«Ця виставка — не про війну. Вона — про життя»

Простір філармонії, у якому представлена експозиція, перетворився на місце тихого діалогу між фронтом і тилом. У філармонійному фоє мистецтво звучить так само сильно, як і музика — цього разу як голос тих, хто сьогодні тримає оборону України, але не перестає бути творцем.

У центрі виставки «Полотна свободи» — роботи митців, які з початком повномасштабної війни змінили майстерні на військову форму. Серед авторів — харківський художник Василь Йолохов, а також львівські митці Тарас Бенях, Роман Хрущ, Богдан Салій і фотохудожник Сергій Смірнов.

Це не просто картини — це свідчення життя «до» війни. Більшість робіт створені у довоєнний період, коли автори жили звичайним життям, будували творчі плани і не чули звуків сирен. Сьогодні ці полотна набувають нового змісту: вони нагадують про втрачений мир і водночас про те, за що триває боротьба.

Назва виставки має глибоке символічне звучання. Кожна робота — це не лише мистецький твір, а й знак внутрішньої свободи, яку неможливо знищити навіть у час війни. Проєкт підкреслює: український військовий — це не лише боєць, а й особистість із тонким внутрішнім світом, здатна творити, відчувати і мріяти. Виставка стає нагадуванням про людський вимір війни — про тих, хто захищає країну, але водночас залишається носієм культури.

«Полотна свободи» — це також простір вдячності. Виставка повертає глядача до усвідомлення цінності миру, культури і життя, яке триває попри війну. Вона не дозволяє забути про ціну свободи та тих, хто її виборює щодня.

Ця виставка особлива, тому що сьогодні ми представляємо мистецтво тих, хто не лише творить, а й виборює нашу свободу, — розповіла журналістці «ВЗ» кураторка виставки Зоріана Мірус. —  Це художники-воїни — люди, які пройшли фронт, служать нині. Це люди, які зазнали поранень, але не втратили здатності бачити, відчувати й передавати світ через мистецтво. Ця виставка — не про війну в її прямому зображенні. Вона — про життя. Про внутрішній світ, пам’ять, надію. Про те світло, яке людина несе в собі навіть у найтемніші часи. Особливо виразно у просторі «Філарт» звучать великі форматні полотна Романа Хруща — командира навчально-штурмової роти 3-ї окремої штурмової бригади. У його картинах відчувається внутрішня сила, зібраність і пережита напруга, а масштаб робіт формує ритм експозиції, надаючи їй глибини й ваги.

Під час формування експозиції відбулася особлива відеорозмова з Василем Йолоховим (творчий псевдонім — Erm Wohol) — харківським митцем і воїном, який воював у складі 159-ї окремої механізованої бригади разом із Третьою штурмовою, а нині проходить лікування в київському госпіталі після надзвичайно важкого поранення, внаслідок якого втратив кінцівку.

Участь його робіт у просторі філармонії стала для нього ковтком свіжого повітря — тихим, але дуже важливим знаком повернення до життя і творчості. Під час розмови ми разом обговорювали розміщення його картин, а водночас слухали репетицію концерту, що лунала із залу. У його словах, і в його погляді жила ще одна мрія — знову приїхати до Львова, пройтися улюбленою площею Ринок, якій він присвятив чимало своїх робіт, і знову відчути її живий подих.

Поруч — Богдан Салій, ветеран 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького, який взяв участь у відкритті виставки.

Не менш промовистим є досвід фотохудожника Сергія Смірнова — старшого лейтенанта, військовослужбовця 155-ї бригади, який зараз у зоні активних бойових дій. Для нього, тонкого естета і великого шанувальника Львова, ця виставка стала ковтком свіжого повітря: його львівські ландшафти знову наповнюють зали філармонії, повертаючи віру, надію і відчуття дому.

Окремою історією звучить Тарас Бенях — воїн 125-ї бригади територіальної оборони, учасник Революції Гідності. Його життєвий шлях поєднує мандрівку і творчість: ще у 1992 році він брав участь у будівництві козацької чайки та подорожував довкола Європи. Цей досвід свободи сьогодні набуває нового, глибшого змісту.

Більшість представлених робіт створені до початку повномасштабної війни — у час, коли ці митці творили, будували плани, жили мистецтвом. Адже їхнє справжнє покликання — бути художниками. І саме до цього внутрішнього покликання вони повертаються сьогодні, навіть крізь досвід війни.

Багато художників сьогодні залишаються на фронті, відклавши свої пензлі заради захисту держави. Тож ця експозиція — не завершена історія, а живий і відкритий проєкт, який, без сумніву, продовжуватиме розвиватися, наповнюючись новими іменами, долями та творами, народженими у часи боротьби.