоду немає. Якщо хтось звільняється, на його місце чимало охочих. Компанії мають хорошу базу резюме, є з чого ви­брати. Рівень життя в Ізраїлі? Ін­дивідуальна справа. Треба бага­то працювати, без цього ніяк».

Чоловіки в Ізраїлі виходять на пенсію у 67 років, жінки — у 64. Се­редня місячна пенсія — близько 1400 доларів. Ця сума доволі мі­зерна для життя в цій країні… «В Ашдоді кілька пенсіонерів гурту­ються і орендують кімнати у квар­тирах, — розповідає Олександр Кофф. — Мають пільги, зокрема, не платять муніципальний подат­ку на квадратні метри. Є також спеціальні хостели для пенсіонерів. Там малі кімнати з кухнею і санвузлом. При цих хостелах працюють лікарі».

Запитую, чим займаються із­раїльські пенсіонери, чи дозво­ляють собі подорожувати, як європейці? «Деякі продовжу­ють навчання, вступають в уні­верситети, бо їм скучно, — каже Олександр Кофф. — Зазвичай опановують історію. Ті, хто має високу пенсію, ходять по кафе — п’ють каву, снідають та обідають у ресторанах. Ведуть активний спосіб життя».

Подружжя каже, найбільше їм подобається в Ізраїлі енергія динамічного життя, там швид­ко летить час. А ще імпонує па­тріотизм місцевих. Коли в краї­ні війна — справа честі кожного захистити державу. «Коли у нас війна, кожен допомагає солда­там, чим може. Збирають по­жертви і машинами везуть, — каже пані Інна. — Вишикову­ються черги машин гуманітар­ної допомоги: від сигарет — до шкарпеток. Це при тому, що ар­мія усім забезпечена. Кида­ють роботу і йдуть на війну. Це справжній патріотизм! Цього привчають зі школи. Зі шкільних років і хлопці, і дівчата хочуть іти служити в армію. Тих, хто прин­ципово не хоче йти на війну, не засуджують».

Цікавлюся, чому останнім часом до Ізраїлю їдуть чимало українців, зокрема, «нелегалів»? (Хоча нелегальним працівни­кам загрожує депортація). Пан Кофф пояснює, українців в Ізра­їлі манить висока зарплата. Крім того, немає мовного бар’єра — є багато робіт, на яких можна спілкуватися російською. Каже, має знайомих, яких кілька ро­ків тому депортували. Але вони зробили інші паспорти і знову працюють в Ізраїлі. Заробляють на місяць по 3−4 тисячі доларів, частину грошей переказують на навчання дітей в Україні.