«Чим довше тупиш під час підйому, тим більше втомлюється тіло…»

Чи знаєте ви, що Чортові (Чатові) скелі - найвища точка в околицях Львова? 414 метрів над рівнем моря. Унікальне місце, до якого можна дістатися із Винників, що поблизу міста Лева. Стежка, яка веде через Винниківський лісопарк до Чортових скель, починається від траси, поблизу відомого готельно-відпочинкового комплексу. Підніматися вгору хвилин 40… Раджу одразу одягати зручне взуття. Трохи попітніти вам все ж доведеться… Але ті краєвиди, які відкриються перед вами, цього варті.

Про Чортові скелі я знала давно, і навіть читала кілька легенд, пов’язаних із цим місцем. Але ніколи там не була. І ось у мене випала чудова нагода — побачити нарешті ці славнозвісні скелі!

Назви у скель дві, і кожна зі своєю історією. Чатові - бо колись тут чатували вартові й стежили за околицями. Чортові - бо легенди розповідають, що саме сюди впустив скелю нечистий, коли не встиг донести її до собору Святого Юра…
Перед тим, як підніматися на Чортові скелі, скачайте на смартфон про всяк випадок мапу, наприклад, із ресурсу OsmAnd Maps. Раджу також спланувати мініподорож зранку, щоб повернутися назад, коли на вулиці ще світлий день. Захід сонця у тих місцях гарний, але ви можете не встигнути спуститися… Мої знайомі трохи не розрахували час і йшли донизу, коли вже стемніло. Нерви собі трохи полоскотали… Добре, що мали в телефоні мапу.

Ви не уявляєте, який це гарний ліс. Просто казковий! Опиняєтеся серед дерев, які я бачила хіба що у кіно. Піднімаєте голову — і перед вами наче кадр із захопливого фільму… Щоправда, час до часу вітер заносить неприємний запах з підприємства, яке виготовляє харчові дріжджі (розташоване у Винниках). Але коли вітер змінюється, тоді у лісі пахне лісом.
На одному дереві я побачила табличку «Бандерівська стежка». А ближче до скель мою увагу привернула дивна залізна конструкція. Одразу і не вгадаєш, що це… Але видно, що якісь будівельні роботи тут ведуться. Біля тієї споруди стоїть тракторець. А саму лісову дорогу до цього місця явно розширили… По лісовій стежці розсипане каміння, яке, очевидно, сюди завозили.

І ось нарешті я на місці. Чортові скелі вражають! Їх тут цілий комплекс. На спеціальній табличці читаю таке: «Це ерозійний останець, якому близько 14 мільйонів років. Вітер і вода тисячоліттями точили ці пісковики, тож тепер вони здіймаються вертикальними стінами до
20 метрів».

Виявляється, це улюблене місце скелелазів. Кажуть, на вихідних тут яблуку ніде впасти… Я була на Чортових скелях у будній день. Зустріла компанію хлопців і дівчат, які займаються цим популярним видом спорту.

Кирило працює гідом та займається скелелазінням. Якраз страхував дівчину, яка підіймалася по скелі за допомогою мотузки… Здається, ніби скеля невисока, але ж скільки має перешкод! Треба знати, куди поставити ногу, руку… Я чула розповіді про те, як один хлопака кілька років тому вирішив сам видертися на цю скелю (без страхівки) — і впав на очах ошелешених людей, які відпочивали на Чортових скелях…

— Тут цілий скельний масив, прокладені траси для скелелазіння, — розповів Кирило. — Загалом тут 22 маршрути. Ось на цю скелю дівчина підіймалася хвилин зо п’ять. Суть скелелазіння не у висоті, а в складності підйому.

— Це, мабуть, один із найприємніших моментів, коли спускаєшся? — кажу дівчині. На її обличчі сяє усмішка.

— О, так! — відповідає Тетяна. До Львова приїхала з Одеси.

Поки Тетяна віддихується, я спілкуюся з Нестором.

— Ви бачили, у лісі якесь будівництво ведеться. Це начебто будують ті самі, що й відпочинковий комплекс, — каже Нестор.

Хлопці кажуть, час від часу тут ходять військові, все перевіряють. Хлопці побоюються, що цю територію можуть забудувати, і тоді нікого сюди не пускатимуть.

— Що це буде за споруда? — запитую.

Можливо, зіплайн або тролей — спуск на канаті, — кажуть хлопці (хоча мені мало у це віриться). — Ці скелі - єдине місце для тренувань у природних умовах. Є скеледром у Львові на вул. Героїв УПА, він у приміщенні. Там класно займатися, але це зовсім інша штука, ніж на природі.

Є інші скеледроми, здається, усього їх три у місті.

Цікавлюся, наскільки цей вид спорту популярний?

— Досить популярний. Якщо прийдете сюди у вихідні, буде багато людей, — каже Нестор.

— А фізична підготовка потрібна? — запитую.

Хлопці пропонують мені піднятися по скелі навіть без підготовки. Я чемно відмовляюся. Згадую той момент, коли мені інструктори пропонували стрибнути на мотузці з видавництва «Вільна Україна» (роуп-джампінг). Такого екстриму не люблю. Ну або ще не готова до нього…

— У мене є викладач, фанат скелелазіння, — продовжує розмову Нестор. — Був на острові Пасхи… Це дуже цікавий вид спорту. Коли підходиш до скелі, навіть не знаєш спочатку, що маєш робити. А потім все краще і краще. Приємно, коли опиняєшся на горі.

— Треба одразу зорієнтуватися, куди одну ногу ставити, куди другу, — кажу.

— Чим довше тупиш, тим більше втомлюється тіло, — каже з усмішкою хлопець.

— А ці кільця, вбиті у скелю, безпечні?

— Вони забиваються всередину породи. Дощ, сніг на них не впливають. Кільця від погодних умов не розпирає (не деформуються).
Спілкуюся з Тетяною, яка уже відпочила після підйому. Допитуюсь, чому обрала скелелазіння, а не танці, наприклад?

— А я займаюся танцями, — усміхається дівчина. — Чому вирішила зайнятися скелелазінням? Тиждень тому я приїхала до Львова з Одеси. Мені сказали: «Тіло у тебе фізично розвинуте, можеш спробувати!». І я полізла… Це мій третій раз. Спочатку навіть не розуміла, як треба чіплятися… А потім, коли перший раз залізла на скелю, у мене з’явилася впевненість.

Якоїсь миті, коли висіла на скелі, думаю: «Зараз цього не зроблю, не дотягнуся, зірвуся чи ще щось. Але тебе тримають, тож страху, що це небезпечно, немає… Просто є таке відчуття, що нічого не вийде. Але ти пробуєш — і все виходить. Таке враження, що такі підйоми «розширюють» фізичні можливості та впевненість у власних силах.

В Одесі на набережній, біля моря, теж займаються скелелазінням. Мені дуже сподобалося, тож буду продовжувати лазити по скелях.

— Чи є важкість у ногах? — допитуюсь у Тетяни.

— Руки трішки втомлюються, — каже дівчина. — З ногами все нормально. (Під час підйому використовують спеціальний порошок для рук — магнезію, який вбирає вологу та запобігає ковзанню. На руки рукавиць не одягають. Тож є певне навантаження на пальці. — Авт.).

— Під час підйому людина має тримати у кондиції своє тіло і розум, — пояснює Кирило. — Не можеш бути фізично сильним, а розумово слабким. Підходиш і дивишся: «Так, руку я сюди закину. Ногу туди закину…». Ніби тренуєш свій мозок, де ти будеш після тієї чи іншої дії…

— Чи хтось обстежує ці скелі? — запитую Кирила наостанку.

— Це роблять ентузіасти, які тут лазять. Оглядають, наприклад, стан стіни. Дивляться, чи нічого не сиплеться. Потім ти оглядаєш мотузку, дивишся, чи з нею все добре. Наприклад, коли лізете на скелю вдвох, перевіряєте страхувальну систему свою та свого партнера, чи правильно у нього зав’язана мотузка. Тобто постійно перевіряєте одне одного. І у такий спосіб значно зменшуєте ризик. Це екстремальний спорт, але достатньо безпечний.

Не такі вони вже й Чортові ті скелі… Це дуже гарне місце для відпочинку на вікенд. Можна навіть полежати у гамаку серед дерев та трохи помріяти…