Як я втратила землю під ногами і поборола свій страх

Але життя час від часу підкидає можливість перевірити себе і щось змінити. І такою можливістю для мене став підйом на повітряній кулі у Кракові, куди я поїхала на вихідні.

Це був не гучний політ із пальниками, а тихий підйом аеростата. Куля повільно піднімалася і опускалася на тросі. Під нею був своєрідний металевий кошик, оплетений сіткою, в який заходили люди.

Коли я побачила повітряну кулю, моя перша думка була: «Ого, як класно». І друга: «Хочу політати».

У цей момент я зробила те, що іноді роблять емоційні люди: ухвалила рішення раніше, ніж встигла подумати. Підійшла до каси, купила квиток, який коштував приблизно 1500 грн на наші гроші … І тут мене наздогнав підступний холодний страх. Ще можна було передумати, але я вирішила через страх переступити!

Я зайшла всередину кошика. Було десь 12 осіб. Дверцята закрилися і куля почала повільно підніматися. І тут я помітила деталь, яка миттєво посилила моє відчуття страху. У кошика посередині не було дна. Був отвір, через який було видно все, що знаходиться під тобою. Місто, дороги, річку, людей…

Мені стало важко дихати, а в голові пульсувала лише одна думка: «Нащо я на це пішла». Місто поступово зменшувалося внизу, люди ставали крихітними, а простір навколо — безмежний.

Перші хвилини були нестерпними. У такі моменти особливо відчуваєш, як сильно мозок тримається за звичне — за відчуття контролю. За землю під ногами. Не в переносному, а у прямому сенсі! Але згодом страх почав відступати. Хоча трималась за поручні «мертвою хваткою». А потім я відчула легкість, спокій і навіть… свободу. А ще — впевненість, що все буде добре.

Зверху світ виглядає інакше — зникає шум і метушня. Політ тривав хвилин десять. І ось
куля почала повільно опускатися на землю. Кошик торкнувся платформи і трохи хитнувся. Коли відчула землю під ногами, зрозуміла, що щойно отримала свою маленьку перемогу: цього разу не страх поборов мене, а я його! Я це зробила! Я — молодець!

Але успіх треба закріпити. Того дня я ще піднялася на колесо огляду. Бо те, що здавалося неможливим, тепер у минулому.

Просто іноді наші страхи здаються набагато більшими, ніж вони є насправді. І єдиний спосіб це перевірити — зробити крок назустріч тому, чого боїшся.