Створили фундуковий рай

Наразі в подружжя є 170 дерев. В основному — каталонського та барселонського сортів. Однак господарі випробовують і новинки, Якщо саджанець справжній (не сіянець), то вже наступного року дає перші плоди. Такі екземпляри родина вирощує для реалізації.

Кожних вихідних та свят ентузіасти приїжджають зі столиці до села, аби доглядати своїх улюбленців. «Щороку підрізаємо молоду порість, формуємо крону, щоб росла правильно», — каже пані Тетяна.

За словами ґаздів, фундук потребує чимало уваги. Його необхідно обробляти від грибків, шкідників, черв’ячків. Напровесні розпочинається цвітіння (раніше, ніж в інших культур). Тоді пагони вкриваються червоними язичками квітів.

А на Спаса осипаються горішки. Аби їх зібрати, ґазди спочатку скошують у міжрядді траву.

Одне дерево в середньому дарує по п’ять кілограмів плодів, найпродуктивніші - десять. І хоча урожай солідний, у продаж він не потрапляє: вирощене розкуповують друзі, знайомі, а трохи реалізовують через Інтернет.

Поряд із фундуком ростуть яблуні, груші, сливи, персики, лохина. Ще ж тут є понад двісті кущів винограду, серед яких близько ста столових і десять — винних. Підбирали такі різновиди, щоб витримували наші зими й давали стабільний урожай. Найулюбленіші - Байконур, Аркадія, Кодрянка, Геліос.

Із винних сортів родина виготовляє домашнє вино — натуральне, якісне.

Зауважимо, що в саду Курченків усе облаштовано за сучасними вимогами: міжряддя широкі (щоб дерева «дихали»), розмежовані зони компосту, городини, винограду, персиків, суниці садової, малини, жимолості. Розроблено власну технологію для посадки лохини.

Знайшлося місце й квітам. Улітку тут ростуть гортензії, лаванда, декоративні трави. Їх доглядає жінка.

Утомлені шумом, швидкістю, нескінченними дедлайнами, сьогодні чимало міських жителів шукають умиротворення, гармонії життя. Саме так, як Тетяна і Михайло. Вони привозять у «глибинку» нову культуру господарювання — із наукою, експериментами, повагою до екології й естетики.

У Таращанській міській територіальній громаді розповіли: «Під час війни робота на землі стала для багатьох людей терапією. Коли навколо стільки болю й невизначеності, доторк до природи повертає відчуття реальності: ти бачиш, як проростає життя, дерево вбирає в себе сонце й дає плоди».

Так, у саду не чути тривог — тільки шум листя, дзижчання бджіл і спокій, який не купиш у жодній аптеці.