«Я змінив інструменти: раніше це була зброя, тепер — земля і виноград. Але мета та сама».

Побачила на сторінці народного депутата і співачки Софії Федини пост, у якому пані Софія просить підтримати бізнес ветерана. «Після кількох операцій Андрій Дзиндзя вирішив таки втілити свою мрію — заснувати винарню і творити чудове вино. Своє. Унікальне. Українське!», — написала пані Софія.

Я не замовляла собі вина на Великдень у пана Андрія, але вирішила поспілкуватися з ним — про Майдан, велику війну, операцію на відкритому серці, про те, як його, борця за незалежність України, комісували і як йому вдалося втілити у життя мрію про вирощування винограду.

Андрій Дзиндзя — людина, чия історія поєднує боротьбу, втрати, пошук себе і новий сенс у мирній праці. Колишній військовий та учасник Революції Гідності, сьогодні він вирощує виноград, створює авторське вино і водночас продовжує підтримувати українських захисників.

Андрій Дзиндзя народився на Франківщині, займався бізнесом і громадською діяльністю. Його шлях до виноградарства не був ані простим, ані запланованим.

З товаришем організували «Дорожний контроль», у рамках якого викривали свавілля ДАІ. У 2013−2014 роках Андрій був серед тих, хто вийшов на Майдан відстоювати гідність і свободу країни. Він був одним з тих, хто організував блокування Кабміну, за що тодішня влада його кинула на два місяці у СІЗО.

А вже далі Андрій Дзиндзя зупинитися не міг — гостре почуття справедливості його просто розривало. У 2014-му разом з Тетяною Чорновол і тими, хто брав участь в Автомайдані, пішов бити ворога на Донбасі.

Після початку великої війни він долучився до захисту України на сході. Не чекав на повістку — у перший день, як тільки російські агресори почали бомбити Київ, спакував наплічник і пішов у військкомат. «Я — доброволець! 2014-го був в „Азові“ як доброволець, а через 8 років пішов добровольцем у Добробат (206-й батальйон ТРО)».

Воював на різних напрямках, а останнім у його війні став Бахмут. Були різні поранення, як жартує пан Андрій, маленькі і незначні, була і контузія. Після ковіду, з якого тяжко виходив, під час одного з медичних оглядів, з’ясувалося, що має великі проблеми зі серцем. На весні 2023-го переніс операцію на відкритому серці.

Військовий досвід залишив глибокий слід — як фізично, так і морально. Повернення до мирного життя стало викликом, який вимагав не лише часу, а й внутрішньої перебудови. І затяжної реабілітації.

Саме тоді, у 2024-му, у його житті з’явилося виноградарство. Спершу — як спосіб відновлення і терапії. Робота на землі Одещини, щоденна турбота про рослини, спостереження за природними циклами допомогли знайти рівновагу. Згодом це захоплення переросло у справу життя.

У мене є друзі - етнічні болгари, — розповів журналістці «ВЗ» пан Андрій, — які живуть на Одещині, мене підтримали і допомогли у втіленні моєї мрії. Частину землі орендую, частину - купив. Щоб робити добре вино, треба щонайменше два роки чекати, поки воно визріє. А щоб саджанець вкорінився і давав врожай, треба ще три роки. Лише на четвертий рік буде нормальний врожай.

— Не так все просто, як здається…

— Це велика праця. Але це моя мрія, яка здійснилася. Коли мав вільний час, приїжджав до друзів на Одещину і пробував робити «своє» вино. Звісно, у мене нічого доброго з того не вийшло, бо ж виробництво вина — ціла технологія.

— А ви якому виду вина надаєте перевагу — сухому, десертному?

— Я роблю традиційні вина — без додавання води і цукру. У мене натуральний продукт. Суто сухе вино. Тому мої вироби не можуть бути солодкими чи напівсолодкими. Я не роблю компотів, лише натуральне справжнє вино.

— Сік з винограду вичавлюють машини, чи люди місять ногами, як це показують у фільмах?

— Боже борони! Місити ногами — це елемент шоу, яке організовують на фестивалях. Для вичавлювання вина є спеціальні преси.

— Яка цінова політик ваших виробів?

— Від 250 до 350 гривень за 0,75-грамову пляшку. Дорожче вино те, що витримане щонайменше півтора року. Для правильного зберігання вина збудував підвал.

— А ви самі вино п'єте?

— Дуже мало. Але дегустувати треба.

Сьогодні Андрій вирощує кілька сортів винограду, експериментує зі смаками та технологіями, створюючи крафтове вино. Каже, що у кожній пляшці — не лише праця, а й історія. Його вино — про витримку, силу і здатність відроджуватися, як і сама країна.

Водночас він не відійшов від головного — підтримки армії. Частину прибутку від продажу вина Андрій спрямовує на допомогу Збройним силам України: закуповує необхідне спорядження, долучається до волонтерських ініціатив, підтримує побратимів. Для нього це не обов’язок, а продовження тієї самої боротьби, лише в іншій формі.

«Я просто змінив інструменти, — говорить він. — Раніше це була зброя, тепер — земля і виноград. Але мета та сама».