«Наталюню, ми ще маємо лабати концерти!»

5 грудня під час виступу на концерті Наталії Бучинської співак Олег Турко, більш відомий як Лесик, знепритомнів і впав на сцені. У музиканта зупинилося серце. На щастя, у залі серед гостей було подружжя реаніматологів, які кинулися надавати допомогу артистові. За словами Ірини, дружини Олега, відновити серцебиття медикам на місці не вдалося, тож «швидка» забрала артиста у лікарню.

Лікарі боролися за життя Лесика близько двох годин, а серце ар­тиста не хотіло «запускатися»… Однак медикам все-таки вдалося по­вернути 57-річного співака до життя. Ка­жуть тепер, що Олег Турко 5 грудня має святкувати свій другий день народжен­ня… Один із концертних «побратимів» Лесика, Юлік (Назарій Гук), до якого я звернулася із запитанням, чи провідував товариша у лікарні, сказав, що коли ста­лася біда, він повертався з Португалії, де давав концерти (виручені кошти — на під­тримку ЗСУ).

«Щойно випадає нагода, телефоную синові Оле­га. Сказав, що тато помаленьку йде на поправку. У нас ще попереду гастролі - Італія, Велика Британія і Німеччина. Сподіваюся, коли повернуся до Львова, Лесик буде у творчому строю», — сказав журналістці «ВЗ» Юлік.

— Лесик — надзвичайна людина, добра і позитив­на, — розповіла мені заслужена артистка Укра­їни Наталка Карпа. — Таке почуття гумору, яке є у Лесика, одне на тисячу. У нього щирість і гумор йдуть зі середини. Цьогоріч ми з ним мали багато спільних концертів, серед яких були і виступи пе­ред представниками української діаспори у США, на Майорці (Іспанія) та в інших країнах.

— Знаю, що Олег Турко і сам воював, а остан­нім часом допомагав армії…

— Так. Із початком великої війни він пішов в Тероборону, а потім його бригаду перевели на схід — у гарячу точку. Воював доти, поки йому не стало зле. Ще тоді медики відправили його на медкомісію, а там сказали: «Тобі не воювати треба, а терміново лягати на операцію». І у травні цього року його про­оперували. Але ж то Лесик — де він може всидіти, коли хлопці воюють? Після серйозної операції на серці Лесик майже не відновлювався, а відразу по­чав виступати — гроші з концертів переказував на потреби наших захисників.

— А ви були на тому концерті, коли Лесику стало погано?

— У той час я молилася у Гарнізонному храмі. Коли довідалася про біду, того ж вечора написа­ла українській діаспорі, що Лесик у біді, потребує допомоги. Майже цілу ніч спілкувалася з багатьма українцями за кордоном, які люблять Лесика, про­сила, щоб на картку його дружини надіслали кошти на лікування.

— Як Лесик відреагував, коли ви прийшли його провідати?

— О, його дружина каже: «Лесику, подивися, хто прийшов. Впізнаєш?». Він підняв голову: «Хе, Ната­люню, ми ще маємо лабати концерти!». Я розумію, що ще не скоро ми будемо разом ці «концерти ла­бати», бо після того, що пережив Лесик, процес ре­абілітації буде тривалим. Як мені розповідала Ірина, годину і 40 хвилин Лесика відкачували, коли вже всі мало не опустили руки, Лесик видихнув, і його сер­це забилося. Таке буває лише в кіно! Самі лікарі не могли повірити в диво. Я вірю, що він повернеться на сцену, бо Лесик — сильний.