На цвинтарі собака тулився до портрета свого господаря — воїна ЗСУ…

Два роки тому виходець зі села Шляхової Гай­синського району на Ві­нниччині Дмитро Бойчук, най­старший із чотирьох дітей, добровольцем пішов на фронт. У свої 20 був розвідником 62-ої окремої механізованої бригади. Воював на курському напрям­ку. Півтора місяця тому в одно­му з боїв Дмитро отримав тяж­кі травми. Лікарі робили все для його порятунку, але рани вияви­лися несумісними із життям.

Все село прийшло попро­щатися зі своїм новітнім геро­єм, сьомим від початку війни. Від могили воїна довго не від­ходили його рідні, заливаючись сльозами. А особливо присут­ніх зворушила така сцена: мати, сестри, брат кладуть квіти до місця вічного спочинку Дми­тра, а до його портрета рветься з повідка, облизує-цілує знайо­ме обличчя домашня лайка, яку дуже любив цей захисник Укра­їни. Собака ніби відчувала, якої великої втрати зазнала і вона…

Одна із краянок Дмитра — Ла­риса Кучер — так відгукнулася на цю зворушливу історію: «Ка­жуть, що у тварин немає душі. Ні, у них більше любові і відда­ності, ніж у деяких людей…»

А нам пригадується інша схо­жа історія, про яку розповіда­ли у «Високому Замку». У квітні 2020-го року, відбуваючи у свою останню поїздку на фронт, мо­лодший лейтенант Тарас Мат­віїв із Жидачева (за цивільним фахом — журналіст, а також — депутат райради, громадський активіст, волонтер) подарував своїй матері симпатичного ру­дого котика, якого назвали Мар­сом. У липні того ж року, рятую­чи поранених побратимів, цей офіцер загинув. Президент при­своїв Тарасу звання Героя Укра­їни. Золоту Зірку, інші нагороди і особисті речі полеглого воїна батьки зберігають у його кімна­ті. А біля портрета Героя май­же постійно «чергує» Марс. Ди­виться на Тараса, заглядає йому в очі, ніби хоче щось сказати…

І хто після цього ризикне ска­зати, що у тварин немає душі?