Приручений кабан винюхує фазанів

Більшість цих переживальників була занепокоєна тим, що підсвинка притримають до «товарної ваги» і використають для шашликів. Пан Богдан жорстко відповів цим злословам: я — не м’ясник! І пообіцяв регулярно у соцмережах розповідати про життя-буття свого друга із золотистою щетиною.

Василько живе у компанії двох чорних лабрадорів. Вони без лісового друга не ступлять ні кроку, бавляться з ним. Господар добре годує кабанчика, влаштовує йому душ, вичісує, чухає. А ще вигулює його — щонайменше раз на тиждень виїжджає з ним на природу. У лісових болотах вепр (із мініатюрного він виріс у кабана вагою центнер) приймає грязьові ванни, валяється у снігу, разом із собаками купається у річці (ще той плавець!). І дуже любить шастати по чагарниках. Лабрадори шукають у заростях перепілок і фазанів, і Василько теж долучається до цих пошуків.

У прирученого кабанчика виробився норовливий характер — намагається, щоб все було так, як він хоче. Якщо насварити за якийсь непослух — огризається, наставляє ікла. Але досить ласкавого слова, і Василько щодуху біжить до свого опікуна.

Богдан Бондаренко кілька разів експериментував: вивозячи свою «гоп-компанію» до лісу, спостерігав, чи кабан не хоче безповоротно дременути від нього у хащі. Тихенько із собаками ішов до машини, заводив її, ніби збираючись їхати додому — а тут із кущів «на повному газі» із вереском вискакує Василько і немовби дорікає: «Ну як ви могли мене залишити самого?».