Попелюшка бажає познайомитися…

Юля сусідку ненавиділа за те, що вона завжди поверталася з магазину з повною сумкою роз­маїтих смаколиків, і за те, що одягалася у дорогих магазинах. А ще «лиходійку» часто підвози­ли до під'їзду різні, зате завжди доглянуті чоловіки на шикарних машинах.

Юля про таке життя могла тільки мріяти, хоча й розуміла, що її мрії ніколи не стануть ре­альністю. На батьків розрахову­вати було смішно, сподіватися на казковий спадок хоча б у далеко­му майбутньому — також не було сенсу. Отримати хорошу освіту Юлі також не світило: у її табелі рясніли трійки, іноді четвірки, за винятком п’ятірок з англійської та фізкультури. Загалом — все «пра­цювало» проти неї. Крім одного: невідомо від кого вона успадку­вала гарні риси, і до шістнадця­ти років у дівчини сформувала­ся ідеальна зовнішність. Довгі стрункі ноги, тоненька талія, ви­сокі, дуже гарні груди, розкішне попелясте волосся і правильні риси обличчя могли, напевно, звести з розуму будь-якого чо­ловіка.

Після дев’ятого класу дівчині ввічливо, але твердо дали зро­зуміти, що вже наступної осені в школі їй робити нічого. І за пора­дою матері дівчина вступила до ліцею, де готували секретарів- референтів. Закінчила навчання досить успішно і влаштувалася секретаркою у невелику контору. В офісі мала небагато обов’язків, і часом доводилося мало не цілий день сидіти перед комп’ютером без діла. Юля змогла ближче познайомитися зі своїми більш щасливими колегами, які гор­до іменувалися менеджерами. Незабаром вона зауважила, що більшу частину вільного часу вони проводять в Інтернеті.

Якось зайшла на сайт «Подо­рожі». І вже за кілька секунд пе­ред нею замиготіли привабливі пропозиції: гарячі путівки на ост­рів Тенеріфе, відпочинок на Кіпрі, шоп-тури до Греції.

Додому того дня вона повер­талася у зовсім іншому гуморі: у голові роїлися тисячі думок. Відчиняючи двері до старої «хру­щовки», Юля відчувала, що ось- ось знайде нарешті свій шлях до красивого і безбідного життя.

Відтоді вона частенько, коли начальниця їхала у своїх спра­вах, годинами просиджувала за комп’ютером. Стала постійною відвідувачкою сайтів міжнарод­них знайомств. Дівчина відра­зу визначила коло потенційних наречених і чітко сформулюва­ла свої умови в оголошенні про знайомство. Дівчину цікавили неодружені жителі Центральної Європи і Америки з солідним до­ходом і серйозними намірами. Не без гордості Юля розмістила на «шлюбних» сайтах свою фо­тографію, яка мала зіграти роль апетитної приманки для інозем­них холостяків.

Пропозиції про знайомство посипалися буквально через кілька днів. З красунею прагнули розділити самотність чоловіки з Франції, Італії, Швеції, Канади і навіть з Індії. Кожен претендент на руку української дівчини писав великі та гарні листи.

Частину з них, де йшлося про тривале листування з метою піз­нати одне одного ближче, дівчи­на одразу віддала подружці Рок­солані. У неї особисто на довгі бесіди «ні про що» не було часу. Собі Юля залишила лише з де­сяток електронних повідомлень, в яких так чи інакше згадувалося про можливість приїхати в гості до підкореного її красою інозем­ця.

Із зарплати Юля накупила са­мовчителів з англійської та слов­ників і почала обробляти «пре­тендентів». Чесно кажучи, вона не мала наміру насправді виходити заміж за якогось американця чи шведа. Мета у неї була інша: Юля хотіла подивитися на світ власни­ми очима. Вона з’ясувала, що в цивілізованих країнах прийнято, щоб чоловік, який побажав по­знайомитися на своїй території, оплачував дівчині дорогу і перебування в чужій країні. Візит дами до «нареченого» тим часом не на­кладає на неї жодних фінансових зобов’язань, і після повернення додому вона має право постави­ти на стосунках крапку. Мовляв, не зійшлися характерами або не підходять одне одному за релігій­ними переконаннями.

Юля листувалася одночасно з п’ятьма залицяльниками. А через півтора місяця вирушила у свою першу закордонну поїздку. За­прошення з візою, авіаквитком і солідною сумою з двома нулями «на дрібні витрати» надіслав їй п’ятдесятирічний імпозантний німець. Всіма правдами і неправ­дами оформивши в найкоротші терміни документи на виїзд, ді­вчина назбирала у подруг трохи пристойного одягу і рвонула до Німеччини. Через тиждень, від­чинивши на дзвінок двері, Рок­солана не впізнала у красуні, яка стояла на порозі, свою подругу Юльку. Шляхетний костюм сидів на ній бездоганно, шикарний ка­пелюх наполовину приховував обличчя, в руках, одягнених в елегантні рукавички, — вишукана сумочка з крокодилової шкіри. І, що найголовніше, змінилася сама Юля. В її очах з’явилася деяка зарозумілість, якої ще два тижні тому у ній не помічали.

З літнім німцем, який за п’ять днів її перебування в передмісті Дрездена витратив на українську красуню доволі велику суму, Юля розійшлася, повідомивши у ко­роткому листі, що ще дуже моло­да для того, щоб стати його дру­жиною. А через два місяці після першої поїздки вирушила до дру­гого «нареченого» — цього разу вже до Італії. Схема залишилася тією ж: квитки, гроші, а потім… крапка на стосунках.

У проміжках між подорожа­ми Юля жила на гроші, якими її щедро обдаровували іноземці, і на те, що виручала за продані речі, куплені «женихами». За два роки вона зустрілася з десять­ма холостяками, що клюнули на її красу. Дивно, але з усіма їй вдавалося розлучатися мирно і без претензій з їхнього боку. А фотоальбом дівчини поповнився знімками з Португалії, Франції, Швеції, Німеччини, Фінляндії, Чехії…

Зараз Юлі двадцять чотири роки. Подорожі за рахунок за­морських залицяльників стали її професійним заняттям. Не по­вністю, але все-таки її дитяча мрія здійснилася: живе тепер вона навіть дуже непогано. І хоч не стала стовідсотковою принце­сою, але з ролі Попелюшки уже вийшла.