Витягуючи побратима, «Банзай» наступив на протипіхотну міну…

Наприкінці літа організатор культурних заходів Державного некомерційного підприємства «Реабілітаційний центр «Галичина» у місті Львові Світлана Ващишин запросила мене у подорож до Крехівського монастиря Святого Миколая отців-Василіан та Музей-заповідник «Жовківський замок». Зізнаюся, ще тоді була здивована, що у реабілітаційному центрі є така штатна одиниця — організатор культурних заходів. Знаю, що у більшість медичних закладів приходять артисти і актори — співають, декламують і просто спілкуються з хлопцями, які після тяжких поранень крок за кроком повертаються до життя. Але, щоб так професійно організовувати культурні заходи з виїздом за межі лікувальної установи для чоловіків, які втратили руку-ногу на фронті, не так просто.

— Я тільки виконую свою роботу, — усміхається Світлана Ващишин. — Без підтримки нашого директора Григорія Дунаса та його заступника Бориса Татарінова ми б не могли провести жоден культурний захід — чи то з виїздом наших героїв за межі реабілітаційного центру, чи то у самому центрі. Ці люди розуміють, що хлопцям потрібне не лише лікування і реабілітація, а й змістовний відпочинок. А художниці-волонтерки Оксана Гірняк та Лідія Григель приходять до хлопців і поспілкуватися, і зацікавити їх малюванням. Бо арттерапія — це один із методів психологічного відновлення хлопців. Ну, і звісно, без матеріалів для арттерапії, які дає Об'єднана організація «Побратими по зброї», ми б не мали можливості втілити у життя наші задуми.

І от я знову у Державному некомерційному підприємстві «Реабілітаційний центр «Галичина» у місті Львові. Пані Світлана запросила мене побачити виставку захисника України, кримського татарина Енвера Кадирова з позивним «Банзай», який після тяжкого поранення і ампутації почав малювати. Зізнаюся, я очікувала, що зараз на візку приїде у спортивному одязі чи піжамі змучений і зболений чоловік. Але у конференц-зал, де виставлено роботи художника-початківця, прийшов Воїн при повному параді - у військовій формі, з нагородами. З першого погляду важко було здогадатися, що замість однієї ноги — протез.

Правозахисник Енвер Кадиров виїхав з Криму у Чернівці ще 2014-го. Там продовжив навчання на юридичному факультеті Чернівецького національного університету, а паралельно працював у власному кафе національної кухні. Через рік родина перебралася у Херсонську область. Для своєї великої сім'ї - дружини і п’ятьох дітей Енвер придбав будинок. Ще тоді чоловік просився добровольцем на фронт, оббивав пороги військкомату, але його, батька п’ятьох неповнолітніх дітей, не брали.

Лише у 2020-му, коли старші діти стали повнолітніми, підписав контракт, згідно з яким поповнив ряди резерву. А з початком великої війни долучився до свого батальйону.

Спочатку вивіз родину в Одесу, звідки сім'я поїхала евакуаційним поїздом у безпечне місце, а сам повернувся. З квітня 2022-го за наказом командування Енвера Кадирова зарахували у групу спецпризначення. Служив на херсонському напрямку, працював на зачистці ворога на островах. Потім — на харківському, донецькому і запорізькому напрямках.

«Банзай», звісно, не хоче розповідати про увесь жах, з яким довелося стикатися щодня на війні. Лише скупі фрази — так, воював, дивився смерті у вічі, але кулі його оминали… Поранення отримав у липні 2024-го.

— Мені важко згадувати той момент, — каже Енвер Кадиров. — і тут не йдеться про той біль, якого зазнав у момент поранення. Я втратив друга! І це мене болить найбільше. Моїм завданням було витягнути Сергія, щоб можна було поховати — як Героя. Сергій був дуже хоробрим воїном, прекрасною людиною. У батальйоні всі його поважали і любили. Він жодного разу не відмовився від виконання якогось завдання, багато разів ходив на штурми. Ми тоді мали зачистити лісопосадку, але Сергій потрапив під fpv. Ще до 22-ї години його голос ми чули в ефірі, а потім він замовк… Через день мене викликав комбат, каже — треба когось відправити, щоб витягнули Сергія. Я сказав, що сам це зроблю. Знайшов ще двох добровольців, ми поклали у рюкзаки чорні мішки і пішли за моїм другом. На той час його в окопі вже присипало землею. Коли ми тягнули Сергія, я наступив на протипіхотну міну…

Поранень зазнали нога, спина, осколкові поранення лівої руки… Йому ампутували ліву гомілку, праву ногу вдалося врятувати.

«Банзай» переніс чотири операції, а зараз відновлюється у Реабілітаційному центрі «Галичина» у Львові.

— Бачу, у вас є медалі…

— Ось ця ветеранська «Учасник бойових дій», орден — «За мужність», Золотий хрест від генерала Сирського, Сталевий хрест — від генерала Залужного, ось ця медаль — від командувача Сил ТрО. Батальйон, в якому я служив, був прикомандирований до Миколаївської 123-ї бригади Сил ТрО. А це — президентська відзнака «За оборону України».

— А коли почали малювати?

— У Реабілітаційному центрі. Раніше такого, щоб сидів і щось малював — не було. Правда, у школі з малювання мав «п'ятірку». Хоча ще коли ми були у депортації в Узбекистані, мій брат брав мене зі собою на уроки малювання у школу мистецтв. Я не малював — лише дивився, як брат це робить.

Першою роботою Енвера стала «Фортеця». Потім відтворив у пам’яті виклав на папір захід сонця на Запорізькому узбережжі, далі був «Крик», коли у «Банзая» був такий стан, що хотілося кричати…

— Знаєте, добре ставлення лікарів і керівництва Реабілітаційного центру «Галичина» позитивно впливає на поранених бійців. Але те, що тут на постійному потоці поставлено арттерапію — велика заслуга і дівчат-волонтерок, які до нас приходять і підказують, яку техніку малювання краще застосувати, і усіх, хто нас забезпечує матеріалами. Саме арттерапія мене витягнула з того стану, у якому я сюди потрапив 6 вересня.

— Коли берете до рук фарби, знаєте, що хочете намалювати?

— Ні. Навіть, коли роблю перший мазок, не уявляю, що з того вийде. Картина якось народжується сама собою. По дві-три картини на тиждень іноді можу написати. До Нового року маю ще намалювати кілька, бо мрію відкрити персональну виставку.

«Банзай» не лише малює. Недавно сформували з інвалідів-ветеранів Реабілітаційного центру «Галичина» команду зі стрільби з лука. Тренуються хлопці серйозно, і вже 11 грудня візьмуть участь у своїх перших змаганнях.

Війна для «Банзая» не закінчилася. Після повного одужання Енвер Кадиров повернеться у військову частину. Каже, має великий досвід, тож зможе бути корисним у навчанні молодих і «зелених», яких щойно призвали.