«Білі» монахи сповідують аскетизм

Туристичні оператори, коли складають програму екскурсій в Австрії, як правило, акцентують увагу на оглядових екскурсіях Відня, відвідуванні палаців Шенбрунн і Бельведер, планують поїздку до торговельного “аутлету” Парндорф і маленького містечка Бадена, з його унікальними термальними водами. І мало хто дорогою до Бадена, за 25 кілометрів від Відня, пропонує зупинитися в унікальному монастирі цистеріанців — абатстві Хайлігенкройц.

Я переконалася, що тут бодай раз у житті варто побувати. Насамперед, через те, що абатство належить рідкісному ордену цистеріанців, в основі філософії якого — аскетизм і повна відсутність непотрібної краси у житті. Окрім того, це одне із найстаріших і найбільших абатств цистеріанського ордену Європи, що зародилося як відгалуження ордену бенедиктинців. Свою історію абатство розпочало з 1133 року. Найважливішою цінністю монастиря є хрест з фрагментами Хреста Господнього, що зберігається у стінах Хайлігенкройца. Частинку Хреста привіз герцог Леопольд V з Єрусалиму в ХІІ столітті. Сфотографувати реліквію неможливо, бо віконечко, за яким захована монастирська реліквія, — дуже маленьке. А листівку із зображенням хреста можна купити у кіоску, що є на території монастиря.

Абатство заснував представник багатого австрійського роду маркграф Леопольд ІІІ — на прохання свого сина Отто, якому набридло солодке, однак невеселе життя багача. Монастирі, які існували на той час, хлопця не влаштовували, здавалися йому не надто аскетичними. І тоді вирішив заснувати свій. Новий монастир назвав на честь Святого Хреста — Хайлігенкройц. А через півстоліття абатство вже мало власну реліквію — частинку Животворящого Хреста, і процвітало аж до ХVІІ століття, поки його не зруйнували турки.

У ХІХ та ХХ століттях абатству ледве вдавалося зводити кінці з кінцями. Пізніше німецькі націонал-соціалісти мали намір конфіскувати майно монастиря, однак після Другої світової війни справи налагодилися. Дев’ять століть існує обитель і ніколи не була закрита, навіть у періоди турецьких навал і Реформації. Навіть у часи, коли ченці були на межі злиднів, монастир не розпустили. Уникнути цього вдалося завдяки відкриттю Богословського інституту. Монахи завжди опікувалися віддаленими єпархіальними парафіями, займалися благодійністю. Цистеріанці і зараз надають психологічну допомогу родинам, підтримують престарілих, а також займаються передшлюбним вихованням молоді.

Коли директор турфірми «Кар­патія-Галич-Тур» Теодозія Ми­китка дорогою пожартувала: «Дів­чата, готуйтеся! Їдемо у чоловічий монастир», — «дів­чата», які дрімали дорогою в автобусі, «ожили». «Ну, нарешті, дочекалися», — кинув репліку хтось. І більшість вже собі уявляла, як буде ставати до знимки на згадку із «живими» монахами. Однак, попри те, що монастир діючий, і сьогодні у ньому є 70 ченців, ніхто не вештається територією монастиря туди-сюди. Тому сфотографуватися наші жіночки мали можливість тільки з ченцем-статуєю — у залі засідань.

Вхід на територію монастиря безоплатний. Тут нема вихідних днів і не встановлено години для відвідувань. Кожен може зайти і помолитися. Однак за відвідування туалету треба заплатити 50 євроцентів.

На території монастиря і справді нема нічого зайвого. Лише посередині подвір’я — Чумна колона, або колона Святої Трійці. Її збудував венеціан­ський скульптор Джузеппе Джуліані, який після завершення замовлення також став ченцем і до кінця своїх днів прожив в абатстві. Такі Чумні колони з’явилися в Австрії у другій половині ХVІІ століття, коли в країні була епідемія чуми, від якої померла одна третя населення краї­ни. Ті, кому вдалося перемогти у нерівній боротьбі зі смертельною недугою, давали кошти на будівництво чумних колон — як вдячність Всевишньому за визволення від чуми. Такі колони є у Відні, Бадені, інших австрійських містах.

Ліворуч від Чумної колони — собор, який збудували у ХІІ столітті. Звісно, що церкву ніхто не опалює, але саме у ній холодніше, ніж на вулиці. Таке враження, що потрапляєш у морозильну камеру. Не знаю, як витримують ченці тут довгу молитву, бо ми через п’ять хвилин усі вийшли на вулицю. У церкві нема жодної фрески ні на стіні, ні на стелі. Нема також архітектурних прикрас, бо цистеріанська ідеологія забороняє усе зайве і непотрібне у молитві. Монотонно сірі стіни переходять у таке ж сіре склепіння.

Є у соборі, окрім реліквії, ще одна цінність — розкішний орган майстра Кобера. На інструменті, зробленому на початку ХІХ століття, грали Шуберт і Брукнер.

У залі засідань, куди дозволяють зайти туристам, покояться мощі славних мужів Нижньої Австрії, серед яких — засновник абатства маркграф Леопольд ІІІ і ще дванадцять членів цієї династії.

Серед інших цікавих приміщень — величезна монастирська бібліотека на 50 тисяч томів. Монахи самі займаються господарством. Діє у монастирі і духовна семінарія.

Орден цистеріанців називають “білими” ченцями, оскільки монахи традиційно носять білі шати не лише на свято, а й у будні — білий довжелезний «плащ» з капюшоном.

А ще абатство славиться традиціями григоріанського співу. Хор Хайлігенкройца записав кілька альбомів загальним накладом 500 тисяч дисків.

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.

Фото автора

Австрія